Податкові питання не входять до сфери застосування статті 6 Конвенції

Ч. 1 статті 6 «Право насправедливий суд» Конвенції про захист прав людини і основоположних свободпередбачає, що кожен має право на справедливийі публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним ібезстороннім судом, встановленим законом, якийвирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановитьобґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.Судове рішення проголошується публічно, але преса і публіка можуть бути недопущені в зал засідань протягом усього судового розгляду або його частини вінтересах моралі, громадського порядку чи національної безпеки в демократичномусуспільстві, якщо того вимагають інтереси неповнолітніх або захист приватногожиття сторін, або - тією мірою, що визнана судом суворо необхідною, - коли заособливих обставин публічність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя.

Судові рішення,насправді, слугують не лише для вирішення справ у Суді, а і в загалом для того,щоб пояснити, забезпечити й удосконалити норми, визначені Конвенцією, сприяючитаким чином виконанню державами своїх зобов'язань як учасників Конвенції (Ireland v. the UnitedKingdom (Ірландія проти Сполученого Королівства), § 154).

Отже, основною метоюКонвенції є визначення суспільних проблем, які представляють загальний інтерес,таким чином, підвищуючи загальні стандарти захисту прав людини і поширюючи судовупрактику з захисту прав людини у спільноті держав-учасниць Конвенції (Konstantin Markin v.Russia (Константин Маркі проти Россії) [ВП], § 89).

У пункті 145 рішення від15 листопада 1996 року у справі "Чахалпроти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93)[1996] ECHR 54) Європейськийсуд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівніефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаютьсяКонвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системітієї чи іншої країни.

Таким чином, суть цієїстатті зводиться до вимоги надатизаявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили бкомпетентному державному органу розглядати по їх суті скарги на порушенняположень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хочадержави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чиномвони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань.

Засіб захисту, щовимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі,  так іна практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядоморганів влади відповідної держави (п. 75рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв протиУкраїни" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

ЄСПЛ вважає, що факттого, що спір є «матеріальним» за своїм характером, не є підставою длязастосування статті 6 § 1 у частині цивільних прав та зобов'язань (Ferrazzini v. Italy(Феррадзіні проти Італії) [ВП], § 25).

ВАЖЛИВО: Серед питань, що не входять до сферизастосування статті 6 – податкові провадження: податкові питання все ще є однимз основних виняткових прав державної влади, але у той самий час стосункипублічного характеру між платником податків і суспільством є домінуючими. Затаким принципом, винятком також є сумарні провадження щодо забезпеченнярозгляду справи стосовно ввізного мита і митних зборів (Emesa Sugar N.V. v. theNetherlands (Emesa Sugar N.V проти Нідерландів).

П. 25. Рішення ЄСПЛ усправі "Феррадзініпроти Італії" (Case of Ferrazzini v. Italy) (Заява N 44759/98) передбачено, що безсумнівно, у податковомупровадженні  вирішуються матеріальні  інтереси,  але просте   доведення,   що   спір   має"матеріальний" характер,  не є саме по собі достатнім длявизнання застосовності  пункту 1  статті  6  у контексті  положення,  яке стосується  цивільних   обвинувачень   (див.   рішення у  справі "Пьєр-Блок проти Франції" від 21  жовтня 1997  року,  Reports  of Judgments  and Decisions 1997-VI,  с.  2223,  п. 51;  та у справі "Пеллеґрін проти Франції" [GC], N 28541/95, п.60. Судвважає,  що податкові спори виходять за межі сфери цивільних прав таобов'язків, незважаючи на матеріальні наслідки, які вони обов'язково створюютьдля платника податків (п. 29Рішення).

Разом з цим у п. 39 посправі «Серковпроти України» (заява№ 39766/05) суд визнає, що, дійсно, можуть існуватипереконливі причини для перегляду тлумачення законодавства, яким слідкеруватись. СамСуд, застосовуючи динамічний та еволюційний підходи в тлумаченні Конвенції, уразі необхідності може відходити від своїх попередніх тлумачень, тим самимзабезпечуючи ефективність та актуальність Конвенції (див. рішення у справах «ВілхоЕскелайнен та інші проти Фінляндії» (Vilho Eskelinen and Othersv. Finland), [ВП], заява № 63235/00, п. 56, ECHR 2007?IV та«Скоппола проти Італії» (Scoppola v. Italy № 2) [ВП], заява№ 10249/03, п. 104.)

У разіякщо норма закону або іншого нормативного акта, виданого на основі закону, абоякщо норми різних законів або нормативних актів дозволяють неоднозначне абомножинне тлумачення прав та обов’язків платників податків і контролюючогооргану, рішення приймається на користь платника податків. Проте у цій справі(«Серков проти України») державні органи обрали тлумачення національногозаконодавства, менш сприятливе для платників податків, що призвело до стягненняПДВ із заявника (див. також рішення у справі «Щокін проти України» (Shchokinv. Ukraine), заяви № 23759/03 та № 37943/06, п. 57, від14 жовтня 2010 року).

Таким чином судовапрактика Європейського суду з прав людини є важливими джерелом права, якавраховується адміністративними судами України (підстава - ст. 17 Закону України«Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з правлюдини») під час вирішення податкових спорів (прецедентне право) та даєможливість належним чином захисти права й законні інтереси платниківподатків. 

Висновком зазначеного єте, що для ефективного захисту своїх порушених та/або оспорюваних прав у спорахз фіскальними (податковими) органами, платник податку повинен застосовуватиКонвенцію і практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії зправ людини як джерело права, адже згідно зі ст. 8 Кодексу адміністративногосудочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуваннямсудової практики Європейського Суду з прав людини.

P.s. З порівняльногоаналізу Інтернет - ресурсу «Єдиний державний реєстр судових рішень» вбачається,що під час вирішення адміністративних справ Вищим адміністративним судомУкраїни найчастіше застосовуються рішення Європейського суду з прав людини усправах  «Щокін проти України», «Інтерсплав проти України», «Булвес» АДпроти Болгарії» та «Бізнес Супорт Центр проти Болгарії».