Потрібні РАДИКАЛьні заходи: чому Київ не зможе існувати поряд зі звалищем ртутних відходів

Якби це було будь-яке інше закинуте підприємство, на ділянку під ним швидко б знайшлись претенденти-забудовники. Однак на території заводу «Радикал» після його закриття залишилось близько 200 тисяч тонн ртутьвмісних відходів та інших токсичних речовин. Вони становлять загрозу не лише для Києва, а і для всієї України. І екологічна катастрофа – лише питання часу.

Завод «Радикал» з’явився на околиці Києва 1951 року. Підприємство спеціалізувалося на виробництві низки синтетичних матеріалів – пінополіуретану, бертолетової солі, гермобутилу, що застосовувались в різних галузях промисловості, в тому числі, в оборонній. Також тут виготовляли каустичну соду – шляхом електролізу та з використанням ртуті.

Після розпаду Радянського Союзу у 1994 році завод приватизували, і він перетворився на ВАТ «Радикал». У приватній власності підприємство існувало недовго – вже 1996 року його діяльність була припинена шляхом штучної реструктуризації. А вже 2000 року завод визнано банкрутом із заборгованістю в розмірі близько 1,2 мільйона гривень.

Ліквідаційна процедура, розпочата щодо підприємства, передбачала здійснення його санації, тобто, очищення території від небезпечних сполук. Протягом 2012-2015 років з «Радикалу» вивезли 4,4 тонни відходів хлорвмісних пестицидів та майже 300 тонн хлорорганічних та неідентифікованих сполук. Ці речовини були транспортовані за межі України для подальшого знешкодження. Однак ртуть із території нікуди не поділась.

Наразі за даними міської влади близько 200 тисяч тонн ртутьвмісних відходів підлягають вивезенню із заводу «Радикал». Останньою перевіркою Держекоінспекції було встановлено, що масова частка ртуті у ґрунті перевищує нормативні показники у близько 19-35 разів. Забруднення земель цією токсичною сполукою завдало державі збитків на суму майже 300 мільйонів гривень.

Небезпека «Радикалу» відзначається на усіх елементах міського довкілля. Влітку внаслідок пришвидшення випаровування ртуті її концентрація у повітрі більша за норму у кількасот разів. Ці випари разом з вітром розносяться по всій столиці.

Окрім того, ртуть – це важкий метал, що з часом «опускається» все нижче у ґрунт. Таким чином, ртуть може потрапити до підземних водоносних горизонтів, отруїти джерела питної води, зокрема – Дніпро. Тоді катастрофи для всієї України не уникнути.

Тож ще 2018 року місто розпочало роботу над проектом демеркуризації території підприємства, тобто видалення ртуті та її сполук. Для розробки цього документу та оцінки поточної ситуації на «Радикалі» в бюджет Києва заклали близько 9 мільйонів гривень. Проте вже 2019 року роботи були заблоковані Антимонопольним комітетом. А вже 2020-го відомство ухвалило рішення заборонити Управлінню екології фінансувати заходи на території заводу за рахунок міського бюджету.

Ситуація з утилізацією ртуті ускладнюється ще й тим, що єдине підприємство, яке могло здійснити демеркуризацію заводу – це ТОВ «Микитртуть». Після початку збройного конфлікту на Донбасі підприємство опинилося на непідконтрольній Україні території. Наразі потужності підприємства переміщені, однак роботу ТОВ «Микитртуть» так і не відновило.

Тож зараз ліквідація ртуті з підприємства можлива тільки закордоном. Потужності, розраховані на ту кількість відходів, що наразі міститься на території ВАТ «Радикал», існують у Англії та Франції. Однак, по-перше, проблематичним є транспортування такого величезного обсягу ртуті, а по-друге, орієнтовна вартість робіт становить близько 1,3 мільярдів гривень.

Разом із тим, існує ще один шлях розв’язання «ртутної» проблеми Києва. Це вивезення та дезактивація небезпечних відходів у зоні відчуження в Чорнобилі. Зокрема, планується залучити фінансування для модернізації полігону побутових відходів «Лелів», що працює у зоні відчуження з 1996 року.

Крім того, Стратегією розвитку зони відчуження на 2021-2030 роки пропонується розширити функціонал полігону. Зокрема, забезпечити збирання та зберігання, утилізацію та знешкодження відходів, які містять ртуть, свинець та інші небезпечні елементи. Реконструкція полігону, збільшення кількості операцій з відходами, які на ньому проводяться, дозволить не лише розв’язати проблему з санацією ВАТ «Радикал», а і забезпечити можливість знешкодження промислових, хімічних відходів, пестицидів та агрохімікатів.  В свою чергу кошти, витрачені на модернізацію об’єкта, «залишаться» в Україні і сприятимуть розвитку інфраструктури поводження з відходами.

Київ – не єдиний, хто зіштовхнувся з проблемою утилізації ртуті. Зокрема, факт ртутного забруднення підземних вод та ґрунтів виявили на одному з целюлозно-тканинних заводів у штаті Вашингтон, США. Оцінивши всі можливі шляхи очищення території підприємства було прийнято рішення провести знешкодження речовини на місці. Після цього ртуть була вивезена за межі підприємства для захоронення.

Ще один кейс – хлорно-лужний завод в Австрії. Для стабілізації рівня ртуті там спорудили спеціальну систему для фільтрації вод, щоб впродовж тривалого часу забезпечувати очистку території.

Україна також має найближчим часом вирішити проблему ВАТ «Радикал», інакше наслідки будуть катастрофічними для всіх громадян. В першу чергу, необхідно, щоб органи центральної влади активніше включились у процес пошуку шляхів санації підприємства. По-друге, Україна має ратифікувати Мінаматську конвенцію. Це міжнародний договір, ініційований ООН після низки аварій, пов’язаних з ртуттю. Документ націлений на захист людей від негативних наслідків ртутного забруднення, а для України його ратифікація створить умови для реалізації міжнародних проектів.

РАДИКАЛЬНЫЕ МЕРОПРИЯТИЯ: почему Киев не сможет существовать рядом со свалкой ртутных отходов

Столичный завод «Радикал» уже в течение 25 лет пустует среди насыщенного жилого района в полукилометре от станции метро «Лесная». Если бы это было любое другое заброшенное предприятие, на участок под ним быстро нашлись бы претенденты-застройщики. Однако на территории завода «Радикал» после его закрытия осталось около 200 тысяч тонн ртутьсодержащих отходов и других токсичных веществ. Они представляют угрозу не только Киеву, но и всей Украине. И экологическая катастрофа – только вопрос времени.

Завод Радикал появился на окраине Киева 1951 года. Предприятие специализировалось на производстве ряда синтетических материалов – пенополиуретана, бертолетовой соли, гермобутила, применявшихся в различных отраслях промышленности, в том числе в оборонной. Также здесь изготовляли каустическую соду – путем электролиза и с использованием ртути.

После распада Советского Союза в 1994 году завод был приватизирован, и он превратился в ОАО «Радикал». В частной собственности предприятие было недолго – уже в 1996 году его деятельность была прекращена путем искусственной реструктуризации. А уже в 2000 году завод признан банкротом с задолженностью в размере около 1,2 миллиона гривен.

Ликвидационная процедура, начатая в отношении предприятия, предусматривала осуществление его санации, то есть очистку территории от опасных соединений. В течение 2012-2015 годов из Радикала вывезли 4,4 тонны отходов хлорсодержащих пестицидов и почти 300 тонн хлорорганических и неидентифицированных соединений. Эти вещества транспортировались за пределы Украины для дальнейшего обезвреживания. Однако ртуть с территории никуда не делась.

По данным городских властей, около 200 тысяч тонн ртутьсодержащих отходов подлежат вывозу с завода «Радикал». Последней проверкой Госэкоинспекции было установлено, что массовая доля ртути в почве превышает нормативные показатели около 19-35 раз. Загрязнение земель этим токсичным соединением нанесло государству ущерб на сумму почти 300 миллионов гривен.

Опасность «Радикала» отмечается на всех элементах городской окружающей среды. Летом вследствие ускорения испарения ртути ее концентрация в воздухе больше нормы в несколько сот раз. Эти испарения вместе с ветром разносятся по всей столице.

Кроме того, ртуть – это тяжелый металл, который со временем опускается все ниже в грунт. Таким образом, ртуть может попасть в подземные водоносные горизонты, отравить источники питьевой воды, в частности – Днепр. Тогда катастрофы для всей Украины не избежать.

Еще в 2018 году город начал работу над проектом демеркуризации территории предприятия, то есть удаления ртути и ее соединений. Для разработки этого документа и оценки текущей ситуации на Радикале в бюджет Киева заложили около 9 миллионов гривен. Однако уже в 2019 году работы были заблокированы Антимонопольным комитетом. А уже в 2020 году ведомство приняло решение запретить Управлению экологии финансировать мероприятия на территории завода за счет городского бюджета.

Ситуация с утилизацией ртути осложняется тем, что единственное предприятие, которое могло осуществить демеркуризацию завода – это ООО «Никитртуть». После начала вооруженного конфликта на Донбассе предприятие оказалось на неподконтрольной Украине территории. Пока мощности предприятия перемещены, однако работу ООО «Никитртуть» так и не возобновило.

Поэтому сейчас ликвидация ртути с предприятия возможна только за границей. Мощности, рассчитанные на количество отходов, содержащихся на территории ОАО «Радикал», существуют в Англии и Франции. Однако, во-первых, проблематична транспортировка такого огромного объема ртути, а во-вторых, ориентировочная стоимость работ составляет около 1,3 миллиарда гривен.

Вместе с тем существует еще один путь решения «ртутной» проблемы Киева. Это вывоз и дезактивация опасных отходов в зоне отчуждения Чернобыля. В частности, планируется привлечь финансирование для модернизации полигона бытовых отходов Лелев, работающего в зоне отчуждения с 1996 года.

Кроме того, стратегией развития зоны отчуждения на 2021-2030 годы предлагается расширить функционал полигона. В частности, обеспечить сбор и хранение, утилизацию и обезвреживание отходов, содержащих ртуть, свинец и другие опасные элементы. Реконструкция полигона, увеличение количества операций с проводимыми на нем отходами позволит не только решить проблему с санацией ОАО «Радикал», но и обеспечить возможность обезвреживания промышленных, химических отходов, пестицидов и агрохимикатов. В свою очередь, средства, потраченные на модернизацию объекта, «останутся» в Украине и будут способствовать развитию инфраструктуры обращения с отходами.

Киев – не единственный, кто столкнулся с проблемой утилизации ртути. В частности, факт ртутного загрязнения подземных вод и грунтов был обнаружен на одном из целлюлозно-тканевых заводов в штате Вашингтон, США. Оценив все возможные пути очистки территории предприятия, было принято решение провести обезвреживание вещества на месте. После этого ртуть была вывезена за пределы предприятия для захоронения.

Еще один кейс – хлорно-щелочной завод в Австрии. Для стабилизации уровня ртути там была построена специальная система для фильтрации вод, чтобы в течение длительного времени обеспечивать очистку территории.

Украина также должна в ближайшее время решить проблему ОАО Радикал, иначе последствия будут катастрофическими для всех граждан. В первую очередь необходимо, чтобы органы центральной власти активнее включились в процесс поиска путей санации предприятия. Во-вторых, Украина должна ратифицировать Минаматскую конвенцию. Это международный договор, инициированный ООН после ряда аварий, связанных с ртутью. Документ направлен на защиту людей от негативных последствий ртутного загрязнения, а для Украины его ратификация создаст условия для реализации международных проектов.