Авторські блоги та коментарі до них відображають виключно точку зору їхніх авторів. Редакція ЛІГА.net може не поділяти думку авторів блогів.
02.02.2023 22:54

Стосунки з Грузією зараз псуються саме з вини української сторони

Економіст, експерт-аналітик

Стосунки між Україною та Грузією

Не хотів влазити у цю дискусію, але заяви державних діячів, політиків та лідерів громадської думки спонукають до цього,

Стосунки з Грузією зараз псуються саме з вини української сторони. Питання лише у тому, чого в цьому більше — зверхності з українського боку чи свідомих дій, спрямованих на перетворення дружнього до України грузинського народу на недружній?

Однією з головних причин псування українсько-грузинських стосунків — це дії української влади по відношенню до Саакашвілі, самозакоханого, психічно неврівноваженого авантюриста. В Україні з нього “зліпили” образ реформатора. Але той, хто знайомий з ситуацією в Грузії не по пафосним статтям, з рекламуванням реформ, які там проводились за часів його президентства, а з аналізу зробленого, думок пересічних грузинів, той значно обережніше з оцінками “реформаторства” безпосередньо Саакашвілі. Бо значна частина правильних кроків з реформування грузинської економіки, насправді стосується не Саакашвілі, а економічного блоку тогочасного грузинського уряду на чолі з Кахою Бендукідзе.

При цьому рівень корупції та зловживань владою і тоді, і зараз в Грузії залишається надзвичайно високим.

Слід зазначити, і це згодом визнавав Петро Порошенко, що найбільшу помилку свого часу зробив саме він, надавши Саакашвілі українське громадянство, а головне — високу посаду у системі державної влади. Це доволі болюче сприйняли у Грузії, у першу чергу — у правлячій партійній коаліції, більшість політиків в якій свого часу пішли від Саакашвілі у жорстку опозицію до нього та його політичної сили.

На той момент, у травні 2015 року, Саакашвілі був вже заочно засуджений в Грузії за скоєні злочини. І вироки там набули законної сили. До речі, на підставі рішень реформованих за часів Саакашвілі слідчих органів та судів.

Враховуючи судові вироки, він не повинен був отримувати ані українське громадянство, ані тим більше — посаду в органах державної влади України. Згодом Президент Порошенко виправив свою помилку — звільнивши Саакашвілі з посади глави Одеської ОДА та скасувавши Указ про надання йому українського громадянства.

Але тоді це вже сприймалося як поста з його боку. Хоча судові органи, включно з Верховним Судом, визнали правомірність та обґрунтованість цих рішень.

Потім вже Президент Зеленський, знаходячись у неприхованому конфлікті з Петром Порошенко і діючи за принципом “робимо все навпаки щодо рішень Президента Порошенка”, повернув і українське громадянство Саакашвілі у вкрай сумнівний правовий спосіб, і надавши державну посаду йому.

Чи хтось з українських державних діячів замислювався, як до всього цього можуть ставитись і грузинська влада, і переважна частина грузинського суспільства, яке налаштоване негативно до колишнього грузинського президента?

Здається, ніхто в Україні над цим не замислювався. В цьому проявилась наша зверхність. Ми ображаємося на західний істеблішмент за їхнє зверхнє ставлення до українців, але поводимось так само по відношенню до грузинів. Ми апріорі вимагаємо не просто поваги до себе з їхнього боку, але і відкритого їхнього союзництва, натомість не зважаємо на їхню думку.

Але, на жаль, ситуація ще гірша. Бо ми бачимо, як цілком свідомо ведеться гра на відштовхування Грузії і грузинського народу від України. В цьому зацікавлений лише один зовнішній гравець — фашистське керівництво Російської імперії.

Нагадаю стародавнє правило політики: “з ворогів робіть нейтральних гравців, з нейтральних — друзів”.

Але, на жаль, заяви та дії української влади, інспіровані, на моє переконання, найбільш наближеною до Президента Зеленського особи, грають не на подолання розбіжностей між Україною та Грузією, а навпаки — на їхнє максимальне загострення.

Чого варта історія із запитом до Грузії повернути Україні колись продані їй БУКи.

При цьому слід враховувати, що Грузія — це маленька держава, яку, в разі відкритої російської агресії, ніхто захистити не зможе. Тому грузинська влада не може робити необачні кроки. Враховуючи це, звернення до Грузії щодо БУКів очевидно мало наштовхнутись на відмову. Питання, а навіщо тоді це робили? Навіщо потім інформацію про цю відмову винесли у публічний простір?

Це наслідок некомпетентності чи свідома гра певної особи в українській владі, яка значною мірою через маніпулювання позицією Президента Зеленського визначає зовнішню політику країни?

Це при тому, що кадровий дипломат, міністр МЗС України Дмитро Кулєба не міг цього не розуміти. Але він, схоже, настільки залежний від Глави Офісу Президента, що, вибачте, пукнути без згоди з Банкової не наважується.

А ще варто згадати останні, шокуючи своєю некоректністю, заяви українських керманичів по відношенню до грузинського керівництва, які межують, якщо не з провокуванням повного розриву дипломатичних стосунків, то з їхнім суттєвим пониженням.

Чи справді це відповідає українським інтересам? 

Що ж до ставлення грузинської влади та пересічних грузинських громадян до України, то у нас багато хто чомусь абсолютно впевнені, що воно негативне.

Найбільш ємно цей підхід виклав колишній міністр соцполітики Андрій Рева: “Нинішню грузинську владу підтримує грузинський народ. Це медичний факт. А факти річ уперта. Отже можемо констатувати, що грузинський народ не є дружнім щодо України. Про дружнє ставлення до України можна говорити лише стосовно окремих представників грузинського народу: грузинських добровольців, які воюють у складі ЗСУ, або світлої пам’яті Вахтанг Кікабідзе. Тому потрібно вже тверезими очима подивитися на Грузію. В її нинішньому стані ця країна не є дружньою щодо України”.

Насправді, логічний зв'язок у цих твердженнях розірваний.

По-перше, не зовсім коректно вважати грузинську владу антиукраїнською. Саме грузинська влада буквально у січні цього року передала безоплатно Україні 25 потужних генераторів. “Загальна вартість генераторів потужністю (від 150 до 500 кВт) понад 1,4 мільйона ларі (471,8 тисяч доларів).Посольство України в Грузії повідомило, що йдеться про генератори промислового призначення, які можна використовувати для забезпечення безперебійної роботи лікарень, теплових енергоцентралей та електростанцій, насосних агрегатів для постачання питної води та інших життєво важливих об'єктів”.

Навряд чи це можна сприймати, як крок “недружньої до України грузинської влади”. Але, знову повторюсь, грузинський уряд не може дозволити собі розкіш вступати у відкриту конфронтацією з Росією.

Хоча, звісно, грузинський політикум неоднорідний. Там багато осіб, зав'язаних на корупційні зв'язки з російськими можновладцями. Але при цьому там ніхто не забуває про окуповані Росією території Абхазії та Цхінва́льського району, про вбивства десятків тисяч грузинів та сотні тисяч, змушених бігти звідти.

При цьому, як показує життя, навіть після розв'язування Росією загарбницької війни та окупації Криму та частини території Донбасу в українському політикумі та бізнесі теж зберігалось дуже багато бажаючих “дружити” з російським бізнесом та російським державним керівництвом.

А по нинішньому лобіюванню інтересів певних російських олігархів, напряму пов'язаних з Путіним та найближчим його оточенням, та кроків, які відверто здійснюються в інтересах Росії, у тому числі, наприклад, і в частині псування стосунків з Грузією, то можна стверджувати, що в Україні і зараз таких осіб чимало.

По-друге, вибір грузинського народу щодо своєї влади робився не на основі ставлення до України. Отже, твердження Андрія Реви відверто некоректне.

І наостанок щодо Саакашвілі та надзвичайно наївних припущень про його проукраїнський патріотизм. Вони не мають під собою жодних серйозних підстав. Нікого крім самого себе ця особа не любить. Згадаємо хоча б цю авантюристичну історію з незаконним в'їздом в Грузію. Він, формально займаючи державну посаду при Президенті Зеленському,

не будучи громадянином Грузії, перебуваючи там в розшуку, їде туди лише з однією метою — повернутись в грузинську політику. Мета — організація масових протестів проти законно обраного парламенту та уряду з метою проведення позачергових парламентських виборів.

Невже хтось може серйозно вважати, що він це робить як український патріот і такі його дії відповідають інтересам України? До речі, якби йому це вдалось, то він би з легкістю відмовився від українського громадянства. Чи у когось є сумніви щодо цього?

Що ж до перебування його у грузинській в'язниці, то це, насправді, добре і для грузинського, і для українського народу.

Бо він стає наочним прикладом, що перебування у владі не перетворює людину у богообраного, що за всі свої незаконні дії державний діяч має нести кримінальну відповідальність, більш того, навіть жорсткішу, ніж пересічні громадяни, що його не повинні випускати з в'язниці лише після влаштованого голодування, навіть яке призвело до його схуднення та погіршення здоров'я.

У нас, як всі можуть згадати, був приклад такого “інвалідо-симулянто”, якого за висновками західних лікарів потрібно було негайно випускати з в'язниці. А потім якось швиденько на свободі стан самопочуття стрімко покращився.

Тому звільнення буде вкрай поганим прикладом не так навіть для минулих державних діячів, а для нинішніх та майбутніх. Бо тоді виглядатиме справедливим вислів, що “усі тварини рівні, але деякі рівніші за інших” і вони діятимуть з впевненістю у цьому.

Відправити:
Якщо Ви помітили орфографічну помилку, виділіть її мишею і натисніть Ctrl+Enter.
Останні записи