Санкційна політика України у сфері культурної спадщини

РФ використовує можливість безкарно демонструвати усьому світові свої “здобутки” в археології у Криму, і транслювати свій вплив через наукову спільноту у дипломатичний. У великому рахунку, це можливо через нездатність України системно вести санкційну політику у цій сфері, що розв’язує РФ руки, та посилює позиції в інформаційному просторі. 

Де можна дізнатись про підсанкційних осіб? 

В Україні немає жодного офіційного ресурсу, де можна отримати систематизовану інформацію щодо санкцій і підсанкційних осіб. Хоча Закон України “Про санкції” доповнено статтями, які визначають правові засади функціонування Державного реєстру санкцій, але до сьогодні його ще не створено.

РНБО приймає велику кількість рішень, якими накладаються санкції на різні терміни, безстроково та уточнюються попередні документи. Якби не діяльність НАЗК, (https://sanctions.nazk.gov.ua/), яка педантично збирає і публікує інформацію, наразі ми б не мали доступного та вичерпного ресурсу інформації.

Хоча цей ресурс і не є офіційним, у ньому доступна детальна інформація щодо всіх осіб що потрапили під санкції України та інших держав. У цій базі даних можна використовувати багато категорій пошуку. Хоча безпосередньо розділ “культура” відсутній, шукаючи у інших розділах, навіть серед посадовців, очільників наукових інституцій, окупаційної адміністрації, політиків і пропагандистів не можна знайти осіб, які потрапили до українського санкційного списку за проведення незаконних археологічних робіт. Крім, можливо, міністра культури РФ Любимової О.Б., у випадку якої сайт зазначає: “опосередковано причетна до знищення української культурної спадщини”. 

Так що відбувається зі санкціями? 

Указом Президента України № 82/2019 про застосування санкцій до санкційного списку внесено 22 фізичні особи, що пов’язані з археологією, переважно російські вчені, громадяни України, що працюють зараз у Криму в наукових інститутах захоплених РФ, та іноземці: два громадяни Румунії та два - Грузії, це також вчені, що працювали в Криму після окупації півострова.

Також цим рішенням санкції були накладені на 30 юридичних осіб РФ, що є перереєстрованими Кримськими місцевими та районними музейними установами.

Указом Президента України від  № 184/2020 14 травня 2020 року санкції накладено на юридичні особи, які виконують або фінансують археологічні розкопки у Криму. Тут присутні як великі наукові інститути, кримські, та федерального рівня, так і дрібні компанії, організації, що надають послуги пов’язані з проведенням “історико-культурної” експертизи та “громадський сектор”.

1 липня 2022 року Уряд схвалив пропозиції щодо застосування персональних спеціальних економічних санкцій до осіб, причетних до незаконних археологічних розкопок, досліджень об'єктів культурної спадщини, самовільного розкопування військових поховань на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя. Цим документом запропоновано ввести санкції щодо 60 осіб, діяльність яких стосується археології. Перелічені особи не фігурують у попередніх рішеннях РНБО, також у цьому поданні відсутні пропозиції по юридичним особам зі сфери археології, проте, на цей раз, санкції запропоновано ввести щодо юридичних осіб які представляють російські архівні установи у Криму.

Пропозиції уряду РНБО не було прийнято. Своєю чергою, накладені у 2020 році санкції не продовжили дію рішення від 2019 року. За цими двома рішеннями санкції накладалися на різних осіб строком на 3 роки, термін дії першого вичерпався ще у березні 2022-го, строк дії другого завершувався травні 2023.

12.05.2023 РНБО вводить санкції, якими подовжує дію обмежень щодо осіб які фігурували в рішенні від 2020 року на 50 років. Проте, дію санкцій щодо осіб в указі від 2019 року ніхто не подовжував, що юридичні що фізичні особи з того списку наразі вже не знаходяться під санкціями України. 

Не на часі? 

На відміну від України, у РФ охорона культурної спадщини є частиною безпекової стратегії. Однак, після лютого 2022 року, - ми знаємо, що коли на болотах йде мова про “безпеку” - треба чекати нападу. 

Масштаби діяльності РФ у грабіжництві, привласненні і знищенні об’єктів археології і музейного фонду можна порівняти лише з подіями другої світової війни, але головною рисою у цій сфері є не масштаб злочинів, а їх пропагандистський аспект. Свої “здобутки” в археології РФ використовує у якості матеріального підкріплення імперських наративів, що розповсюджуються серед населення на територіях, які РФ контролює. Змістом майже кожного сюжету чи публікації про виставку, екскурсію, де з’являються викрадені в України артефакти, або розкопані пам’ятки археології, є привласнення української історії та історичних діячів, або спроба обгрунтувати територіальні претензії РФ до України. 

Таким чином країна-окупант створює ідеологічне підґрунтя агресії, “філософію” для тих, хто підтримує режим, тих, хто збирається воювати, або вже воює на території України, та виправдовує свої злочини в їхніх очах. 

Пошуки логіки санкційної політики 

Кожне рішення щодо санкцій повинно мати логіку, складатися за якимось принципом. Коли одне рішення продовжує інше, то і логіка управлінського рішення не переглядається, не дороблюється чи переосмислюється. 

Санкційний пакет від 2019 року. 

Закон України “Про санкції” містить декілька підстав, які можна застосувати до інституцій і осіб причетних зі сфери культурної спадщини.

Першою є пункт - “взяття участі у прийнятті рішень щодо створення, а також у створенні, державному фінансуванні та матеріально-технічному забезпеченні державою-агресором підконтрольних їй самопроголошених органів, які узурпували виконання владних функцій на тимчасово окупованих територіях України”. За логікою цього пункту до санкційного списку вносились кримські музейні та наукові установи.

Якщо йти до кінця, то санкції треба було накладати також на керівників цих установ, і тих, хто відповідав за організацію злочинних процесів. Однак, за цим рішенням фігурують науковці-археологи. Деякі з них - є українськими громадянами, й обіймають посади в підсанкційних установах, але це радше виняток з правил ніж логіка цього управлінського рішення.

Щодо цього пакету у свій час висловлювалась Спілка археологів України, зокрема: “...логічно було включити до списку насамперед причетних до незаконних розкопок, а не будь-яких археологів, щодо яких є підстави застосувати санкції. Наразі ж ми постійно отримуємо запевнення від колег, що до списків випадково потрапили археологи, які не порушували законодавства України, не проводили незаконних розкопок і взагалі багато років не були в Криму. По окремим особам, що присутні в списках зазначається, що на їх ім’я могли бути виписані відкриті листи Міністерства культури РФ для розкопок в Криму, але вони їх особисто не отримували. Також йдеться про осіб, що взяли заочну участь у наукових заходах на території окупованої АРК, наприклад через надсилання тез на конференцію, особисто не приїжджаючи до Криму і не перетинаючи незаконно Державний кордон України. Натомість є нарікання й на те, що до списків не потрапили російські та кримські археологи, відомі широкому загалу своєю антиукраїнською позицією, поєднаною з порушеннями законодавства України.”. Також, Спілка пропонує допомогу державі у подальших формуваннях санкційних пропозицій щодо російських науковців у Криму.

Звісно, надсилання тез на конференцію - не доказ участі у скоєнні злочину, але це і не привід відкидати можливість її наявності.  Питання полягає в іншому, чи є введення санкцій саме до цих осіб пріоритетним, в розрізі того яку загрозу вони створюють для культурної спадщини України? 

Що ж до “відкритих листів” (документ, що надає дозвіл на археологічні дослідження) - питання цікаве, оскільки “тримач відкритого листа” попередньо повинен звернутися для його отримання, фактично, таким чином він готується вчинити злочин, а якщо під його “дозвіл” копають інші археологи, то бере участь в ньому.  

Санкційний пакет від 2020 року. 

Наступний указ від 14 травня 2020 року: з точки зору списку юридичних осіб відстежується логіка вже за іншим принципом: “вчинення діянь, які відповідно до норм міжнародного права та/або законодавства України мають ознаки воєнних злочинів”.

Позитивною стороною цієї логіки є саме тема воєнних злочинів. Річ у тім, що РФ на окупованих територіях порушує як українське законодавство, так і міжнародне. З точки зору кримінального права України проведення Російською Федерацією археологічних розкопок на окупованих територіях кваліфікується за статтею 438 ККУ “Порушення законів і звичаїв війни”. 

Фундаментальним міжнародним договором, який визначає обов’язки окупаційної держави щодо охорони та захисту культурної спадщини під час війни є Гаазька конвенція про захист культурних цінностей у випадку збройного конфлікту 1954 року. 

Перший протокол до цієї Конвенції, який також підписала РФ, зобов'язує окупуючу державу запобігати вивезенню з окупованої території культурних цінностей (зокрема, археологічних). 

Другий протокол до цієї Конвенції, встановлює “заборону та попереджає, стосовно окупованої території, будь-який незаконний експорт, інше незаконне переміщення або незаконну передачу права власності на культурну цінність; будь-які археологічні розкопки, якщо тільки це не вимагається виключно для охорони, обліку чи збереження культурної цінності; будь-які модифікації або зміну виду використання культурної цінності, що мають на меті приховування або знищення доказу культурного, історичного чи наукового характеру”. 

Україна ратифікувала обидва протоколи конвенції, натомість РФ приєдналась лише до першого протоколу, але оскільки дія другого протоколу розповсюджується на окуповані території України, його заборони також обов'язкові для РФ.

На міжнародному рівні Конвенція та додаткові протоколи до неї узагальнено визнають протиправними наступні діяння особи, яка:

- знищує або присвоює у великих масштабах культурну власність, яка перебуває під захистом;

- вчиняє акти крадіжки, грабежу або незаконного присвоєння чи акти вандалізму, спрямовані проти культурних цінностей, які перебувають під захистом.

За цим принципом у 2020 році санкції було введено на низку організацій з що залучені до проведення, організації та фінансування археологічних робіт у Криму. 

Їх можна умовно обʼєднати в декілька категорій: російські наукові інституції, такі як Державний Ермітаж, Інститут археології РАН та інші; некомерційні установи та благодійні фонди, що залучені до проведення та фінансування розкопок, організовані здебільшого російськими вченими; приватні організації, що надають послуги у сфері експертизи проєктів будівництва та інших робіт, де необхідно проведення історико-культурної експертизи; “федеральні Кримські установи” та музей-заповідник “Неаполь Скіфський”, який чомусь не потрапив до попереднього санкційного списку. Серед іншого, також цікавим є потрапляння до списку деяких організацій що створюють науково-популярний контент, рівень загрози яких не співмірний іншим “акулам ринку”.

Рушіями діяльності археологів РФ є Державний Ермітаж та Інститут археології РАН - левова частка освоєних асигнувань на розкопки проходить саме через ці структури. Відмінністю цього рішення від попереднього також є відсутність нових персональних санкцій у сфері культурної спадщини. 

Чому важливі саме індивідуальні санкції? 

Не треба мати ілюзій, що всі санкційні обмеження України у сфері культурної спадщини наразі є чутливими для згаданих організацій. Український санкційний тиск у тому вигляді який ми маємо зараз не може вплинути на здатність російської науки обслуговувати пропагандистську машину формувати необхідні наративи у “західних партнерів”. Санкції у такому вигляді, на практиці, створюють обмеження у взаємодії українських інституцій і науковців з інституціями РФ, що можливо є мірою також необхідною, але чи достатньою?

Недостатньо просто обмежити юридичні особи. Діяльність організацій характеризується через вчинки конкретних осіб. Ці “конкретні особи” здійснюють політику колонізації та агресії, привласнення українських культурних цінностей, їх знищення, мають рахунки в банках Європи, і їздять туди на наукові конференції. Саме вони є живим, продукуючим купу авторського українофобського контенту свідченням необхідності таких санкцій.

Невключення персоналій до санкційний списків, зокрема, наприклад керівництва підсанкційних організацій, послаблює логіку їх переслідування, не дає можливість комунікувати з міжнародними партнерами України щодо необхідності розширення їх власних санкцій, що насправді було б чутливим для російського лобі у світі. Ба більше, деякі з наших партнерів у цьому сегменті вже випереджають Україну, зокрема, Канадою накладено санкції на директора Державного Ермітажу, а Україною - ні. 

Указ Президента від 12.05.2023 

У березні 2022 року, коли строк першого санкційного пакету було вичерпано, особи та організації що знаходились під санкціями за тим рішенням - звільнилися від санкційних обмежень.

Президент, Указом №280/2023, фактично подовжує дію санкцій прийнятих свого рішення 2020 року, (цього разу на 50 років) жодної особи що згадано в рішенні від 2019 року в цих санкціях не фігурує, іншого логічно пояснення такого кроку, окрім - що про рішення 2019 просто забули, знайти важко.

Помітно, що рішення про накладання санкцій у 2020 році доповнювало санкції 2019-го, саме так в ньому з’явились установи “Історико-археологічний музей-заповідник «Неаполь Скіфський»”, та “Музей-заповідник «Судакська фортеця»” що були відсутні в попередньому. Натомість тепер, ці установи під санкціями а “Бахчисарайський історико-культурний і археологічний музей-заповідник”, та “Державний історико-археологічний музей-заповідник «Херсонес Таврійський»” - ні. У випадку Херсонесу Таврійського, наприклад, масштаб скоєних злочинів є безпрецедентним.

Також з цього рішення зникають Московський державний університет імені М. В. Ломоносова, “Чорноморський центр підводних досліджень” (АР Крим), Кримський федеральний університет імені В. І. Вернадського, фактично, зараз ці інституції також не під санкціями, хоча напевно відомо, що їх співробітники беруть безпосередню активну участь у розкопках в Криму. 

Подання уряду

Формування санкційних списків є постійним завданням уряду, і він ще у липні та листопаді 2022 мав можливість виправити ці помилки, коли формував пропозиції  до РНБО, натомість схоже що навіть аналізу попередньо накладених санкцій проведено не було.

Проте, хоча Кабінет Міністрів України, у своїх пропозиціях і спробував піти за згаданою вище логікою, але жодної особи з-поміж організаторів процесу пограбування культурної спадщини України у поданні не згадується, як і фігурантів рішення 2019 року. Уряд подав новий список фізичних осіб у якому знову лише виконавці - інші археологи та науковці.

Принцип формування санкційних списків Кабміном, не схожий на наслідок системної діяльності, яка грунтується на чіткій політиці. Це більше схоже на продовження практики рефлексії на випадки та події, що збуджують інформаційний простір. 

Таким чином санкційна політика формується за принципом “простих рішень”, і накласти санкції пропонується без визначення пріоритетності загрози, та зі слабкою аргументацією.

Наприклад, зазначається, що нумізмат Абрамзон, який в алфавітному порядку зазначений першим, “здійснив ідентифікацію та оцінку античних монет, знайдених під час незаконних археологічних розкопок комплексу Манітра”, з чого виходить, що ми хочемо переслідувати вченого за факт здійснення ним наукової діяльності, а не за воєнний злочин. Звісно, гарному нумізмату, для того щоб здійснити аналіз, треба тримати ці цінності в руках - українські культурні цінності, здобуті незаконним шляхом, - але це не є стовідсотковим підтвердженням його участі в розкопках. Абрамзон міг досліджувати їх в музеї в Криму, монети могли бути вивезені до РФ, а він з ними зустрівся там, або ще простіше, він - поганий нумізмат і зробив аналіз на фотовідео матеріалами, або взагалі над дослідженням міг працювати хтось інший, за його допомогою.

Звісно, зазначений вище, реально може бути причетний до злочинів проти культурної спадщини України, однак у контексті рекомендацій що пропонує Уряд, це яскравий приклад провальної аргументації санкційної політики.

Зрештою, рішення запровадити ці санкції РНБО досі не прийняло.

Можливо коріння проблеми відсутності персональних санкцій лежить в цій площині? Україна не має комплексного та стратегічного бачення цілей санкційної політики у сфері культури, і засобів, якими можна їх досягти.

Санкції треба накладати таким чином, і на тих осіб, щодо яких ми можемо переконати західних партнерів зробити аналогічне. А за цим списком, ми більше розписуємось у своїй “упередженості до росіян”, ніж доводимо злочинний характер їх діяльності, чим тільки підтверджуємо російські пропагандистські наративи. 

Отже - цілі санкційної політики. 

Цілі повинні відповідати викликам. 

Наразі наука та культура є однією з найсильніших сторін РФ з точки зору впливу на західних союзників України. Важливість цього впливу для самої РФ величезна - уся конструкція російського міфу стоїть на особливому баченні ролі російської культури в історії Європи, та просуванні ідеї спільності східнослов’янських народів за домінування росіян. Це типовий колоніалізм, але він ще не переосмислений в Європі, і досі впливає на сприйняття нашої суб’єктності європейцями.

Характер російської політики у сфері культурної спадщини є яскравим прикладом колоніалізму. Послідовна інформаційна кампанія проти якого, може зруйнувати засади цього міфу. Санкційна політика України у сфері культури має бути частиною цієї кампанії. Фактично ми створюємо список неприйнятних в цивілізованому світі осіб, діяльність яких не може здійснюватись в країнах до нього причетних. Головними цінностями демократичного світу є повага та дотримання прав та свобод людини, норм міжнародного права, підтримка стабільності, миру та безпеки. Ці цінності були сформовані як комплексна реакція світу на події двох світових війн у ХХ столітті з метою неповторення подій. Власне тому визначним фактором формування санкційних списків повинен стати фактор порушення РФ цих цінностей, зокрема через участь її  наукових, освітніх та культурних інституцій і осіб у скоєнні воєнних злочинів. 

Засоби 

Реальну шкоду культурним установам РФ, що є одним з інструментів агресії проти України можуть принести тільки європейські санкції, як і прямі, так і суспільний осуд. У цьому контексті, уникнення наукової та культурної співпраці з російськими інституціями, розірвання стосунків та ділових відносин у сфері культури, для нас - важливіший за арешт майна, та інші економічні наслідки для російської науково-культурної спільноти, які можуть бути наслідком санкцій. Грубо кажучи, вчений, який здійснював незаконні розкопки в Криму, не повинен більше займатись науковою діяльністю ніде в Європі, як і інституція, від імені якої він здійснює таку діяльність. 

Санкції здорової людини 

Першими в списку санкцій повинні бути організації, їх керівники, інші посадові особи, які санкціонують, приймають рішення про фінансування та формують політику, яка призводить до скоєння воєнних злочинів проти культурної спадщини України протягом більше ніж 9 років збройного конфлікту.

Це безперечно, керівництво Міністерства культури РФ, “Республіки Крим”, “Л/ДНР”, інших “нових субʼєктів РФ”, очільники департаментів з питань охорони культурної спадщини та музейної справи, що знаходяться або перебували на відповідних посадах з початку збройного конфлікту в 2014 році.

Наступна ланка - це наукові інституції, такі як вже згадані вище Державний Ермітаж та Інститут археології РАН, у першу чергу - їх керівники, надалі, це так званий польовий комітет, його учасники, що погоджують надання Міністерством культури РФ “відкритих листів” - дозволів на проведення археологічних робіт.

Організації, що фінансують розкопки, як державні, так і громадські, повинні переслідуватися разом з їх керівниками та представниками керуючих органів.

Керівники органів архітектури та містобудування зокрема і федерального рівня, що погоджують, проєкти будівництва в охоронних зонах пам’яток, у випадках, коли це стосується, масштабних проєктів таких як траса “Таврида”, чи реконструкція “Херсонесу Таврійського”.

Далі йдуть виконавці - археологи, як “тримачі відкритих листів”, так і ті, що безпосередньо “працюють” на об’єктах. Таких осіб треба відбирати не тільки за наявністю “наукових публікацій з теми”, а підтверджувати інформацію з інших джерел, і тому, звісно, такий список повинен формуватись за участі органів національного розслідування, зокрема Прокуратури Автономної Республіки Крим та Севастополя, яка вже розслідує карні справи по цим епізодам. 

І наостанок - медіа та медійні персони, зокрема пропагандистські, що висвітлюють тему російської археології в Криму. Мова - про “журналістів” та “режисерів”, що створюють подібний контент, їх цілком можна “пропустити поза чергою”, приймаючи в міру огидності контенту. 

Накладання санкцій Україною за такою логікою, повинно супроводжуватись інформаційно, аргументація повинна бути переконливою, перекладеною англійською мовою, розповсюджена серед західних партнерів, зокрема серед тих наукових інституцій, що співпрацюють з підсанкційними особами. 

РФ для цивілізованого світу повинна стати токсичною через діяльність у сфері культурної спадщини. Тільки таким чином наша аргументація щодо привласнення історії та впровадження колоніальної політики щодо України буде почута у світі, і з’явиться можливість відстояти право народу України на свою культуру та історію.

Джерела:

1. Публічна заява ВГО «САУ» щодо російських археологів, які потрапили до санкційного списку в Указі президента від 19.03.2019 р.

2. УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ №82/2019

3. Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 14.05.2020 року 

4. Про внесення змін до розпорядження Кабінету Міністрів України від 1.06. 2022 р. № 549

5. Уряд схвалив пропозиції щодо застосування персональних санкцій через незаконні розкопки в Криму

6. УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ №280/2023

7. Сайт НАЗК “Війна та Санкції” 

Цю публікацію підготовлено за підтримки Відділу технічної допомоги правоохоронним органам України Посольства США в Україні. Погляди, висловлені в цій публікації, належать виключно авторам і можуть не збігатися з позицією Посольства США.