Свідомість людини як об'єкт правової охорони: деякі роздуми

Піднімаються спірні питання у юриспруденції та медичній науці зокрема; у прикладному аспекті йдеться про недостатню увагу професійної спільноти до людської свідомості як потенційного об’єкту правової охорони, що має наслідком високу ймовірність негативного

Піднімаються спірні питання у юриспруденції та медичній науці зокрема; у прикладному аспекті йдеться про недостатню увагу професійної спільноти до людської свідомості як потенційного об’єкту правової охорони, що має наслідком високу ймовірність негативного впливу.

У свідомості кожної людини закріплені так звані «стандартні моделі поведінки», формування яких відбувається протягом усього життя: від виховання у сім’ї до соціалізації у навчальному та професійному середовищі. Метою цього допису є зосередження уваги на тих аспектах реалізації права на недоторканність свідомості, які на переконання автора потребують юридичного обґрунтування.

Спершу слід зазначити, що Конституція України 1996 року гарантує рівність кожного у своїх правах; право на свободу вираження поглядів; володіти, користуватися та розпоряджатися результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Здавалося, такий потужний мікс є гарним індикатором демократичного суспільства, адже доповнюється особистими немайновими правами, передбаченими у Цивільному кодексі України (далі – ЦКУ). Означені права, безумовно, можна розглядати у іншому ракурсі, про що йтиметься нижче.

Диференціювати зміст права на недоторканність свідомості стає можливим при аналізі Цивільного кодексу України, а саме: ч. 3 ст. 270 (перелік особистих немайнових прав є невичерпним), ст. 288 (забороняються будь-які форми фізичного чи психічного тиску), ст. 289 (фізична особа має право на особисту недоторканність). В свою чергу, кримінальне законодавство розрізняє однією із обставин, що виключає злочинність діяння саме фізичний або психічний примус (ст. 40 Кримінального кодексу України (далі – ККУ). Також знайшли свого закріплення норми права у сфері психіатричної допомоги (психіатрична допомога розглядається у контексті медичної допомоги – ч. 6 ст. 284 ЦКУ). Отже, перелічені норми «надихають» на виокремлення окремого права на психічну недоторканність і узагальнюючого права на недоторканність свідомості, яким кореспондують обов’язки інших осіб не посягати на це право. У «медичному» ключі, право на психічну недоторканність включає:

– законну вимогу про надання психіатричної допомоги від кваліфікованих фахівців;

– законну вимогу про дотримання прав і свобод, інтересів пацієнта-споживача;

– законну вимогу про застосування ефективних, науково-обґрунтованих методів діагностики та лікування.

Якими ж можуть бути звульгаризовані сторони вже згаданих демократичних прав та на які загрози наражається право на недоторканність свідомості? Окреслити потенційні небезпеки, без перебільшення, не складно. Звернімо увагу на насичений сьогодні ринок літературних творів за тематичними напрямами: нейролінгвістичне програмування в дії, як захопити бізнес-партнера у полон дружби і досягти укладення контракту, нейромаркетинг і так далі. Так само в мережі Інтернет у вільному доступі розміщені матеріали із практичного застосування методів нейтралізації та впливу на людську свідомість, прийоми НЛП, досягнення швидких результатів у торгівлі за допомогою «слова і своєчасного дотику». Звісно, що говорити про ступінь суспільної небезпеки від позбавленого фільтру споживчого вибору було б відвертою панікою, але не у випадку, коли «нейро-арсеналом» озброюється шукач наживи. Для повного розуміння картини нижче представлено дві блок-схеми: позитивну і негативну (прим. Авт. – «негативна» не означає «погана», йдеться про протилежні підходи).

№ 1 – позитивний аспект

№ 2 – негативний аспект

Якщо порівняти наведені у таблиці дані, стає очевидною необхідність у пошуку межі між «науковим» та «псевдонауковим». Відповідь на це питання поки що відсутня і залишаємо її пошук на совість фахівців у галузі психіатрії. Щоб завершити цей допис і окреслити подальші кроки дослідження представленої теми, заслуговують уваги такі питання.

Що важливо?

1. Усвідомлення особою свого статусу: пацієнт / клієнт.

2. Пересвідчення в наявності в особи-надавача послуг відповідного кваліфікаційного рівня та ділової репутації.

3. З’ясування законності провадження професійної діяльності (наявність статусу фізичної особи-підприємця, ліцензії у медичного закладу).

4. Наявність у надавача послуг професійного визнання та підвищення кваліфікації.

5. Споживання послуг за принципом «договірних правовідносин».

6. Обов’язкове застереження про конфіденційність та формалізація відносин при подальшому оприлюдненні результатів надання послуги (лікування).

7. Відповідальність вищестоящої інстанції за підготовку фахівців (наприклад, міжнародні федерацій коучерів проводять семінари-сесії для підвищення кваліфікації, контролюють діяльність тренерів на предмет дотримання принципу «блага клієнта»).

Що має застерігати?

1.Суто фінансовий підхід надавача послуг.

2. Відсутність у надавача послуг чіткого бачення методу діагностики та інших методів лікування.

3. Ігнорування надавачем послуг етичних кодексів та стандартів практики.

4. При придбанні практичних посібників присвячених «видужанню» слід звертати увагу на автора роботи, його освіту, результати впровадження авторських методик.

Які проблеми не виходять за межі етичних?

1. Плагіат лікувальних, діагностичних, реабілітаційних методів.

2. Підміна методів наукових на філософські та псевдонаукові.

Які проблеми юридичного характеру є потенційними?

1. Порушення авторського права (однак ст. 8 Закону України «Про авторське право і суміжні права» застерігає: правова охорона поширюється на форму вираження твору і не поширюється на ідеї, принципи, методи, процедури, процеси… навіть якщо вони виражені, описані, пояснені, проілюстровані у творі).

2. Порушення фахівцем професійної етики. Проблемним є питання визначення критеріїв моральної шкоди, вини і дійсної шкоди.

3. При визначенні ступеню впливу на свідомість контрагентом, чи є можливим кваліфікація його поведінки у світлі норм ЦКУ про правочин, вчинений під впливом обману/насильства (зокрема психічного), а також про відсутність добросовісності, як безумовної засади договірних відносин? (див. Рішення Сухівського районного суду м. Львова у справі № 466/4206/14-ц від 20.05.2015).

4. Технології впливу на свідомість споживача. Наразі в Україні відсутній хоча б мінімальний перелік засобів і технологій, які діють на підсвідомість споживача реклами, про які йдеться у ст. 8 Закону України «Про рекламу».

Отже, вирішення на «майбутнє» окреслених у цій статті питань дозволяє розширити уявлення про слабку для юриспруденції конструкцію впливу на свідомість людини і дозволить мінімізувати сторонні впливи, які вдало застосовуються в масових комунікаціях.