Підсудність судових спорів на стадії ліквідації банку: судова практика

Згідно позиції Верховного суду України,викладеної в постанові від 16.02.2016 року у справі № 21-4846а15 та від 15червня 2016 року по справі № 21-286а16  наспори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, не поширюєтьсяюрисдикція адміністративних судів.

Більше того, згідно статті 244-2 Кодексуадміністративного судочинства України висновокВерховного Суду України щодо застосування норми права, викладений уйого постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав,передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктіввладних повноважень, які застосовують у своїй діяльностінормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

ВАЖЛИВО: Разом з цим адміністративна юрисдикція судів знайшла спосібвідступлення від вищевказаної правової позиції спираючись на ч. 6 ст. 13 ЗаконуУкраїни «Про судоустрій і статус суддів» та п. 2 ч. 1 ст. 244-2 Кодексуадміністративного судочинства України відповідно до яких, суд має правовідступити від правової позиції, викладеної Верховним Судом, тільки зодночасним наведенням відповідних мотивів.

Найчастіше суди зазначають, що необхідноюумовою для застосування до спірних правовідносин в частині задоволеннякредиторських вимог в силу Закону України "Про відновленняплатоспроможності боржника або визнання його банкрутом" єбезпосередня наявність порушення справи про банкрутство в Господарському суді.

Натомість ліквідація банку, здійснюється напідставі Постанови Правління Національного банку України в рамках ЗаконуУкраїни "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", яким в своючергу не передбачено порушення справи про банкрутство в Господарському суді, атому в даному випадку застосування Закону України "Про відновленняплатоспроможності боржника або визнання його банкрутом" до спірнихправовідносин не підлягає і як наслідок, відсутні підстави для закриттяпровадження у справі.

Крім того, пунктом 25 постанови Пленуму Вищогоадміністративного суду України від 20 травня 2013 року № 8 "Про окреміпитання юрисдикції адміністративних судів" адміністративним судам роз'яснено, що спори, які виникають за участюФонду у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, є публічно-правовими тапідлягають розгляду за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.

Вказані висновки кореспондуються з позицієюВищого адміністративного суду України, що викладена в листі № 992/11/14-14 від25.07.2014.

Враховуючи наведене в сукупності, судприходить до висновку про наявність підстав для відступлення від правової позиції, викладеної у Постанові ВерховногоСуду України від 16.02.2016 року у справі № 21-484а15та вирішення даної справи в порядку адміністративного судочинства(Окружний адміністративний суд м. Києва 21вересня 2016 року № 826/13124/16, № 61527651).

Не важко буде спрогнозувати позицію апеляційної інстанції опираючисьна Ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05 жовтня 2016 р.  справа № 826/23754/15(№ 61868079), якою було розглянутота відмовлено в задоволенні клопотання представника уповноваженої особиФонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерноготовариства «Златобанк» про закриття провадження в цій адміністративній справі.

Обґрунтування середіншого, наступне. Законом України «Про відновлення платоспроможності боржникаабо визнання його банкрутом» встановлено умови та порядок відновленняплатоспроможності боржника або визнання його банкрутом та застосуванняліквідаційної процедури з метою повного або часткового задоволення вимогкредиторів.

Відповідно доположень статті 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржникаабо визнання його банкрутом» банкрутство - визнана господарським судомнеспроможність боржника відновити свою платоспроможність за допомогою процедурсанації та мирової угоди і погасити встановлені у порядку, визначеному цимЗаконом, грошові вимоги кредиторів не інакше як через застосуванняліквідаційної процедури.

Неплатоспроможністьвизначена також частиною 1 вищевказаного Закону як неспроможність боржникавиконати після настання встановленого строку грошові зобов'язання передкредиторами не інакше, як через відновлення його платоспроможності.

З наведеного слідує,що Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнанняйого банкрутом» регулюються відносини щодо відновлення платоспроможностіборжника або визнання його банкрутом, які вирішуються в порядку ГПК України.

ВАЖЛИВО: Разом з цим, частиною 3статті 2 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника абовизнання його банкрутом» дійсно встановлено, що законодавство про відновленняплатоспроможності боржника або визнання його банкрутом при розгляді судомсправи про визнання неплатоспроможним (банкрутом) банку застосовується з урахуванням норм законодавства пробанки і банківську діяльність.

Тому суд звертаєувагу на те, що в адміністративній справі вирішуються спірні відносини в рамкахЗакону України «Про системугарантування вкладів фізичних осіб».

Вказаний Закон єспеціальним, яким в свою чергу врегульовано правові, фінансові та організаційнізасади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваженняФонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодуванняза вкладами, а також відносини між Фондом, банками, Національним банком України(статті 1 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»).

Більше того, відповіднодо статті 3 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладівфізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банківу випадках, встановлених цим Законом.

У свою чергу, згідноіз частиною першою статті 4 цього ж Закону Основним завданням Фонду єзабезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб тавиведення неплатоспроможних банків з ринку.

Для цього Фонднаділений відповідними функціями, що визначені частиною другою статті 4 ЗаконуУкраїни «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Серед таких функційє здійснення заходів щодо організації виплат відшкодувань за вкладами у строки,визначені цим Законом; здійснення процедури виведення неплатоспроможних банківз ринку, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідаціїбанків, організація відчуження всіх або частини активів і зобов'язаньнеплатоспроможного банку, продаж неплатоспроможного банку або створення тапродаж перехідного банку і навіть застосування до банків та їх керівниківвідповідно фінансових санкцій і накладення адміністративні штрафів.

Наведенесвідчить про те, що функції Фонду пов'язані із здійсненням владнихуправлінських повноважень.

В свою чергу, згідноз пунктом 7 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинстваУкраїни (надалі - КАС України) суб'єктом владних повноважень є, зокрема,будь-який суб'єкт при здійсненні ним владних управлінських функцій.

Враховуючивикладене, Фонд є суб'єктом владних повноважень у розумінні КАС України.

ВИСНОВОК: Системний аналізвищевказаних положень, дає підстави суду дійти до висновку, що ліквідаційнапроцедура, яка застосовується при ліквідації банку в силу відмінного правовогорегулювання відрізняється від процедури передбаченої Законом України «Провідновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Зокрема, в силуположень статті 7 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржникаабо визнання його банкрутом» порядок ліквідації банкрута здійснюється шляхомзастосування судових процедур банкрутства.

Аналогічні позиціїапеляційних інстанцій містяться у справах: Київський апеляційнийадміністративний суд справи  №   826/5998/16 від 13 липня 2016 року (№ 58952831),справа № 826/3358/16 від 06 вересня 2016 року (№  61193421);  Одеський апеляційний адміністративний суд від12 липня 2016 р. справа № 815/1999/16; Вінницькийапеляційний адміністративний суд справи № 802/274/16-а від 11 серпня 2016 року (№ 59784017), справа №  822/748/16  від 17 серпня 2016 року (№  59849657).