Авторські блоги та коментарі до них відображають виключно точку зору їхніх авторів. Редакція ЛІГА.net може не поділяти думку авторів блогів.
18.07.2016 15:33

Подвійні стандарти Верховного суду України: кредитно-іпотечні справи

Адвокат (судовий захист), магістр права

Чи забезпечується Верховним судом України єдність судової практики у кредитно – іпотечних справах?

                                      двуличность.jpg 

Для того щоб розібратися у судовій системіУкраїни і відповісти на питання: «Навіщо функціонує Верховний суд України?»необхідно звернутися до першоджерела.

Так, відповідно до ч. 1 та 2 ст. 125 ОсновногоЗакону нашої Держави – Конституції України система судів загальної юрисдикції вУкраїні будується за принципами територіальності і спеціалізації, а найвищим судовим органом у системі судівзагальної юрисдикції є Верховний Суд України.

Надалі, згідно з ч. 4 ст. 13 Закону України«Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права,викладені у постановах Верховного Суду України, є обов’язковими для всіхсуб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльностінормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Одночасно з цим,  і згідно процесуального законодавстваУкраїни, а саме статей 111-16 ГПК, ст. 355 ЦПК та 237 КАС України,  існують виключні  підстави для подання заяви про перегляд судових рішень Верховним судом України,зокрема у зв’язку із :

1) неоднаковим застосуванням судом (судами)касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинилоухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах;

2) неоднаковим застосуванням судом касаційноїінстанції одних і тих самих норм процесуального права - при оскарженні судовогорішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято зпорушенням правил підсудності;

3) встановленням міжнародною судовоюустановою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнароднихзобов’язань при вирішенні даної справи судом;

4) порушенням норм матеріального чипроцесуального права, що призвело до ухвалення вищими судами Українинезаконного судового рішення;

5) невідповідністю судового рішення судукасаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновкущодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Таким чином, функція Верховного суду України – це забезпечення єдності судовоїпрактики згідно з вимогами діючого законодавства.

Оскільки тема статті визначена у межахкредитно – фінансових відносин суб’єктів господарювання та заставного(забезпечувального) майна - застави, іпотеки та поруки, то і у матеріалі будутьвикористанні лише ті рішення, які стосуються цих суспільно – правових відносин.

Але спочатку необхідно вказати, що частиноюп’ятою статті 3 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що іпотека маєпохідний характер від основного зобов’язання і є дійсною до припиненняосновного зобов’язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

За загальним правилом, яке випливає зпризначення акцесорних (читай додаткових/похідних) зобов’язань, і порука, ііпотека припиняються із припиненням забезпеченого ними зобов’язання (ч. 1 ст.559 ЦК, п. 1 ч. 1 ст. 593 ЦК).

В свою чергу Законом України «Про іпотеку»встановлено, що іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов’язанняабо закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотекивідповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності напредмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати)переданої в іпотеку будівлі (споруди);  зінших підстав, передбачених Законом (стаття 17).

Відомості про припинення іпотеки підлягаютьдержавній реєстрації у встановленому законодавством порядку.

Згідно з частинами третьою, четвертою статті653 ЦК України якщо договір змінюється або розривається в судовому порядку,зобов’язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішення суду прозміну або розірвання договору законної сили. Сторони не мають права вимагатиповернення того, що було виконане ними за зобов’язанням до моменту зміни аборозірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

 

1. Правова позиція судді Верховного суду України висловлена ВерховнимСудом України в Постанові від 7 листопада 2012 року у справі № 6-129 цс 12 під головуванням судді ВСУ Яреми А.Г.: «Згідно із ч. 1 ст. 609 ЦК України зобов’язання припиняється ліквідацієююридичної особи (боржника або кредитора),крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконаннязобов’язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу,зокрема, за зобов’язаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншимушкодженням здоров’я або смертю.

Згідноіз ст. 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого неюзобов’язання, а також у разі зміни зобов’язання без згоди поручителя, внаслідокчого збільшується обсяг його відповідальності.

Відповіднодо змісту ст. ст. 559, 598 ЦК України припинення зобов’язання поруки означаєтакий стан сторін правовідношення, при якому в силу передбачених закономобставин суб’єктивне право і кореспондуючий йому обов’язок перестають існувати.

Термін«порука», застосований законодавцем у ч. 1 ст. 559 ЦК України, використовуєтьсяв розумінні зобов’язальних правовідносин поруки, з припиненням яких втрачаєчинність договір поруки.

Висновок: Зі змісту зазначеної норми вбачається, щопорука припиняється в разі припинення основного зобов’язання, отже припиненняюридичної особи у зв’язку з визнанням її банкрутом є підставою припинення поруки,тому що зобов’язання за кредитним договором припинилося».

 

2. Правова позиція Верховного суду України висловлена в Постанові від 11вересня 2013 року у справі № 6-52цс13 підголовуванням судді ВСУ Яреми А.Г.:« Відповідно до ч. 1 ст.609 ЦК України зобов’язання припиняється ліквідацією юридичної особи (боржникаабо кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовимиактами виконання зобов’язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншуюридичну особу, зокрема за зобов’язаннями про відшкодування шкоди, завданоїкаліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.

Згідноіз ч. 1 ст. 17 Закону України "Про іпотеку" іпотека припиняється уразі припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечногодоговору.

Відповіднодо п. 1 ч. 1 ст. 593 ЦК України право застави припиняється у разі припиненнязобов’язання, забезпеченого заставою.

Частина3 ст. 6 ЦК України передбачає, що сторони в договорі можуть відступити відположень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власнийрозсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільногозаконодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщообов’язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їхзмісту або із суті відносин між сторонами.

Висновок:Аналіз зазначених правових норм даєпідстави для висновку про те, що у разі ліквідації боржника – сторони основногозобов’язання - право застави, що забезпечувало його виконання, також єприпиненим. При цьому, ураховуючи імперативний характер норми п. 1 ч. 1 ст. 593ЦК України, зазначення в договорі застави інших умов, за яких право застави уразі припинення основного зобов’язання залишається дійсним, слід вважатинікчемним.

Такимчином, виходячи з однорідної юридичної природи поруки та застави як засобівзабезпечення виконання зобов’язань, а також того факту, що як порука, так ізастава припиняються у разі припинення основного зобов’язання відповідно до  ч. 1 ст. 575,   п. 1 ч. 1 ст. 593,    ч. 1 ст. 609  ЦК України,    ч. 1     ст. 17 Закону України "Проіпотеку", іпотека як вид застави припиняється в разі припинення основногозобов’язання (кредитного договору). Зважаючина це, припинення юридичної особи у зв’язку з визнанням її банкрутом єпідставою припинення іпотеки, оскільки зобов’язання за кредитним договоромприпиняється.

Урегулювання сторонами договірних відносин на власнийрозсуд за наявності в законі імперативних приписів є протиправним».

 

3. Правова позиція Верховного суду України висловлена в постанові від 10лютого 2016 року у справі  № 6-216цс14 під головуванням судді ВСУ Яреми А.Г.:«Згідно зі статтею 526 ЦК Українизобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору тавимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутностітаких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог,що звичайно ставляться.

Відповіднодо статті 599 ЦК України зобов’язання припиняється виконанням, проведенимналежним чином.

Отже,припинення договору, з якого виникає забезпечене іпотекою зобов’язання,зіставляють із підставами для припинення права іпотеки. Однак, при цьому слідураховувати, що відповідно до вимог статей 526, 599 ЦК України зобов’язанняприпиняється виконанням, проведеним належним чином. Будь-які охороннізобов’язання, які випливають з основного зобов’язання, не повинні припиняти діюзобов’язань, які забезпечують основне зобов’язання, яке залишилось невиконаним.

Зазмістом статті 11 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець (майновийпоручитель) несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконанняборжником основного зобов’язання в межах вартості предмета іпотеки.

Укладаючидоговір застави (іпотеки), заставодавець (іпотекодавець) приймає на себе всіризики, пов’язані з невиконанням зобов’язання боржником (у межах вартостіпредмета застави (іпотеки)), у тому числі й ті, що виникають унаслідокбанкрутства боржника з його подальшим виключенням із ЄДРЮО та ФОП. Оскількипокладення на особу, яка видала забезпечення, цих ризиків відбулося задоговором, укладеним заставодавцем (іпотекодавцем) саме з кредитором, то всіприйняті ризики повинні покладатися на особу, яка видала забезпечення, і післяприпинення існування боржника, отже, ліквідація несення цих ризиків. Інше можебути передбачено договором між кредитором та особою, яка видала забезпечення,тобто, звільнення останньої від таких ризиків повинно бути предметомспеціальної домовленості між нею і кредитором.

Висновок:Аналіз вищенаведених правових норм дає підстави для висновку про те,що сам факт ліквідації боржника за кредитним договором з внесенням запису довідповідного реєстру про припинення юридичної особи за наявності заборгованостіборжника за цим договором не є підставою для припинення договору іпотеки, якийукладений для забезпечення виконання кредитного договору боржником.».

 

З вищевикладеного вбачається неоднорідністьсудової практики найвищої судової інстанції, а отже необхідно вказати, що відповіднодо статей 104 Цивільного кодексу України та 59 Господарського кодексу Україниюридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання,поділу, перетворення) або ліквідації.

П. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України «Провідновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» вказує,що  Банкрут- боржник, неспроможність якого виконати свої грошові зобов’язання встановленагосподарським судом.

В свою чергу, відповідно до ч. 1 ст. 38 ЗаконуУкраїни «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання йогобанкрутом» з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржникабанкрутом і відкриття ліквідаційної процедури:

·        господарська діяльність банкрутазавершується закінченням технологічного циклу з виготовлення продукції у разіможливості її продажу за виключенням укладення та виконання договорів, що маютьна меті захист майна банкрута або забезпечення його збереження (підтримання) уналежному стані, договорів оренди майна, яке тимчасово не використовується, наперіод до його продажу в процедурі ліквідації тощо;

·        строк виконання всіх грошових зобов’язань банкрута вважається таким, щонастав;

·        у банкрута не виникає жодних додаткових зобов’язань (у тому числі зісплати податків і зборів (обов’язкових платежів)), крім витрат, безпосередньопов’язаних із здійсненням ліквідаційної процедури;

·   припиняється нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та іншихекономічних санкцій за всіма видами заборгованості банкрута;

·       відомості про фінансове становищебанкрута перестають бути конфіденційними чи становити комерційну таємницю;

·        продаж майна банкрута допускаєтьсяв порядку, передбаченому цим Законом;

·        скасовується арешт, накладений на майно боржника, визнаного банкрутом,чи інші обмеження щодо розпорядження майном такого боржника. Накладення новихарештів або інших обмежень щодо розпорядження майном банкрута не допускається;

·        вимоги за зобов’язаннямиборжника, визнаного банкрутом, що виникли під час проведення процедурбанкрутства, можуть пред’являтися тільки в межах ліквідаційної процедурипротягом двох місяців з дня офіційного оприлюднення повідомлення про визнанняборжника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури. Зазначений строк є граничним і поновленню не підлягає. Кредитори,вимоги яких заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, абоне заявлені взагалі, не є конкурсними, а їх вимоги погашаються в шосту чергу вліквідаційній процедурі;

·     виконання зобов’язань боржника,визнаного банкрутом, здійснюється у випадках і порядку, передбачених цимрозділом.

Більше того, «Особа, до якої перейшло право власності на майно, що було предметоміпотеки, але реалізоване в межах ліквідаційної процедури з припиненнямобтяження, не набуває статусу іпотекодавця і на таке майно не може бутизвернено стягнення з підстав, передбачених статтями 38, 39 Закону України від 5червня 2003 року № 898-IV «Про іпотеку»(висновок Верховний суд України у постанові від 30 березня 2016 року посправі № 6-2684цс15).

Окремо необхідно наголосити, що внесеннявідповідного запису до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичнихосіб – підприємців про державну реєстрацію припинення юридичної особи єостаннім етапом ліквідаційного процесу.

Післяздійснення всіх заходів ліквідаційного процесу юридична особа позбавляєтьсястатусу юридичної особи.

Отже, за логікою Верховного суду України, виходячиіз останньої Правової позиції висловленій в Постанові від 10 лютого 2016 року усправі  № 6-216цс14, навіть коли вже не існує юридичної особи, а суд в рамках ЗаконуУкраїни «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання йогобанкрутом» забезпечив всі передбачені законом дії для виявлення кредиторів,«боржник» все одно відповідає по своїм зобов’язанням і ніколи не хвилює, щовідповідно до ст. 38  Закону України «Провідновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» всі зобов’язанняборжника вважаються виконаними,  а нові зобов’язанняне виникають апріорі!!!

Таким чином, Верховний суд України (причомупід головуванням одного і того ж судді) в різні проміжки часу, виносить зовсім протилежні рішення, які зовсім незабезпечують однорідність правозастосовної практики, але навіть навпаки… (наприклад постанова ВСУ від  06 липня 2016 року у справі № 3-578гс16, десуд застосував правову позицію висловлену в Постанові від 11 вересня 2013 рокуу справі № 6-52цс13 ).

 

P.s. Під час судових баталій необхіднопам’ятати про  ч. 5 ст. 13 Закону України«Про судоустрій і статус суддів», яка передбачає, що суд має право відступити від правової позиції, викладеної увисновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів…або все ж таки необхідні кардинальні зміни у підході формування відповідноїсудової практики.


Відправити:
Якщо Ви помітили орфографічну помилку, виділіть її мишею і натисніть Ctrl+Enter.
Останні записи