Коригування митної вартості та окрема ухвала Верховного суду України

Як відомо, будь-яке судове рішення ухвалюється не лише для встановлення факту порушення прав, свобод та законних інтересів відповідного суб’єкта правовідносин, а й у першу чергу для повноцінного захисту, відновлення та поновлення порушеного права, тобто з метою аби після того як судове рішення набере законної сили, порушення прав та свобод в подальшому не повторювалися.

Слідкуючи за актуальними правовими позиціями нинішнього складу Верховного Суду України (далі – ВС України), зокрема щодо правозастосування положень митного законодавства, необхідно звернути увагу на зміст рішення ухваленого 09.10.2017 у справі № 21-1888а17, а саме на окрему ухвалу скерованої на адресу ДФС України.

На думку автора, безперечною правовою цінністю такого рішення є те, що фактично чи не вперше судова гілка влади на рівні ВС України констатувала не лише факт систематичного порушення посадовими особами митної служби положень Конституції України в частині не виконання судових рішень, а й вказала на відсутність механізмів припинення випадків свавільної діяльності митниці.

Передумовою для такої, без сумніву очікуваної та об’єктивної реакції ВС України, слугувало рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 24.11.2016 у справі «ТОВ «Полімерконтейнер» проти України», заява № 23620/05, в якому Україну зобов’язано сплатити Товариству 3000 євро моральної шкоди завданої втручанням держави у мирне володіння платником податків своїм майном. До такого висновку ЄСПЛ дійшов після встановлення факту систематичного присвоювання митницею невірного коду УКТ ЗЕД для товару, який підприємство імпортувало в Україну. В результаті для такого підприємства постійно збільшувалися ставки ввізного мита, а такий імпортер був змушений постійно звертатися до суду з ідентичними претензіями до контролюючого органу.   

На думку ЄСПЛ наявність восьми остаточних судових рішень, якими скасовано чотирнадцять рішень митниць про коригування митної вартості імпортованого товару свідчить про те, що такі судові рішення позбавлені будь-якого процесуального ефекту і обмежуються лише встановленням самого факту. Крім того ЄСПЛ зазначив, що немає жодних підстав ставити під сумнів такі судові рішення та інтерпретував це як ознаку того, що  органи митної служби діяли свавільно, та що механізми припинення такої практики були відсутні.   

А тому, зважаючи на системний характер свавільної діяльності органу митної служби внаслідок якої Державному бюджету України завдано збитки у зв’язку з обов’язком держави за рішення ЄСПЛ від 24.11.2016 сплатити Товариству суми відшкодування моральної шкоди та беручи до уваги необхідність усунення причин порушення Україною положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція), а також з метою зменшення чисельності заяв до ЄСПЛ проти України, ВС України постановив окрему ухвалу щодо порушення закону посадовими особами Митниці з доведенням даної інформації до відома ДФС України.    

На думку автора, така реакція ВС України обумовлена, не лише обов’язком держави відшкодувати моральну шкоду у розмірі 3000 євро та систематичним нехтуванням органів митної служби з виконання рішень національних судів, а й змістом статті 13 Конвенції, за якою ефективний засіб правого захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату, адже «ефективність» «засобу юридичного захисту» не залежить від визначеності сприятливого для заявника результату. Водночас засіб юридичного захисту,має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13 Конвенції, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (рішення ЄСПЛ від 15.10.2009 у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України», заява № 40450/04; рішення ЄСПЛ від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства», заява№ 22414/93 тощо), тож можливо окрема ухвала на адресу ДФС України дисциплінує митні органи … ?!