Процесуальні вимоги за правилами різних видів судочинства: підсудність

22 березня 2017 року Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України розглядаючи справу № 6-2852цс16   в черговий раз зробила правовий висновок стосовно об’єднання в одне провадження процесуальних вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства.

Відповідно до статті 16 ЦПК України не допускається об’єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом.

Згідно із частиною другою статті 118 ЦПК України позивач має право об’єднати в одній позовній заяві кілька вимог, пов’язаних між собою.

Відповідно до роз’яснень, викладених в абзаці першому пункту 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суд повинен виходити з того, що згідно зі статтею 124 Конституції України юрисдикція загальних судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі, а за частинами першою і другою статті 15 ЦПК України у порядку цивільного судочинства суди розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ за Кодексом адміністративного судочинства України (стаття 17) або Господарським процесуальним кодексом України (статті 1, 12) віднесено до компетенції адміністративних чи господарських судів. Законом може бути передбачено розгляд інших справ за правилами цивільного судочинства.

Абзацом третім пункту 15 цієї постанови роз’яснено, що вимоги позивача до кількох відповідачів можуть бути об’єднані в одне провадження, якщо ці вимоги однорідні, зокрема такі, які нерозривно пов’язані між собою, або від вирішення однієї з них залежить вирішення інших. Таке об’єднання не допускається, якщо відсутня спільність предмета позову.

Не допускається об’єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України також і у  постанові від 7 вересня 2016 року у справі № 6-1593цс16 .

Необхідно вказати, що все вищевикладене було вже неодноразовим предметом судового дослідження, зокрема у рішеннях та правових позиціях Верховного суду України від 27 квітня 2016 року у справі № 6-2974цс15 , від 01 липня 2015 року у справі № 6-467цс15 , від 6 квітня 2016 р. справу № 6-77цс16   та від 7 вересня 2016 року у справі № 6-1593цс16  .

Між тим, вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суд має перевірити належність справи до юрисдикції та підсудності суду.

Визначити підсудність суду - значить з'ясувати коло цивільних прав, які компетентний вирішувати по суті даний суд.

Підсудність   - це розподіл підвідомчих загальним судам цивільних справ між різними судами першої інстанції залежно від роду (характеру) справ, що підлягають розгляду, і від території, на яку поширюється юрисдикція того чи іншого суду (ст.15 ЦПК).

Основні норми про підсудність у цивільному процесі містяться в главі 2 ЦПК.

В залежності від роду (характеру) справ, що підлягають розгляду, і від території, на яку поширюється юрисдикція того чи іншого суду, прийнято розрізняти два види підсудності в цивільному процесі:

а) родову (предметну) підсудність;

б) територіальну підсудність.

Територіальна підсудність   - це підсудність цивільної справи загальному суду в залежності від території, на яку поширюється юрисдикція даного суду. З її допомогою вирішується питання, яким з однорідних судів підсудна для розгляду відповідна справа.

Критеріями даного виду підсудності зокрема виступають: місце проживання відповідача, позивача, місце заподіяння шкоди, місце знаходження спірного майна, місце розгляду первісного позову та ін.

Загальними критеріями визначення судової юрисдикції є предметний (характер спірних правовідносин) і суб'єктний (суб'єктний склад цих правовідносин). Разом з тим, суди повинні звертати увагу на винятки із загального суб'єктного критерію, що встановлені законодавством (наприклад, корпоративні спори, спори щодо захисту ділової репутації в сфері господарювання та іншої підприємницької діяльності), згідно з якими спір належить до розгляду певного виду судочинства незалежно від складу учасників спору.

ВИСНОВОК:   оскільки не допускається об’єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом, суд відкриває провадження у справі в частині вимог, які належать до цивільної юрисдикції, і відмовляє у відкритті провадження або закриває провадження у справі щодо вимог, коли їх розгляд проводиться за правилами іншого виду судочинства.