Проблематика «тимчасового вилучення майна» як засобу забеспечення

Кримінальний процесуальний кодексУкраїни визначає «тимчасове вилучення майна» самостійним видом заходівзабезпечення кримінального провадження. Порядок здійснення процедури тимчасовоговилучення майна та особливості його застосування встановлені положеннями глави 16КПК, які були введені в дію в 2012 році як одна з новацій прийнятого Кримінальногопроцесуального кодексу.

Змістом такої процесуальноїпроцедури (у відповідності до визначення ч.1ст.167 КПК) є фактичнепозбавлення особи (власника) можливості володіти, користуватися тарозпоряджатися певним майном до вирішення питання про арешт цього майна абойого повернення.

Зурахуванням гарантованих державою конституційних прав, передбачених ст.41Конституції України, «тимчасове вилучення майна» в кримінальному процесі єфактично спеціальним засобом тимчасового обмеження права власності (прававласника незалежно від волі інших осіб вільно володіти, користуватись тарозпоряджатись своїм майном). Причиною існування такого виняткового обмеження (одного з основоположних правособи і громадянина в правовій державі) є необхідність досягнення цілей і виконаннязавдань кримінального провадження, зокрема: оперативногоотримання та збереження доказів, наявність яких, в тому числі, забезпечуютьшвидке, повне та неупереджене розслідування (і судовий розгляд) злочинів.

Такимчином, процедура здійснення заходу «тимчасове вилучення майна» в ідеалі - це збалансованийдосконалий механізм правових норм, які одночасно дозволяють оперативно і якісновиконувати завдання конкретного кримінального провадження, але, в той же час,надають можливість добросовісному власнику ефективно захищати та правомірно іневідворотно відновлювати своє обмежене цивільне право власності на майно.

Невеликі за обсягом три статті (167-169) глави 16 КПК,  з зрозумілих причин (відсутність практикизастосування на момент прийняття, поспіх при прийнятті остаточної редакції КПКв 2012 році, тощо)  далекі віддосконалості і містять коло очевидних проблем і аспектів, які (як мінімум)потребують фахового обговорення:

1.                Нормами КПКне передбачений механізм участі у кримінальному провадженні особи, у якої майнотимчасово вилучено (за виключенням випадку, якщо ця особа – підозрюваний).

Така особа(власник або законний користувач майна) не віднесена законодавцем до коласуб’єктів (учасників) кримінального провадження, визначених п.25 ч.1 ст.3 КПК, правовий статус такоїособи в кримінальному процесі України - не визначений, що позбавляє їїможливості в рамках конкретного кримінального провадження ініціювати абоздійснювати відповідні дії задля захисту своїх прав і свобод, захисту своєївласності.

2.                Термін часу (48 годин і менше) , в який необхідно з’ясувати дійсність міркувань щодо того, чи можетимчасове вилучене майно бути доказами у справі, є недостатнім у складних (нестандартних)випадках, а відсутність можливості ініціювати продовження такого терміну(наприклад: шляхом подання клопотанням до слідчого судді) на практиці позбавляєможливості правомірно зберегти і залучити відповідні необхідні докази в деякихвипадках.

Майно може бути тимчасово вилученовиключно при обшуку, огляді або затриманні особи – тобто в процесі здійсненняпроцесуальних дій, які від слідчого (прокурора) потребують уваги і складаннявідповідних процесуальних документів).  Вцей же час (через 48 годин після вилучення) слідчим (прокурором) має бути(після відповідних міркувань) якісно складено і вчасно подано до слідчого суддіклопотання про арешт тимчасово вилученого майна (не формальне, а обґрунтоване,з оригіналами або копіямидокументів та інших матеріалів, якими підтверджується обґрунтування).

Крім того,зазвичай, для прийняття рішення (не суб’єктивного, а обґрунтованого) щодо того, чи може тимчасове вилучене майно(зокрема, деякі його види) бути доказами у конкретній справі, потребуєтьсязалучення відповідних спеціалістів та експертів тощо.

3.                Визнанняпрокурором тимчасового вилучення майна безпідставним (одна з підстав припиненнявилучення) не виписане законодавцем як процедура і не містить (обов’язкових втаких випадках) роз’яснюючи норм щодо її здійснення.

Нормативно не встановлено, в якийтермін часу має прокурор винести відповідну постанову (про поверненнятимчасового вилучення майна), яка відповідальність за несвоєчасне її винесення,чи може власник майна ініціювати (наприклад: поданням відповідної заяви)процедуру розгляду прокурором питання про безпідставність вилучення майна.

Крім того, в КПК не виписана чітка процедура негайного повернення тимчасововилученого майна, що робить такий імператив безпорадним з точку зоруефективності правового захисту та відновлення права власності особи ігромадянина в правовій державі.