Удаваний правочин для приховання іншої угоди: правові наслідки

Підчас укладання цивільно – правових угод, особливо щодо розпорядженням нерухомиммайном, за для мінімізації податків та обов’язкових платежів, дуже частотрапляються випадки коли сторони правочину, не розуміючи правових наслідків,приховують дійсний правочин укладаючи удаваний (рос: «мнимый») (наприклад: договір даруваннянерухомості замість купівлі – продажу або «генеральна довіреність» науправління та розпорядження авто замість купчої).

Так,07.09.2016 р. Верховний суд України, розглядаючи справу № 6-1026цс16 провівправовий аналіз удаваного правочину щодо розпорядження нерухомим майном тазробив правовий висновок, який є обов’язковим для судів та всіх суб’єктівгосподарювання при вирішені такого роду спорів.

Відповіднодо ст. 6, 11 та 12 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборіконтрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу,інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимогрозумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

Усенсі положень статті 202 ЦК України під правочином розуміють дії, спрямованіна набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов’язків. Дії як юридичні факти мають вольовий характері можуть бути правомірними та неправомірними. Правочини належать до правомірнихдій, спрямованих на досягнення правового результату.

Частиною 1 ст. 638 ЦКУкраїни визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формідосягли згоди з усіх істотних умов договору.

Загальні вимоги,додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦКУкраїни, зокрема, відповідно до частини 5 даної статті правочин маєбути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Необхідно такожвказати, що Верховний Суд України 24 вересня 2014 року розглянувши справу №6-116цс14, предметом якої був спір про визнання договору фіктивним зробивправовий висновок у відповідності з яким фіктивний правочин –це правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, якіобумовлені цим правочином (ст. 234 ЦК України). Якщо сторонами вчинено правочин для прихованняіншого правочину, який вони насправді вчинили, він є не фіктивним, аудаваним ( ст. 235 ЦКУкраїни).

В свою чергу пунктом24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9«Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинівнедійсними» роз'яснено, що для визнання правочину фіктивним необхідновстановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собіневиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дійна виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочинунедійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочинубуло передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

ВАЖЛИВО: Таким чином, визнання договору недійсниму зв'язку з його фіктивністю має свої особливості, а саме: у фіктивнихправочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобтосторони, укладаючи його, знають заздалегідь, що він не буде виконаний. Позивач,який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що учасникиправочину не мали наміру створити правові наслідки на момент вчинення правочину,тобто тягар доказуванняфіктивності правочину покладається на позивача (Ухвала ВССУ від 20.01.2016 року посправі № 6-20405ск15 (№ в ЄДРСРУ 55477107).

Як було зазначено вищепредметом дослідження Верховним судом України у справі №6-1026цс16 був договір дарування нерухомості, який одна із сторін вважалаудаваним правочином, вчиненим з метою приховання договору купівлі-продажу задля ухилення від сплати податків та інших обов’язкових платежів.

ВАЖЛИВО: Якщо буде встановлено, що правочин вчиненосторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодоправочину, який сторони насправді вчинили.

За удаваним правочиномсторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюютьсяінші правовідносини.

На відміну відфіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов’язки сторінвиникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.

ВИСНОВОК: Установивши під час розгляду справи, щоправочин вчинено для приховання іншого правочину, суд на підставі статті 235 ЦКУкраїни має визнати, що сторони вчинили саме цей правочин, та вирішити спір іззастосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено,суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемним або провизнання його недійсним.

Відповідно до вимогстатті 60 ЦПК України позивач, заявляючи вимогу про визнання правочинуудаваним, має довести: 1) факт укладення правочину, що, на його думку, єудаваним; 2) спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановленняінших цивільно-правових відносин, ніж тих, що передбачені насправді вчиненимправочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж намір приховатинасправді вчинений правочин; 3) настання між сторонами інших прав таобов’язків, ніж тих, що передбачені удаваним правочином.

Оскільки згідно ізчастиною першою статті 202, частиною третьою статті 203 ЦК України головноювимогою для правочину є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішнійволі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, то основним юридичнимфактом, що суд повинен установити, є дійсна спрямованість волі сторін приукладенні договору, а також з’ясування питання про те, чи не укладено цейправочин з метою приховати інший та який саме.

У даній справіВерховний суд України, скасовуючи рішення попередніх інстанцій та направляючисправу на новий розгляд вказав, що ураховуючи, що при укладенні удаваногоправочину волевиявлення учасників правочину (як зовнішній прояв волі) невідповідає їх внутрішній волі, суд касаційної інстанції безпідставно не взяв доуваги юридичні факти, з якими закон пов’язує певні правові наслідки, а саме:розміщення в засобах масової інформації співвласником квартири оголошення пропродаж квартири, й визнання цього факту продавцем; зняття з депозитного рахункугрошових коштів до моменту укладення спірного договору дарування; надання упозику коштів з метою придбання нерухомого майна й визнання цього фактупозикодавцем.

Отже, з урахуваннямвикладеного суд встановив, що на відміну від договору купівлі-продажу, договірдарування є безоплатним, тому встановлення судами вищенаведених фактів свідчитьпро те, що укладений договір дарування квартири є удаваним.

Більше того, ВСУ чітковказав підставу для скасування рішень попередніх інстанцій, зокрема те, що судине встановили обставин, а дарувальники за спірним договором не навели жоднихмотивів передачі ними в дар квартири особі з якою вони не перебували у родиннихвідносинах.

Отже, правовимнаслідком вчинення правочину для приховання іншого правочину є наступне:

1. Суд, на підставістатті 235 ЦК України, має визнати, що сторони вчинили саме той правочин, якийвчинено насправді;
2. Суд вирішує спір іззастосуванням норм діючого законодавства, що регулюють саме дійсний, а неудаваний правочин;
3. Якщо правочин, якийнасправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановленняйого: нікчемним або недійсним.

А) нікчемним: (ч. 2 ст. 215 ЦК України: «недійсністьвстановлена законом» (частинами першою - третьою, п'ятою та шостоюстатті 203 ЦК України): а) Зміст правочину не може суперечити закону, а такожінтересам держави і суспільства, його моральним засадам; б) Особа, яка вчиняєправочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; в)Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішнійволі; г) Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків,що обумовлені ним; д) Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), неможе суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чинепрацездатних дітей).

Б) недійсним: (ч. 1 ст. 216 ЦК України: «Недійсний правочин не створюєюридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разінедійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другійстороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, ав разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає укористуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартістьтого, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування)».

P. s. Визнання в судовому порядку правочинуудаваним, в плані доказовості, є складною справою, але, як правило, наслідком такого судового рішення є втрата як часутак і грошей, а також нервів сторін угоди.