Авторские блоги и комментарии к ним отображают исключительно точку зрения их авторов. Редакция ЛІГА.net может не разделять мнение авторов блогов.
05.10.2018 16:08

Наступ на права споживачів у сфері житлово-комунальних послуг продовжується

Співробітник Інституту економіко-правових досліджень НАН України

У цій статті, я та мої колеги по відділу економіко-правових проблем містознавства Інституту економіко-правових досліджень НАН України, дослідили проблему повірки лічильників води та тепла.

13.06.2018 р. з прийняттям Постанови КМУ № 477 яка внесла зміни до Постанови КМУ від 1 червня 2011 р. № 869 «Про забезпечення єдиного підходу до формування тарифів на житлово-комунальні послуги», відбулася остаточна перемога над здоровим глуздом в питаннях повірки приладів обліку тепла. Ще раніше (з прийняттям Постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі НКРЕКП) від 02.11.2017 № 1341) це сталось в питаннях повірки приладів води. Причиною стали невеличкі зміни, які вилучили кілька абзаців в порядках формування тарифів на відповідні послуги, щодо можливості включення повірки приладів обліку споживачів до структури витрат постачальників.

Очевидно, що прилади обліку води та тепла (за умови їх своєчасної повірки) допомагають суб’єктам господарювання об’єктивно оцінювати реалізацію послуг з постачання води та тепла споживачам. Крім логічного висновку, це зокрема підтверджується тим фактом, що саме до розділів безпосередньо пов'язаних зі збутом води та тепла, відносили витрати на повірку приладів обліку у постановах, що регулювали порядок формування тарифів на ці послуги.

Про необхідність енерго та ресурсозбереження в Україні заговорили достатньо давно. Для української держави в умовах енергетичної залежності від імпортованих енергоресурсів, це питання було актуальним з початку проголошення незалежності. Звичайно зміна політичних еліт та режимів, корупційні та бізнес-інтереси, а також прямий тиск з боку головного імпортеру енергетичних ресурсів, заважали Україні ефективно відстоювати свою енергетичну незалежність, та реалізовувати заходи з енергозбереження. Безумовно, ці заходи починаються з припинення безоблікового використання ресурсів, та застосування приладів обліку.

Неефективне керівництво комунальними підприємствами призвело до постійного, неконтрольованого збільшення нормативів (норм) споживання. Крім того зростання тарифів, заставили український народ, а точніше українського споживача стати рушійною силою процесу енерго та ресурсозбереження.

На початку нового тисячоліття українські споживачі стали масово встановлювати лічильники води і тепла. Їх встановлення частиною споживачів призвело до ланцюгової реакції. Адже чим більше споживачів встановлювало лічильники, тим вище ставали нормативи споживання, що провокувало, ще більшу кількість споживачів відмовлятись від безоблікового споживання. Невизначеність законодавчої бази в питаннях облікового та нормативного споживання, реєстрації цих приладів у виконавців послуг, їх обслуговування, а також процедур та визначення суб’єктів відповідальних за здійснення своєчасно повірки приладів обліку, оплати відповідних послуг (демонтажу, транспортування та монтажу) було в основному врегульовано внаслідок прийняття ЗУ “Про метрологію та метрологічну діяльність” (редакція 2004 року) ЗУ "Про житлово-комунальні послуги" (редакція 2004 року) та постанови КМУ від 21 липня 2005 р. № 630 “Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення”. Ці нормативно-правові акти визначили, що виконавець послуг не може відмовити у реєстрації приладу обліку, а також, що саме він повинен проводити їх повірку власним коштом.

Якщо питання відмов у реєстрації приладів обліку лишились у далекому минулому, то домогтись повірки приладів обліку коштом виконавців більшість з українських споживачів за подальші 13 років так і не спромоглась.

Спочатку водоканали намагались довести, що вони не є виконавцями послуг, а є лише їх виробниками. При цьому функцію виконавця послуг з водопостачання намагались перекласти на ЖЕКи (об’єднання співвласників багатоквартирних будинків). Головні пояснення будувались на тому, що водоканали не мають доступу до кінцевої точки споживання, а також той факт, що Постановою КМУ № 959 від 12.07.2006 та першою редакцією Постанови КМУ від 1 червня 2011 р. № 869 (які були чинні на той момент) не передбачали можливість включення повірки приладів обліку споживачів до структури своїх витрат у разі, якщо вони не знаходяться у власності водоканалів. При цьому ігнорувався той факт, що водоканали мали 15 інших характеристик, що визначали виконавців послуг з водопостачання, які були відсутні у тих суб’єктах на яких вони намагались перекласти функцію виконавця. Крім того ігнорувався той факт, що чинне законодавство передбачало можливість передачі споживачами придбаних ними приладів обліку на баланс виконавця послуг, а доступ до кінцевої точки споживання можна вирішити шляхом укладання субдоговорів з комунальним підприємством, що обслуговує багатоквартирний будинок. Отже, за наявності бажання, жодних перешкод для розв'язання цієї проблеми не існувало. Про відсутність такого бажання, зокрема свідчить той факт, що маючи доступ до приладів обліку у будинках садибного типу, а також передбачену законодавством можливість для виробника послуг бути їх одночасним виконавцем, водоканали  так і не визнали себе виконавцями послуг з водопостачання в приватному сектору.

Весь час, що водоканали створювали штучну проблему визначення виконавця послуг, оплата за повірку приладів обліку води проводилась за рахунок споживачів. Це відбувалось не зважаючи на те, що жодна норма закону на той час не зобов’язувала споживача проводити цю оплату.

Певним переломом ситуації у сфері теплопостачання стало внесення змін до Постанови КМУ від 01.06.2011 р. № 869, в наслідок Прийняття Постанови КМУ від 01.10. 2014 р. № 532 яке передбачило можливість включення до планованих витрат, що включаються до повної собівартості послуг з централізованого опалення, “витрат на проведення періодичної повірки, обслуговування і ремонт квартирних засобів обліку теплової енергії шляхом додавання плати за проведення періодичної повірки, обслуговування і ремонт квартирних засобів обліку теплової енергії, у тому числі їх демонтаж, транспортування та монтаж після повірки, до загальної вартості послуг ” та Постанови НКРЕКП від 10.03.2016 № 302 «Про затвердження Порядку формування тарифів на централізоване водопостачання та водовідведення», що аналогічним чином врегулював вищевказані питання у сфері водопостачання.

Саме таке, просте та логічне вирішення цієї проблеми, з можливістю передачі придбаних лічильників на баланс виконавців відповідних послуг, могло раз та назавжди звільнити споживачів від виконання не притаманних їм функцій допомоги збуту собі води та тепла. Суб’єктам господарювання в цій сфері стати на шлях підвищення ефективності реалізації своєї продукції, та ресурсозбереження. Державі зменшити залежність від імпортованих енергоресурсів на додачу з додержанням відповідно до ст. 3 Конституції України головного змісту і спрямованість держави, що полягає в утвердженні та забезпеченні прав людини.

Шкода, але з прийняттям Постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 02.11.2017 № 1341 та Постанови Кабінету Міністрів України від 13 червня 2018 р. № 477, а також з прийняттям ЗУ “Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання” п. 2 ст. 6 якого визначено, що “обслуговування та заміна вузлів розподільного обліку/приладів - розподілювачів теплової енергії здійснюються за рахунок власників таких вузлів обліку” всі ці надії було поховано (Важливо зазначити, що про водопостачання та водовідведення цей пункт не говорить, але саме на нього посилається НКРЕКП при прийняті своєї Постанови від 02.11.2017 № 1341).

Вищевказані нормативно-правові акти, прямо ігнорують головну функцію держави пов'язану з утвердженням та забезпеченням прав людини, та положення ст.22 Конституції України відповідно до яких “при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод”.

Нажаль, такий наступ на права споживачів по своїй суті фіксує становище, коли саме споживач відповідно до ст.4 та ст.6 ЗУ “Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання” робиться відповідальним за фінансування енергоефективності виконавців у сфері постачання тепла та води, та їх витрат пов'язаних з безпосереднім збутом цих послуг споживачам. Таким чином держава замість того, щоб зобов'язати неефективних суб’єктів господарювання зайнятися виконанням своїх безпосередніх обов'язків передбачених ст. 23 ЗУ “Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення”, яке зобов’язує такі підприємства впроваджувати ресурсозберігаючих технології та обладнання, намагається остаточно вирішити питання припинення безоблікового споживання за рахунок осіб які не мають не якого відношення до збуту продукції та впровадження ресурсозберігаючих технологій та обладнання.

Чому склалась така ситуація, коли споживачі, які були “локомотивом” впровадження приладів обліку, зупинили цей процес фактично на середині шляху?

Це відбулося у наслідок того, що споживачі під недобросовісним фінансовим тиском виконавців послуг з постачання води та тепла, що неконтрольовано збільшували нормативи (норми) споживання взялись за виконання функцій повністю не притаманних споживачам. Тому впровадження приладів обліку призупинилось одразу після того, як всі споживачі для яких було економічно доцільно встановлювати прилади обліку, встановили їх.

Фактично на теперішній час безоблікове споживання води та тепла влаштовує або злісних неплатників комунальних послуг, або осіб, яким держава повністю відшкодовує витрати через надання житлових субсидій, або осіб, які використовують житлові приміщення у власних або багатоквартирних будинках з метою здійснення незареєстрованої комерційної діяльності.

Таким чином, поступово склалась патова ситуація, коли платоспроможні та дисципліновані споживачі перейшли на облікове споживання, а на безобліковому лишились лише ті, кого таке споживання повністю влаштовує. Згідно статистичними даними в Україні приблизно 16 млн. домогосподарств, з яких у 2017 році майже половина (7.9 млн. домогосподарств) отримували житлову субсидію. І хоча нормативне споживання не для всіх з них є вигідними, але в Україні залишається значна частина домогосподарств, які не будуть встановлювати прилади обліку води та тепла з власної волі.

Така ситуація відповідає економічним інтересам переважної більшості комунальних підприємств з тепло та водопостачання, оскільки дозволяє продовжувати неефективну діяльність своїх підприємств переклавши тягар плати за цю неефективність на державу.

Звичайно, що зростання витрат на субсидії, а також необхідність зменшення енергетичної залежності не влаштовує державу, та штовхає її на прийняття законодавства, яке має вирішити ці диспропорції, але як показує практика, на жаль відбувається це на шкоду споживачу та всупереч здоровому глузду.

Можновладці вирішили, що оскільки споживачі розпочали процес підвищення енергоефективності та якості збуту тепла та води, через впровадження приладів обліку води та тепла, то саме вони й мають його завершити, бажають вони цього чи ні. Тому і були прийняті закони які з 1 травня 2019 року остаточно зроблять споживачів відповідальними за фінансування цих процесів. Саме в тому, що споживачі не мають займатись не притаманними функціями, закладається “міна сповільненої дії”, яка зруйнує необґрунтовану урядову ініціативу.

Основною проблемою з якої починається всі негаразди в цій сфері пов'язана з банальним нерозумінням можновладцями та значною частиною законотворців терміну “споживач”. Відповідно до сталих міжнародних практик, європейського законодавства та ЗУ “Про захист прав споживачів” - “споживач” це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника. В свою чергу основні закони, які регулюють сферу тепло та водопостачання, зокрема “Про житлово-комунальні послуги” та “Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання” дають своє визначення терміну споживача під яким мається на увазі будь-який суб’єкт, який споживає послугу тепло або водопостачання, включно з суб’єктами господарювання, які отримують прибуток від своєї діяльності. Такі суб’єкти враховують витрати на повірку лічильників в структурі виробництва ними товарів та послуг. Тому ці витрати відшкодовуються при реалізації власних товарів та послуг.

В той час, як витрати споживачів є кінцевими витратами. Вони дають споживачу лише те, що вони купують. Тобто, споживач купує воду та тепло лише тому, що вони йому потрібні. Для його власних потреб не потрібен прилад обліку, адже він обмежує споживання. Прилад обліку потрібен продавцю, адже це він вкладається в виробництво товару чи послуги та має відшкодувати кожну одиницю своєї продукції. Той факт, що використання приладів обліку запроваджено саме українськими споживачами є певним нонсенсом. Фактично це є відповіддю споживачів на прояв нечесної підприємницької практики, забороненої ст. 19 ЗУ “Про захист прав споживачів”, та яку використали виконавці послуг з тепло та водопостачання. Під такими діями розуміють практику, що спонукає або може спонукати споживача дати згоду на здійснення правочину, на який в іншому випадку він не погодився б, така практика вводить в оману стосовно ціни або способу розрахунку ціни. Саме невідповідність фактично спожитих послуг, обсягам послуг, які пред'являються до оплати згідно нормативів (норм) споживання, не можливість перевірки розрахунку ціни, фактичне примушення споживача придбавати продукцію в непотрібній йому кількості (що порушує ст. 17 ЗУ “Про захист прав споживачів”) сприяло тому, що споживачі стали вимушені купувати товар, який не задовольняє їх фактичні потреби і на купівлю яких вони не погодились б в іншому випадку.

Держава відповідно до Постанови КМУ від 21 жовтня 1995 р. № 848 передбачає відшкодування населенню витрат за спожите тепло та воду, але не за повірку приладів обліку, адже фінансування державою повірки приладів обліку, що сприяють збуту послуг з тепло та водопостачання (яке у відповідності до Наказу Міністерства економіки та торгівлі від 13.10.2016 № 1747 має проводитись кожні 4 роки) не відповідає меті надання субсидій населенню.

Все вищесказане наочно демонструє, чому споживачі зайнялись виконанням непритомних ним функцій з налагодження збуту та енергоефективності виконавців відповідних послуг і чому подальше примушення споживачів не призведе до позитивних результатів.

Маємо розуміти, що споживачі переважно зацікавлені у зменшені своїх витрат, тому більшість споживачів будуть завжди придбавати найдешевші прилади обліку. Більш того, з метою зменшення своїх витрат частина з них буде прибігати до різних незаконних схем для яких підходить використання найпростіших приладів обліку (наприклад відмотування показань приладів обліку, використання засобів, що зменшує дані обліку, або зупиняють його роботу, не допуск представників виконавця послуг до приладу обліку або їх підкуп тощо).

В той саме час, технології обліку води та тепла не стоять на місці. Існує безліч приладів обліку, які дозволяють знімати дані дистанційно, своєчасно передавати на відповідні сервери інформацію про технічні несправності або зупинення роботи приладу обліку, автоматично формувати платіжні документи, тим самим автоматизуючи більшість трудомістких процесів, сприяючі підвищенню ефективності роботи підприємств. Звичайно, що для споживача це не є пріоритетом, а примушувати його це робити шляхом постійного множення примусових нормативно-правових актів є тупиковим варіантом розвитку подій.

Натомість держава має сконцентрувати свої зусилля на підвищенні ефективності діяльності виконавців послуг з тепло та водопостачання, і першим та головним кроком в цьому процесі має стати повернення в нормативно-правові акти положень про обов'язок виконавців послуг, фінансувати встановлення та обслуговування приладів обліку, та можливості включення цих витрат до тарифів на тепло та воду.

 

Если Вы заметили орфографическую ошибку, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter.
Последние записи
Контакты
E-mail: blog@liga.net