Запроваджується новий вид доказу – електронний доказ.
В умовах використання різноманітних інформаційних технологій та джерел інформації потреба цього нормативного врегулювання назріла давно. На практиці виникає чимало питань щодо можливості використання
Цілкомймовірно, що після остаточного ухвалення запропонована концепція процесуальногозаконодавства залишиться.
У вказанихзаконопроектах містяться однакові положення щодо доказів у цивільному,господарському та адміністративному процесах. Також запроваджуєтьсяновий вид доказу – електронний доказ.
В умовахвикористання різноманітних інформаційних технологій та джерел інформації потреба цьогонормативного врегулювання назріла давно. На практиці виникає чимало питань щодоможливості використання в якості доказів інформації з Інтернету або оформленоїна електронних носіях.
Тож під чассудового розгляду справ, в яких підлягає доказуванню інформація з Інтернету абона електронних носіях, виникає багато питань щодо її належного засвідчення тавикористання у судових справах. Участь у цьому могли б брати нотаріуси. Алевідповідно до ЗаконуУкраїни «Про нотаріат» та Порядком вчиненнянотаріальних дій нотаріуси вправі засвідчувати лише копії письмовихдокументів. Можливість засвідчення електронних копій та інформації з Інтернету нотаріусамизаконодавством прямо не передбачена та у більшості випадків вони у здійсненніїх посвідчення відмовляють.
У проектахвказаних процесуальних кодексів під електронними доказами пропонується розумітиінформацію в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, щомають значення для справи, зокрема:
- електроннідокументи (в тому числі, текстові документи, графічні зображення, плани,фотографії, відео- та звукозаписи тощо);
- веб-сайти(сторінки);
- текстові,мультимедійні та голосові повідомлення;
- метадані,бази даних й інші дані в електронній формі.
Такі даніможуть зберігатись, зокрема, на портативних пристроях (картах пам'яті,мобільних телефонах та ін.), серверах, системах резервного копіювання, іншихмісцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).
Тобто, перелікджерел інформації, що підпадатимуть під поняття «електронний доказ», не євичерпним.
Підмультимедійними (англ.Multimedia Messaging Service, MMS) можна розуміти повідомленняз мультимедійним змістом (зображення, звук тощо), які пересилаються міжмобільними пристроями, а не тільки з текстовим наповненням, як у випадку з SMS.
Метаданіхарактеризують або пояснюють певну інформацію (наприклад, автор, заголовок,дата, індекс, предмет і ключові слова, опис, тип ресурсу, формат, джерело,мова, сфера користування, структура таблиць або зведених даних, штрих-код тощо).
У проектахкодексів електронні докази віднесено до документів. Вони стають в один ряд зтакими засобами доказування як письмові і речові докази, висновки експертів тапоказання свідків.
На суди покладаєтьсяобов’язок безпосередньо дослідити докази у справі, зокрема, ознайомитись зелектронними доказами. Інакше докази, що не були предметом дослідження всудовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу прийнятого судовогорішення.
Проектамивстановлено вимоги до порядку подачі в суд електронних доказів.
Так,передбачається, що електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченійелектронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповіднодо Закону України "Про електронний цифровий підпис". Законом може бутипередбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного документу.
Учасникисправи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених впорядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу невважається письмовим доказом.
Учасниксправи, який подає копію електронного доказу, буде зобов’язаний зазначити пронаявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу.
Якщо поданокопію (електронну копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасникасправи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригіналелектронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справиабо суд ставить під сумнів відповідність поданої копії оригіналу, такий доказне береться судом до уваги.
Також судинаділяються повноваженнями за заявою учасника справи чи з власної ініціативи оглянути веб-сайт (сторінку), інші місця збереження даних вмережі Інтернет з метою встановлення та фіксування їх змісту.
Фальшивістьелектронного доказу, що потягла ухвалення незаконного судового рішення, можебути підставою для його перегляду за нововиявленими обставинами.
ПравилаЦивільного процесуального кодексу України, Господарського процесуальногокодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України взаконопроекті максимально гармонізовано, а в частині загальних положень,вживаної термінології – уніфіковано з метою забезпечення єдності правозастосовноїпрактики. Це ж стосується і положень щодо визначення,порядку надання та дослідження електронних доказів. Це має сприятиєдності та послідовності правозастосовної практики.
Ключову роль уцьому матиме напрацювання суддівської практики з униканням суперечливих судовихрішень в однакових справах.
Крім того,потребують належного доповнення інструкції з діловодства в судах, які бдопомогли застосувати на практиці законодавчі зміни.
Враховуючискладність у використанні технічних засобів, видається доцільним, щоб ВерховнийСуд із залученням технічних спеціалістів відпрацював своєрідні алгоритмивикористання тих чи інших електронних доказів. Тим більше, що відповідно достатті 36 Закону України «Просудоустрій і статус суддів» на Верховний Суд покладено обов’язокзабезпечення сталості та єдності судової практики з її узагальненням, а такожзабезпечення однакового застосування норм права судами різних спеціалізацій.
Залишаєтьсясподіватись, що новоутворений Верховний Суд працюватиме в цьому напрямку тавідійде від практики, коли судді вищої судової інстанції не знають власнихрішень, ухвалюють суперечливі судові рішення в одній категорії справ, чим створюютьплутанину і підривають свій авторитет.
