Вилучення у боржника предмета застави та передачу його в управління

06.09.2017 р. в рамках справи № 6-1136цс17  Верховний суд України досліджувавпитання, щодо вилучення у боржника предмета застави - автомобіля та передачуйого в оперативне управління заставодержателю-банку, в якості заходупримусового виконання судового рішення.

Згідно із частиною першою статті 15 Цивільногокодексу України (далі – ЦК України) кожна особа має право на захист свогоцивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статті 1054 ЦК України закредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець)зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та наумовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредитта сплатити проценти (частина перша статті 1048 цього Кодексу).

Договір є обов’язковим для виконаннясторонами (стаття 629 ЦК України).

Частиною першою статті 526 ЦК Українипередбачено, що зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умовдоговору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а завідсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту абоінших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 587 ЦК Україниособа, яка володіє предметом застави, зобов’язана, якщо інше не встановленодоговором: 1) вживати заходів, необхідних для збереження предмета застави; 2)утримувати предмет застави належним чином; 3) негайно повідомляти другу сторонудоговору застави про виникнення загрози знищення або пошкодження предметазастави.

Згідно із частиною другою статті 8Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів те реєстрацію обтяжень»боржник повинен своєчасно повідомляти обтяжувача про загрозу втрати,пошкодження, псування чи погіршення стану предмета обтяження.

Відповідно до ч. 1 ст. 20 ЗаконуУкраїни «Про заставу» заставодержатель набуває право звернення стягнення напредмет застави  в  разі,  якщо  в  момент настання  терміну  виконання зобов'язання, забезпеченого заставою,воно не буде виконано,  якщо інше не передбачено законом чи договором.

Звернення  стягнення на  заставлене  майно  здійснюється  за рішенням суду  або  третейського  суду,  на  підставівиконавчого напису  нотаріуса,  якщо інше не передбачене законом абодоговором застави. Реалізація заставленого майна,  на  яке звернено  стягнення, провадиться державним виконавцем, приватнимвиконавцем на підставі виконавчого   листа  суду  або наказу  господарського  суду,  або виконавчого напису  нотаріусів у встановленому порядку, якщо інше не передбачено цимЗаконом чи договором (ч. 6 та ч.7 ст. 20 Закону України «Про заставу»).

Більше того, нормами чинногозаконодавства заставодержателю надається право на власний розсуд обрати спосібзвернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, у тому числі йпродаж предмета такого обтяження шляхом укладення договору купівлі-продажу зіншою особою-покупцем або на публічних торгах (постанова ВерховногоСуду України від 6 березня 2013 р. у справі  № 6-10цс13 ).

В контексті даної справи згідно зумовами договору застави, укладеного між сторонами, звернення стягнення тапредмет застави здійснюється за вибором заставодержателя одним зі способів: зарішенням суду або в позасудовому порядку шляхом набуття заставодержателемпредмета застави у власність чи шляхом продажу заставодержателем предметазастави третій особі – покупцю.

Статтею 41 Конституції Українивстановлено право громадянина володіти, користуватися і розпоряджатися своєювласністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. У статті321 ЦК України зазначено, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власностіабо обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена  ?? права   власності   або   обмежена   у   його   здійсненні   лише   у   випадках   і   в   порядку ,  встановлених   законом .

Необхідно пам’ятати, що реалізаціямайна, що є предметом застави, яка проведена в межах ліквідаційної процедури,без припинення обтяжень, не припиняє заставу, тому застава зберігає чинністьпри переході права власності на предмет застави до іншої особи, отже, на неїможе бути звернено стягнення з підстав, передбачених ст.ст. 25, 26 Закону Українивід 18 листопада 2003 р. № 1255-IV "Про забезпечення вимог кредиторів тареєстрацію обтяжень" (постанова Верховного Суду України від 3квітня 2013 р. у справі  № 6-7цс13 ).

За положеннями п. 3 ч. 2 ст. 25 ЗаконуУкраїни «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» у разізадоволення судом позову про звернення стягнення на предмет забезпечувальногообтяження в рішенні суду мають зазначатись, зокрема, заходи щодо забезпеченнязбереження предмета забезпечувального обтяження або передачі його в управлінняна період до його реалізації, якщо такі необхідні.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 10 ЗаконуУкраїни «Про виконавче провадження»  вилученняв боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні суду, є одним із заходів примусового виконанняцього рішення.

ВИСНОВОК:  Тобтосуди не врахували, що вимоги банку про вилучення предмета застави та передачу вуправління на період до його реалізації є заходами примусового виконаннярішення.

Між тим, незважаючи на те, що вдоговорі застави передбачені повноваження заставодержателя щодо вилучення увідповідача предмета застави та передачі його в управління банку, однак, щобдержавний виконавець при виконанні рішення суду (відповідно до ст. 10 ЗаконуУкраїни «Про виконавче провадження») вилучив у боржника транспортний засіб тапередав його на зберігання стягувачу, це повинно бути зазначено в рішенні суду.