Війна і молодь України: виклики, нові цінності та перспективи розвитку після війни

Аналіз впливу війни на українську молодь, зміни у цінностях, виклики освіти та шляхи відновлення суспільства.

Коли Реджинальд Паркер, водій Вінстона Черчилля, запитав видатного британського політика, коли закінчиться війна, то Черчилль швидко відповів: «Коли закінчиться». Ніхто не знає, коли закінчиться російсько-українська війна й у цій «байці» про коротку розмову видатного політика і його водія описується процес, який неможливо передбачити. Війна має надто багато змінних й українці вже переконалися, що прогнози у 2-3 тижні викликають більше роздратування, ніж надії.

Водночас українці мають «суперсилу»: планувати в час повної невизначеності, будувати сценарії та, що дуже важливо, інколи об'єднуватися для їх впровадження. «Важливий не план, а сам процес планування», як стверджував Дуайт Ейзенхауер і власне його порадою ми скористаємося, щоб заглянути за горизонт подій «чорної діри — війни», яка все більше загострює соціально-політичні проблеми в Україні.

У цій статті мова піде про «рідкісний вид», як висловився Тарас Тополя під час відкриття Молодіжної столиці Європи у Львові — про молодь. Важливо знати, що демографічне дерево України (станом на 2023 рік) схоже на пісочний годинник й найтонша його частина (орієнтовно 3-5 мільйонів молодих людей) – це молоді люди у віці 14-30 років. Без наукового прогнозування зрозуміло, що ця категорія людей – це питання національної безпеки і їх існування уможливлює й існування української нації.

Лозунги на кшталт «молодь наше майбутнє» стають вже не просто застарілими, а й дещо токсичними. Молодь – це питання сьогоднішніх політичних рішень й питання вчорашніх помилок тих, хто дивився весь час на молодь у майбутньому, як горизонт який завжди віддаляється.

Варто подивитися за «горизонт», адже ми, на жаль, не перші й не останні, хто переживає війну й має досвід творення молодіжної політики та молодіжної роботи під час воєнного стану. Все українське суспільство має відповісти на питання «Що буде з українською молоддю після війни?» й чи ми можемо прогнозувати й впливати на це ще не визначене, але досить реальне майбутнє?

Якщо подивитися на війни минулого, то вони можуть дати нам деяку інформацію. Це різні історії із різними обставинами, але із яких ми все одно можемо робити припущення й висновки.

Наприклад, в Україні дуже мала ймовірність таких явищ як «Дівчата перемоги». Феномен який виник у США в 1945-му на фоні перемоги союзників у II світовій війні. Коли для багатьох дівчат-підлітків, навіть зовсім юних, будь-який чоловік у формі здавався героєм й, власне, це спричинило сплеск неконтрольованих стосунків та, як їх наслідок, небажаних вагітностей та венеричних хвороб.

Українська культура досить консервативна й патерни побудови стосунків молодих людей війна докорінно не змінює.

Також мала ймовірність й того, що 60% ветеранів будуть до 25 років, як це було у повоєнній Німеччині (період Веймарської республіки) після програшу в I світовій війні, адже станом на 2025 рік молодь до 25 років в Україні мобілізують до сил оборони тільки добровільно.

Ці події та рухи описує журналіст John Savega у своїй книзі «Teenage: The Creation of Youth: 1875-1945», яку я дуже раджу прочитати аби розуміти вплив І й II світової війни на стан молоді.

Попри розбіжності у часі варто зосередити увагу на певних закономірностях, що тягнуться «червоною ниткою», як наслідки затяжних війн XX століття. Важливо сказати, що далі мова йде про сценарії, котрі можуть здійснитися, якщо ми не будемо діяти. Вони не обов'язково стануться, але варто готуватися, щоб швидко реагувати.

Якщо поєднати закономірності й об'єктивні дані досліджень, то можна припустити, що Україна зіштовхнеться або вже зіштовхнулася із такими викликами:

1. Відтік молоді за кордон

Досить очікуваний прогноз, адже фізична безпека й можливість майбутнього – критичні фактори для вибору свого місця проживання. За даними МОН відтік учнів не є критичним. Якщо аналізувати кількість старшокласників котрі здають НМТ, то у 2024 році ця цифра була 312 508 осіб, у 2025 році – 312 490 осіб. Але навіть після здачі НМТ ці молоді люди можуть виїхати за кордон й навчатися в українському ЗВО дистанційно.

Фінансовий експерт Олексій Кущ у своїй статті вважає, що за рік ми втрачаємо дітей та молоді, як кількість населення Житомира. Опитування ПРООН в Україні каже, що у 2024 році 30% молоді має намір виїхати за кордон й 59% планує залишити населений пункт, де проживає.

Важливою ознакою також є те, що майже кожен має знайомих, які відправили або планують відправити свою дитину за кордон. Як видно з попереднього опитування – 70% молоді все-таки планує залишитися в Україні, але чи їм це дозволять батьки? Драйверами виїзду у більшості випадків є саме батьки, які вважають, що таким чином оберігають своїх дітей від невизначеності майбутнього.

Наведу в приклад цитату із розмови однієї із сімей: «Ми пережили кризу 90-х, не повторюйте наших помилок і їдьте якомога далі звідси». Батьки не довіряють владі в обіцянках не мобілізувати до 25 років, не довіряють владі у гарантіях майбутнього. Це також наслідки травм українців (голодомор, дві світові війни), які бачать у виживанні своїх дітей найбільшу цінність. Це також негативний досвід старших поколінь, які знають, як влада може ошукати власників «ощадних книжок» й бути неефективною.

Молодь виїздить й мова не тільки про хлопців 17 років (хоча вони й становлять більшу частину), а й про дівчат, які не тільки "фізично втрачають" Україну, а й потроху втрачають її «ментально». Тобто вони відриваються від політичних процесів й війни, хочуть прожити свою юність, на яку вони мають право і яку в них забрали обставини.

Кінець війни може спровокувати ще одну велику хвилю виїзду молодих осіб (як було у 2022 році) яким понад 18 років і які становлять велику частину економічної спроможності України. Звичайно, що є поправка на «закриті кордони» після війни, але хіба це когось зараз зупиняє?

Крім того, якщо економіка значно зменшиться через зменшення донацій від ЄС — можуть також повернутися анархічні молодіжні рухи, як наприклад Тедді-бої після II світової війни. Хуліганські рухи завжди виникають через економічні негаразди, які призведуть до соціальної напруги.

За опитування ПРООН, майже третина опитаних молодих людей (31%) як у 2024 році, так і у 2023 році непокоїлися через брак коштів й цей процес буде далі загострюватися. Економічний фактор буде впливати на можливість вибору місця проживання за умови, що молодій людині буде забезпечена прогнозована безпека.

2. Агресія й несприйняття будь-якої форми влади

Якщо суспільство не дасть можливість вернути "юність" для молоді й ми не отримаємо свій аналог "A 'Teen-Age Bill of Rights" (виник у США у 1945-му), який зробить молоду людину центром уваги держави — молодь буде бунтувати або відсторониться від відповідальності за країну.

Щоб глибше зрозуміти суть цієї проблеми наведу факт, що сучасні 19-річні ніколи не були на танцях (спочатку COVID, далі війна, а це 6-7 років). Вони (як і молодь під час І та II світової) раптом стали дорослими, не будучи до цього готовими.

Молоді люди у підлітковому віці «ростуть всередину», формують свою ідентичність й сітку цінностей. Ця соціально-демографічна група в тому й особлива, що має право на поступове дорослішання через досвід так званого «романтичного віку». Після I й II світової війни молоді люди з обох сторін звинувачували у жахах війни політиків або дорослих загалом, вони поверталися до держави «анархічним інтерфейсом» у вигляді субкультур, які не завжди мали позитивний соціальний вплив (флаперси, хіпі, панки, форточники).

Чи буде після війни українська молодь звинувачувати «дорослих» чи «владу» у своїх проблемах? Уже звинувачує. Можна процитувати 19 річного Івана (ім’я змінено): «Сигарети дорожчають, в цьому винен Зеленський».

На жаль, пропаганда росії й низький рівень громадської та політичної освіти можуть спричинити феномен, що у повоєнних проблемах української молоді (на думку цієї молоді) винна не країна агресор, а дорослі або влада. А скільки питань буде у молодих ветеранів, які повернуться з фронту? Американці дали своїй молоді кока-колу замість автоматів після II світової війни й винайшли тінейджерів. Яку «кока-колу» можемо дати ми?

3. Активізація радикальних рухів

Якщо не придумаємо (навчимо) формули мультикультурності і як бути з іншими культурами, що ймовірно приїдуть в Україну на роботу після війни, то ми знову можемо втрати молодь, яка не буде відчувати себе у своїй країні.

Україні вже не вистачає 5 млн робочої сили, яку очевидно замінять не працівники із країн ЄС й велике питання чи ці 5 млн долучаться до української політичної нації, чи будуть формувати свої закриті спільноти.

Розуміючи, що молоді держави не можуть вижити без націоналізму – ми можемо отримати соціальні проблеми стосунків між мігрантами та українцями. Знову ж таки й молоді військові поставлять питання: для чого ми воювали, якщо наші дівчата зустрічаються із мігрантами, чи це ще країна українців?

4. Зменшення ролі сім’ї як інституту формування особистості

Очевидно, що війна забирає батьків й неповних сімей стане більше. Мова не тільки про фізичну смерть, але й про розлучення. За даними Міністерства юстиції в Україні у 2024 році зареєстрували на 19% менше шлюбів та на 42% більше розлучень, ніж у 2023 році (фактично це 34,29 тис.). Діти залишаться самі у себе у частині сімей, адже батько чи мама будуть змушені працювати.

Українська ідентичність й цінності переважно формуються саме сім’єю й поняття «родина» має велике значення для українців. Проте неповні сім’ї – це наростаюча проблема й після війни вона може актуалізуватися, адже такі сім’ї потребуватимуть психологічної, економічної й інших видів допомоги.

Це може також мати ефект збільшення кримінального світу молодих людей, молодих банд, як це ставалося після I та II світової війни, коли аналогічно сиріт або неповних сімей було дуже багато. Американці вигадали «підліткові їдальні» (The Teen Canteen clubs), британці залучали священників до молодіжної роботи.

Ми адаптували молодіжні центри, але вони все ще не надають типових соціальних послуг й питання відкрите: а як працювати із дітьми та молоддю із неповних сімей зараз та після війни.

Цікаво, що під час відкритої дискусії у Луцькому національному технічному університеті 15 травня 2024 року — молоді люди, що належать до покоління зумерів (1997-2013 роки народження) відмітили, що все більше їх друзів обирають ідеологію childfree (свідома бездітність).

Це, можливо, є першим поколінням українців, що не ставить «дітей» та родину як цінність. Вони бачать власний комфорт як більш цінну задачу життя протягом війни й після війни.

На думку учасників та учасниць вищезгаданого заходу, вони свідомо йдуть на цей вибір, адже не бачать можливості народжувати у небезпечний період.

Статистика також підтверджує цей наслідок, адже у 2024 році народилося лише 176 тисяч дітей, що є найменшим показником за історію незалежності України.

5. Прогалини в освіті й менша можливість реалізації

Навчання підлітків у школі припало на карантин й воєнний стан й відповідно мало онлайн-формат. Постійні тривоги й нестабільна електроенергія не сприяли навчанню школярів та студентів.

За даними дослідження «Війна та освіта. Два роки повномасштабного вторгнення» – 75% учнів мають прогалини у знаннях, а чверть песимістично дивляться на майбутнє України й хочуть виїхати за кордон. Фактично виїздить за кордон здебільшого міська молодь.

За результатами міжнародних досліджень PISA, а також тестів ЗНО й НМТ, сільська молодь має величезний розрив у знаннях порівняно із міською молоддю (у гіршу сторону). Після закінчення війни ми можемо отримати молодь, яка переїде із сіл у більші міста й буде потребувати донавчання, як професійним (hard skills), так і надпрофесійним компетентностям (soft skill).

Чи зможемо ми надати конкурентний рівень оплати для низькокваліфікованої української молоді? Адже студенти 1-2 курсу вже обговорюють сезонні роботи у Польщі й можливість «зачепитися» там досить велика.

Це може дати імпульс додатковій трудовій міграції. Така міграція, яка є звичною для більшості країн, проте для післявоєнної України – це ще один потенційний негативний ризик втрати трудових ресурсів.

Тому питання якісної освіти, в тому числі розвитку надпрофесійних навичок молоді, є надзвичайно важливим процесом побудови майбутнього.

Попри ці негативні прогнози, є декілька прогнозів, які мають позитивний характер:

Позитивний імпульс молодіжного руху

У разі успішного закінчення війни (або прийнятних умов) можливий зворотний процес від процесу «апатії» молоді — коли молоді люди відчують безпеку й можливість творити в Україні.

Початок повномасштабної війни спричинив у 2022 році так званий «ефект згуртування навколо прапора» – зростання підтримки державної влади на тлі екзистенційної загрози й таке об'єднання можливо після закінчення війни.

Як показує дослідження “Youth After the War: Challenges, Needs, Solutions”, після закінчення другої карабаської війни у 2020, вірменська молодь почала більше волонтерити й проявляти свій патріотизм. Конфлікт триває в певній формі ще досі, але Вірменія не має масової втрати молоді.

Хоча наша війна значно більша й довша, але такому процесу «згуртування навколо прапора» можуть сприяти різні програми, які запустяться за кошти міжнародних партнерів й активний процес відновлення країни, в якому має знайтися місце для молоді.

Цей сценарій має багато «але», проте він можливий у разі перемоги України й чітких гарантій безпеки для молоді. Таке «піднесення після моменту перемоги» створює емоційну прив’язаність до України й демонструє можливість перемог України й для України.

Вступ України у ЄС – це також зрозуміла й проєктована можливість успішного майбутнього, зразок якого молодь може бачити за рівнем добробуту життя молоді країн ЄС.

Іншими словами – молоді люди мають відчути себе потрібними й важливими акторами відновлення країни.

Молоді ветерани й ріст «military tech»

Це позитивний сценарій за яким молоді ветерани (часто це оператори дронів) можуть стати цінним капіталом для України і які можуть імпортувати знання та технології для інших країн. Це можливість роботи за кордоном із відповідними оплатами праці й розвиток нового сектору мілітарної економіки.

Молоді ветерани зможуть навчати молодь керувати дронами та створювати дрони.

Молодь може будувати на цьому бізнес і продавати наукові розробки нових технічних рішень за кордон.

Це нова, унікальна сфера економіки для України – яка може надати можливості як для молодих ветеранів, так й молоді загалом.

Розвиток молоді, як елемент «дорослішання»

Попри війну і її негативні наслідки для молоді, цей акт агресії вимушено надав молоді багато нових навичок та сформував нові патерни поведінки та сітку цінностей. Запит на справедливість та прозорість буде надалі актуальним для молоді. Це стосується також питання протидії корупції, інклюзивного управління громадами, участі молоді у політичному процесі.

За словами самої молоді тренд на “успішний успіх” піде, а тренд на справжність залишиться. Молоді люди після війни стануть відповідальнішими, адже вже зменшать вплив «патерналізму» й постійного «пошуку дорослого у кімнаті». Молодь тепер дорослі. Адаптивність, гнучкість, стресостійкість також стануть певним кодом для української молоді, що пережила війну.

Пріоритетність нематеріальних цінностей буде більшою за матеріальні цінності. Молодь буде більше турбуватися про свою «менталку» і фізичне здоров’я. Молодь буде берегти саме себе, адже цінності збереження життя значно виросли у молоді, яка бачила війну й видаляла номер знайомого чи знайомої із телефона, які загинули на війні.

Всі сценарії є лише можливою проєкцією майбутнього. Вони не обов'язково стануться. У прогнозуванні є така теорія, що коли ви озвучуєте публічно негативний прогноз, то соціум підсвідомо починає діяти, щоб цього не сталося.

Мета статті - не налякати. Мета статті, щоб усі актори сектору роботи із молоддю могли краще підготуватися й розуміли виклики перед якими ми сьогодні стоїмо. Ми не можемо втратити нашу молодь, якими б апокаліптичними не здавалися прогнози й можливі наслідки війни.

Ми маємо подумати, чи не варто «молодіжну політику» зробити однією з основних політик держави й шукати можливість єднання навколо чогось більшого за нас. Наприклад, збереження української молоді.