Податкова інформація з кримінального провадження: погляд Верховного суду

Усім нам відомо, що згідно п. 83.1.2 ст. 83 ПК України для посадових осіб податкового органу під час проведення перевірок однією з підстав для висновків щодо дотримання платником вимог податкового законодавства є наявність у контролюючого органу певної податкової інформації.

Звісно, що до статусу податкової інформації контролюючий орган відносить будь-які відомі йому дані про діяльність платника, зокрема й дані, які отримано контролюючим органом від правоохоронних органів (чи «правопохоронних» ?) з матеріалів кримінального провадження. Зрозуміло, що це переважно протоколи допитів свідків (осіб відповідальних за складання податкової та бухгалтерської звітності), рапорти оперативних працівників, а також різного роду висновки експертів та спеціалістів, твердження яких подаються податковим органом за абсолютну істину в останній інстанції.  

Проте, ключовою відмінністю між даними отриманими з кримінального провадження та даними отриманими від інших державних органів, інформаційних систем чи платників податків є те, що правовий статус будь-яких матеріалів з кримінального провадження визначається виключно процесуальним законом, тобто КПК України, в межах якого такі дані здобуто, а згодом скеровано до податкового органу під статусом податкової інформації, про що йдеться у п. 83.1.2 ст. 83 ПК України. 

У постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду (далі – КАС ВС) від 20.12.2018 №826/20081/16 (№К/9901/42306/18, рішення у ЄДРСР за № 78716040) вказано, що «… згідно ч. 1 ст. 74 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. 

Так, законом, який визначає порядок отримання показань під час досудового слідства та порядок їх фіксації у протоколі допиту є КПК України. 

Частиною 1, 2 ст. 23 КПК України закріплено, що суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно. Не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду... . 

Частиною 4 ст. 95 КПК України передбачено, що суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору або посилатися на них.   

Таким чином, протоколи допиту, отримані на стадії досудового слідства, можуть бути визначені як докази лише у разі їх відображення під час розгляду кримінальної справи в суді.»

У пункті 21 постанови КАС ВС від 20.03.2019 №826/7946/14 (№К/9901/4504/18, рішення у ЄДРСР за №80607260) «…протокол допиту директора … не можна вважати документом, що встановлює факт підписання податкових накладних іншою особою та підставою для тверджень про неможливість їх врахування при визначенні суми податкового кредиту, оскільки такий протокол слідчої дії, який фіксує виключно її проведення. В свою чергу, інформація, викладена у вказаному протоколі допиту директора, не носить преюдиційного характеру та не може бути підставою для визначення правомірності віднесення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту в розумінні ст. 83 ПК України».

« … до винесення вироку в рамках кримінального провадження, протоколи допиту досудового розслідування не можуть вважатись належними доказами в адміністративному судочинстві»(постанова КАС ВС від 19.03.2019 №826/3740/17, №К/9901/63213/18, рішення в ЄДРСР за №80607040).   

«…відомості, отримані в ході оперативно-розшукових заходів чи досудового слідства, не є доказами при доведенні фактів допущення порушень вимог податкового законодавства платником податків до їх закріплення в належний спосіб процесуальним шляхом» (постанова КАС ВС від 19.03.2019 №826/9534/17, №К/9901/50915/18, рішення в ЄДРСР за № 80805995).   

Така ж процесуально-правова позиція щодо оцінки так званої податкової інформації отриманої з матеріалів кримінального провадження відображено у постанові КАС ВС від 06.11.2018 №822/551/18 (№К/9901/61751/18, рішення у ЄДРСР за № 77696235), від 25.09.2019 №817/992/15 (№К/9901/9083/18, рішення у ЄДРСР за № 84494329), від 11.12.2018 №822/787/18 (№К/9901/57760/18, рішення у ЄДРСР за №78565788). 

Парадоксальність та недолугість даного питання у тому, що для захисників та інших учасників кримінального провадження, як і для суду, що розглядає по суті обвинувачення, принцип безпосередньості дослідження показань, речей і документів (п. 16 ч. 1 ст. 7 КПК України) є очевидною та безперечною аксіомою. Водночас довільне й свавільно розширене тлумачення, застосування податковим органом поняття «податкова інформація» (п. 83.1.2 ст. 83 ПК України) до отриманих матеріалів з кримінального провадження на стадії досудового слідства у житті призводить до того, що документи м’яко кажучи сумнівного походження з такою «податковою інформаціє», які ще не були предметом безпосереднього дослідження судом при розгляді по суті обвинувачення, а відповідно не відображені у вироку суду, оцінюються податковим органом як повноцінний документ, що начебто достовірно посвідчує дійсний юридичний факт. Насправді ж такі документи (до відображення їх у вироку суду) та показання ще не становлять жодного юридичного значення у самому ж кримінальному провадженні, тобто в процесі в якому такі документи, речі та показання здобуто.     

Нажаль, але в окремих випадках таку ж недолугість, яка притаманна податковому органу, демонструє в окремих рішеннях і КАС ВС, але це вже привід для іншої розмови.