Реальність господарських операцій та/або нікчемність правочинів

02 квітня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 2а-3925/12/2170, адміністративне провадження №К/9901/3257/18 (ЄДРСРУ № 80867725) досліджував питання правомірності встановлення актом податкової перевірки нікчемності правочину.

Правочин, який вчинений з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, згідно з частиною першою статті 203, частиною другою статті 215 ЦК України є нікчемним.

Право органу державної податкової служби самостійно визнавати нікчемними правочини законом не передбачено.

Аналогічна правова позиція висловлена 17.01.2018 р. та 24.01.2018 р. Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в контексті справ № 2а-9880/12/1370 (ЄДРСРУ 71692581),  №  2а-11097/12/2070 (ЄДРСРУ 71834563), № 826/3446/13-а  (ЄДРСРУ 71829617), № 2а-11097/12/2070  (ЄДРСРУ 71829442), № 2а-6341/12/2070  (ЄДРСРУ 71829249) .

Отже, підстави нікчемності правочину встановлюються законом, а встановлення актом перевірки нікчемності правочину знаходиться за межами компетенції податкового органу, не належить до функції контролю дотримання платниками податків податкового законодавства. Не вимагається визнання такого договору і в суді. За наявності відповідних обставин предметом розгляду та дослідження є податкові наслідки вчинення відповідних дій без урахування наявності цивільно-правового договору та реальність господарських операцій, як підстава виникнення права на формування платником податку своїх даних податкового обліку.

20 березня 2018 року Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в контексті справи № 805/10886/13-а, адміністративне провадження №К/9901/1424/18 (ЄДРСРУ № 72863889)  викладено правову позицію, яка зводиться до наступного.

Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.   Відтак, встановлення актом перевірки нікчемності правочину знаходиться за межами компетенції податкового органу, не належить до функції контролю дотримання платниками податків податкового законодавства.

Верховний Суд вважає за наявності ознак нікчемності правочину, податкові органи мають право та повинні звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність, а не класти власний висновок в основу податкового правопорушення та визначати на цій підставі грошове зобов'язання.

Аналогічна позиція міститься у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 04 грудня 2018 року по справі № 813/2230/13-а, адміністративне провадження №К/9901/28484/18 (ЄДРСРУ № 78325837) та 11 грудня 2018 року по справі  №810/4274/16, адміністративне провадження №К/9901/41566/18 (ЄДРСРУ № 78468199).

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити, перелік яких визначено у цій нормі.

Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності. Це однаковою мірою стосується як витрат із податку на прибуток, так і сум податкового кредиту з ПДВ.

При цьому, вищенаведені норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами - постачальниками, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певним постачальником товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту/витрат, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків у вигляді позбавлення права на формування валових витрат за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що не підтвердження операцій за ланцюгом постачання, так само як і податкова інформація про відсутність укладених трудових договорів між контрагентом та фактичним виконавцем робіт/ послуг, так само як і інші порушення податкової дисципліни, допущені контрагентом платника податків або третіми особами, не є свідченням нереальності господарських операцій, за умови їх підтвердження належними та допустимими первинними документами податкового та бухгалтерського обліку (Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 21 грудня 2018 року в рамках справи № 805/2030/16-а,адміністративне провадження №К/9901/28918/18 (ЄДРСРУ № 78771679), від 21 грудня 2018 року по справі № 826/5774/17, адміністративне провадження №К/9901/63719/18 (ЄДРСРУ № 78771564), від 20 грудня 2018 року по справі №826/9632/16, адміністративне провадження №К/9901/32828/18 (ЄДРСРУ № 78716371), від 20 грудня 2018 року по справі №826/20081/16, адміністративне провадження №К/9901/42306/18 (ЄДРСРУ № 78716040), від 20 грудня 2018 року по справі №815/4992/16, адміністративне провадження №К/9901/41342/18, від 20 грудня 2018 року по справі № 820/2946/18, адміністративне провадження №К/9901/64596/18 (ЄДРСРУ № 78771722) та від 20 грудня 2018 року по справі № 818/770/17, адміністративне провадження №К/9901/38096/18 (ЄДРСРУ № 78771434)).

Податковий орган наділений такою сукупністю повноважень, належна реалізація яких надає можливість виявити податкові правопорушення, допущені контрагентом при здійсненні своєї господарської діяльності, та притягнути саме його до відповідальності, що охоплюється принципом індивідуальної відповідальності платника податків (Постанова КАС ВС від 19 лютого 2019 року по справі № П/811/217/17, адміністративне провадження №К/9901/38084/18, ЄДРСРУ № 79956733).

Відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальника для одержання ним незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу (Постанова КАС ВС від 9 березня 2019 року по справі № 810/302/15, адміністративне провадження №К/9901/19359/18 (ЄДРСРУ № 80580348).

Підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 ПК України презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

За змістом указаної норми, за умови подання платником податків усіх належним чином оформлених документів, передбачених податковим законодавством, дані податкового обліку вважаються сформованими платником податків правомірно (обґрунтовано).

Однак суд константує, що контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам за умови доведення факту, що відомості, які містяться в таких документах, є недостовірними.

Таким чином, виходячи з принципу індивідуального застосування відповідальності за порушення правил оподаткування, негативні наслідки, зокрема, у вигляді позбавлення права на формування платником даних свого податкового обліку, можуть бути застосовані саме до того платника податків, який їх припустився, а не до іншої особи.

Так само і саме собою невиконання контрагентами своїх податкових обов'язків не може бути безумовним свідченням відсутності ділової мети та/або обізнаність платника податків із протиправним характером діяльності його контрагентів та відповідно недостовірності задекларованих даних податкового обліку платника податків.

ВИСНОВОК: Довести правомірність своїх дій чи бездіяльності в адміністративному судочинстві зобов'язаний суб'єкт владних повноважень, водночас суб'єкт господарювання має спростувати доводи суб'єкта владних повноважень, якщо їх обґрунтованість заперечує.

Таким чином, обов’язок доведення фактичних обставин та правомірності господарських операцій між контрагентами покладається на кожну із сторін судового процесу.