Витребування майна від добросовісного набувача не припиняє іпотеку набувача

У нашій справі №756/15538/15-ц Об’єднана Палата КЦС Верховного Суду відступила від висновку про те, що витребування майна від добросовісного набувача є самостійною підставою для припинення іпотеки.

Порядок та умови витребування майна від добросовісного набувача визначено статтею 388 Цивільного кодексу України, відповідно до якої власник може витребувати майно від добросовісного набувача лише у випадку, коли воно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, поза їх волею, та коли такий набувач набув майно за відплатним договором. Власник має право витребувати майно від добросовісного набувача в усіх випадках, коли він набув його безвідплатно. Коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування майна від добросовісного набувача, є вичерпним.

Добросовісним набувачем є особа, яка придбала майно за відплатним договором, а також не знала та не могла знати про придбання майна у особи, яка не мала права його відчужувати.

Отже, добросовісний набувач, який придбаває нерухоме майно у власність, вправі покладатися на відомості про відсутність речових прав інших осіб на нерухоме майно та їх обтяжень, що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно станом на дату набуття права власності, та, відповідно, має право будь-яким чином на власний розсуд розпоряджатись придбаним нерухомим майном, у тому числі передавати його в іпотеку. 

Позов у справі №756/15538/15-ц було заявлено позивачем власником про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача, а також про припинення іпотеки такого добросовісного набувача.

Добросовісний набувач придбав нерухоме майно у особи, яка на момент укладення правочину купівлі-продажу була власником на підставі рішення суду, ухваленого щодо цього нерухомого майна, але в подальшому скасованого. Після придбання нерухомого майна добросовісний набувач уклав договори позики та іпотеки, у яких виступив позикодавцем та іпотекодацем відповідно, а в іпотеку передав придбане нерухоме майно. Факт скасування рішення суду щодо нерухомого майна вважається таким, що доводить вибуття нерухомого майна з володіння власника поза його волею.

Постановою від 11.11.2019 у справі №756/15538/15-ц Об’єднана Палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду скасувала рішення судів попередніх інстанцій в частині визнання припиненим договору іпотеки добросовісного набувача та ухвалила нове рішення про відмову у задоволенні позову в цій частині, відступивши у мотивувальній частині постанови від попереднього правового висновку про можливість припинення іпотеки в подібних спорах. В частині витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь власника рішення судів попередніх інстанцій залишені без змін.

Таким чином, вважаємо, що Верховним Судом було вірно застосовано статтю 17 Закону України «Про іпотеку», яка містить винятковий перелік підстав припинення іпотеки, що розширеному тлумаченню не підлягає. В цьому переліку відсутня така підстава припинення іпотеки як витребування майна у добросовісного набувача та іпотекодавця. Також, Закон України «Про іпотеку» не вимагає наявності згоди власника, який витребував майно, на укладення договору іпотеки. Результат аналізу положень Закону України «Про іпотеку» у взаємозв`язку зі статтями 204, 215, 509, 598 Цивільного кодексу України свідчить, що витребування майна від добросовісного набувача не припиняє основного зобов’язання та не є самостійною підставою для припинення іпотеки, а також закон не встановлює нікчемність такого правочину. 

Проблемою в такому випадку постає поширена в останній час практика незаконного заволодіння майном із подальшим його перепродажем винятково із метою набуття такого нерухомого майна так званим «добросовісним» набувачем. Згодом такий «добросовісний» набувач передає майно у іпотеку винятково із метою невиконання рішення суду про витребування майна на користь власника.

Безумовно, використовуючи спосіб захисту, передбачений статтями 16 та 388 Цивільного кодексу України, власник має право на витребування такого майна, але отримає його уже із обтяженнями, в тому числі і іпотекою, припинити яку він не може.

Вважаємо, що у таких ситуаціях правовий висновок Об’єднаної Палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, що викладений у постанові від 11.11.2019 у справі №756/15538/15-ц, має тлумачитись власником так, що позов про припинення іпотеки добросовісного набувача не є належним способом захисту, але це не означає, що іпотеку неможливо визнати недійсною.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України), отже дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони правочину, правовідношення.

Згідно із частинами 2 та 3 статті 13 Цивільного кодексу України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Цивільно-правовий договір (в тому числі й договір іпотеки добросовісного набувача) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення виконання судового рішення про витребування майна від добросовісного власника, що набрало законної сили.

У випадках вчинення дій із метою захоплення майна боржник (добросовісний набувач), проти якого ухвалено судове рішення про витребування майна, який укладає договір іпотеки, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора, оскільки укладається договір іпотеки, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення витребування майна боржника. Правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм цивільного права, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.

Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення витребування майна, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 Цивільного кодексу України), а також недопустимості вчинення правочину, який порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина (стаття 228 Цивільного кодексу України).

Окрім цього, варто пам’ятати, що укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин 1 та 5 статті 203 Цивільного кодексу України, що за правилами статті 215 Цивільного кодексу України  є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 цього ж кодексу.

Останнім часом тенденцією у Верховному Суді є посилення захисту прав та інтересів добросовісного набувача та зміна правових висновків щодо застосування відповідних норм права, а тому власнику слід ретельно підходити до обрання способу захисту, який реально зможе захистити його права із урахуванням відповідних висновків Верховного Суду.


Матеріали статті актуальні станом на 12 грудня 2019 року.