Наслідки пред'явлення кредитором вимоги про дострокове повернення кредиту

Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Між тим звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни.

Зазначене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 14-10цс18 та від 04 липня 2018 року у справі № 14-154цс18, від 31 жовтня 2018 року у справі № 14-318цс18.

ВАЖЛИВО: Наявність невиконаного судового рішення про звернення стягнення на предмет застави не позбавляє кредитора права задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом стягнення з боржника заборгованості за кредитним договором.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 921/107/15-г/16 (провадження № 12-117гс18) від 18 вересня 2018 року.

Аналогічні висновки викладені й у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) від 04 липня 2018 року, в якій зазначено, що здійснення особою права на захист не може ставитися в залежність від застосування нею інших способів правового захисту. Забезпечувальне зобов'язання має додатковий (акцесорний) характер, а не альтернативний основному. У разі задоволення не в повному обсязі вимог кредитора за рахунок забезпечувального обтяження основне зобов'язання сторін не припиняється, однак змінюється щодо предмета та строків виконання, встановлених кредитором, при зверненні до суду, що надає кредитору право вимоги до боржника, у тому числі й шляхом стягнення решти заборгованості за основним зобов'язанням (тілом кредиту) в повному обсязі та процентів і неустойки згідно з договором, нарахованих на час звернення до суду з вимогою про дострокове виконання кредитного договору, на погашення яких виявилася недостатньою сума коштів, отримана від реалізації заставленого майна під час виконання судового рішення.

Таким чином, вимога кредитора про стягнення заборгованості за кредитним договором є обґрунтованою (Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року по справі № 613/571/15-ц, провадження № 61-11047св18 (ЄДРСРУ № 80304750)).

Також, Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 28.03.2018 у справі №444/9519/12 викладена правова позиція про правильне застосування норм права, відповідно до якої за змістом ст. 526, ч. 1 ст. 530, ст. 610 та ч. 1 ст. 612 ЦК України для належного виконання зобов'язання необхідно дотримувати визначені у договорі строки (терміни), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов'язання є його порушенням.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 та ч. 1 ст. 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Отже, припис абзацу 2 ч. 1 ст. 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.

Відповідні висновки також містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 (справа №14-154цс18) та від 31.10.2018 (справа №202/4494/16-ц).

Отже, здійснюючи аналіз наведених позицій Великої Палати Верховного Суду, Верховний Суд вважає, що у випадку пред'явлення кредитором вимоги про дострокове повернення кредиту на підставі ч. 2 ст. 1050 ЦК України, кредитор втрачає право нараховувати відсотки після настання терміну повернення, який зазначений у відповідному повідомленні/претензії на адресу боржника, оскільки такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов'язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом (Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06 березня 2019 року по справі № 916/4692/15 (ЄДРСРУ № 80308706)).

Окрему увагу необхідно звернути, що припинення поруки пов'язане, зокрема, із закінченням строку її чинності.

За змістом частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

З огляду на положення другого речення частини четвертої статті 559 ЦК України можна зробити висновок про те, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов'язання за договором повинно бути пред'явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов'язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами). У разі пред'явлення банком вимог до поручителя більш ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов'язання в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов'язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.

Такий висновок суду відповідає правовій позиції, висловленій у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 408/8040/12 (провадження № 14-145цс18) (Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 лютого 2019 року по справі № 667/7196/15-ц, провадження № 61-7927св18 (ЄДРСРУ № 80330340)) та ін.