Авторские блоги и комментарии к ним отображают исключительно точку зрения их авторов. Редакция ЛІГА.net может не разделять мнение авторов блогов.
27.03.2018 11:32

Захист від колабораціонізму: спроба друга

Старший науковий співробітник відділу проблем господарсько-правового забезпечення економічної безпеки держави Інституту економіко-правових досліджень НАН України

Той випадок, коли суспільно корисна ідея, на яку є неабиякий громадський запит, гальмується недолугими законопроектами…

Поданий на Розгляд Верховної Ради України проект Закону України про захист українськоїдержавності від проявів колабораціонізму від20.12.2017 р. (реєстр №  7425) (як і перший подібнийзаконопроект № 6170 від 09.03.2017 р.) спричиниввеликий «хайп» як у ЗМІ РФ, так і в українських ЗМІ, які підконтрольні абосимпатизують політиці окозамилювання та пропаганди «примирення» та «всеосяжногопрощення» збоку держави-агресора. При цьому, у багатьох ЗМІ РФ зразу жз’явилися «історичні спогади» та «фотовиставки» про колабораціонізм в Українічасів окупації гітлерівською Німеччиною (звісно, про свої історичні події щодо,наприклад, Руської Визвольної Армії, «власівців» та їх прапору, один-в-одинсхожого на «георгієвську стрічку», ніхто не згадує). Також масово почали з’являтися«публікації» про надумані «історичні паралелі». Не акцентуючись наінформаційному смітті відзначимо, що колабораціонізм має багато проявів. Слідлише згадати, що окупаційні адміністрації в захоплених районах Донецької таЛуганської областей постійно проводять заходи так званого «мобілізаційного»характеру щодо різних верств населення, записуючи їх у «резервісти». Логікапроста – пов’язати якомога більше населення (переважно чоловіків) путамиколабораціонізму, створивши відчуття у населення, що «в Україну більше дорогинемає». Але це не так. Колабораціонізм – поняття дуже широке, та не завждиокремі його складові співвідносяться із злочинами (визнаними такими яквітчизняним кримінальним законодавством, так і міжнародним правом). Само жміжнародне право стосовно колабораціонізму та його наслідків, боротьби з такимявищем, після Нюрнберзького процесу залишилось у зачатковому стані та нерозвивалося за відсутності потреби. Події ж весни 2014 р. мають всі шанси статирушієм розвитку відповідного інституту міжнародного права і Україна, якпостраждала сторона, не має права ігнорувати шансу долучитися до розвиткуміжнародного права як запобіжника виникнення подібних ситуацій будь-де в Європіта Світі.

Поряд з цим проектом № 7425 подано й проект Законупро внесення змін до Кримінального кодексу України (щодо колабораціонізму тапосилення відповідальності за державну зраду) від 20.12.2017 реєстр. № 7426,яким пропонується посилити кримінальну відповідальність за діяльність, якуможна характеризувати як колабораціонізм. Однак і цей проект не позбавленийнеточностей. Так, окрім іншого, викликає зауваження термін «окупаційний орган».З точки зору юридичної техніки краще вживати термін «орган окупаційноїадміністрації».

Годі йказати, колаборанти – рушійна сила руйнування української державності та опораокупаційних адміністрацій АР Крим, окремих районів Донецької та Луганськоїобластей. РФ усіляко намагається видати колаборантів за «представників законноївлади», нав’язати «рівні» переговори з «представниками Донбасу» (наприклад,щодо відновлення функціонування мобільного зв’язку, гуманітарних питань,майбутнього територіального устрою України, її політичної та правової системтощо). З огляду на аналіз подій в Криму та на Донбасі можна визначити активний колабораціонізмяк такий, та пасивний («спостерігацький», обивательський) колабораціонізм, алеповторюся, окупаційні адміністрації комплексом заходів намагаються втягнути якомогабільше населення у діяльність терористичних організацій, тим сами ускладнюючинаступне покарання таких осіб за принципом «усіх не покарають», адже прийдетьсязастосовувати Закон про захист державності від колабораціонізму майже до всьогодорослого населення окупованих територій. Чи відповідає на цей викликпредставлений законопроект?

Цього разу(порівняно із першим проектом) авторський колектив більш ніж представницький: н.д.Висоцький С.В., Левус А.М. , Лапін І.О. (автор попередньогопроекту), Бондар М.Л., Величкович М.Р., Тимчук Д.Б., Кремінь Т.Д., Бриченко І.В., Медуниця О.В. (всі н.д. – Політична Партія «НароднийФронт»). Головним визначено Комітет з питаньнаціональної безпеки і оборони. Зазначеним проектом пропонується « встановити правові таорганізаційні засади проведення перевірки, а також заходи щодо громадянУкраїни, які сприяли чи сприяють ворогу у здійсненні агресивних дій,розгортанні збройного конфлікту проти України, включаючи підтримку органів,самопроголошених чи створених ворогом, які виконували чи виконують на тимчасовонепідконтрольній Україні території функції, властиві органам державної влади чиорганам місцевого самоврядування» . Тутдекілька зауважень. Це визначення враховує лише вузьке поняття колабораціонізмута відсікає співробітників бюджетних «установ», підприємств, «наукових»установ, «адвокатів», співробітників ЗМІ тощо (окрім, звісно керівників«органів управління», «правоохоронних органів», військових злочинців і т.і.),створених на базі захопленого протиправним способом майна всіх форм власності.Це не є припустимим, адже колабораціонізм – це свідомий вибір людини, їїцілеспрямована діяльність (публічна, професійна тощо), як активна, так іпасивна. Відповідно до прийнятої в науковій літературі класифікації вирізняють:

(1) Військовий колабораціонізм –сприяння противнику зі зброєю в руках: служба у військових формуваннях,поліцейських структурах, в органах розвідки та контррозвідки (однак, безскоєння тяжких злочинів). Це питання в цілому в чинному кримінальномузаконодавстві України вирішено. До речі, «служба в органах розвідки таконтррозвідки» має враховувати той факт, що російські окупанти у великійкількості використовують неповнолітніх та малолітніх осіб (дітей). У всіх наслуху випадок з окупованого Іловайська (Донецька область), коли підліток СергійШимонаєв у 12 років пішов служити в розвідці створених окупантами силовихструктур терористичної організації (сюжет про це було передруковано багатьмамісцевими та російськими пропагандистськими ЗМІ, наприклад, дивись «Аргументы ифакты», стаття «Сын донецкого полка» від 15.01 2018). Як бути з такоюкатегорією громадян, законодавство відповіді поки що не надає з урахуваннямвіку настання кримінальної відповідальності. Звісно, що залучення такоїкатегорії осіб до лав комбатантів заборонено багатьма міжнародними конвенціями,але як завжди РФ на них не зважає. В цьому випадку покарання повинне бутиспрямоване на тих, хто залучив підлітка до такої діяльності, але що робити зсамим підлітком із, вочевидь, вже зламаною психікою?

(2) Економічний колабораціонізм –співробітництво у будь-яких галузях економіки, ведення господарської діяльностіна окупованих територіях на умовах окупаційних адміністрацій, сплата «податків»та інших платежів органам окупаційних адміністрацій, фіктивназовнішньоекономічна діяльність тощо. Слід мати на увазі, що будь-якагосподарська діяльність на окупованих територіях – це джерело живленнятерористичних організацій та окупаційних адміністрацій не дивлячись на тойаргумент, що «суб’єкти господарювання» на окупованих територіях забезпечують мінімальніумови життєдіяльності місцевого населення, яке знаходиться у «трудовихвідносинах» з такими суб’єктами. Економічний колабораціонізм на окупованихтериторіях також проявляється у діяльності керівників підприємств або прямозахоплених окупаційними адміністраціями, або створеним у процесі так званої «націоналізації»періоду весни 2017 р.

(3)  Культурний колабораціонізм – співробітництво з окупантами вдуховній сфері (під час, наприклад, Другої світової війни це сприяло поширеннюсеред населення вірнопідданських почуттів, пропаганди винятковості «арійськоїраси», підвищенню психологічного настрою окупантів). Сьогодні культурний(культовий) колабораціонізм проявляється у діяльності «церков» РПЦ (УПЦ МП) наокупованих територіях, а також участь «творчих» колективів, колективів музеївта ін. установ у заходах, які спонсоруються та організовуються окупаційними адміністраціями.

(4) Побутовий колабораціонізм,пов'язаний із встановленням дружніх відносин між окупантами та населенням,особиста підтримка їх у заходах, які організовуються окупаційнимиадміністраціями, підтримка у соціальних мережах, на побутовому рівні (на рівні «розмовна кухні»).

(5) Політичний, адміністративнийколабораціонізм – співробітництво з окупаційними органами влади беззайняття керівних посад, працевлаштування в таких органах, членство устворюваних «політичних» рухах та об’єднаннях тощо.

Останнім часом можна виокремити ще таких вид колабораціонізму як медійний (6), тобто участь у телешоу,виступах та телебаченні та радіо «представників» громадськості, так званих «наукових»кіл з наукових установ та ВНЗ, створених та фінансованих окупаційнимиадміністраціями.

            Узв’язку з цим обурення викликає формулювання «функції, властиві органам державної влади чи органам місцевогосамоврядування», вміщене у проекті Закону. Цього варто уникати у будь-якомуразі, адже це натяк на легалізацію окупаційних адміністрацій та перетворення їхна «представників Донбасу», на «органи влади чи місцевого самоврядування», щонадає пропаганді РФ зайвих підстав наполягати на «прямому діалозі» між Києвомта, по факту, ставлениками РФ.

В частині 3статті 1 передбачається, що цей Законопроект передбачає застосування обмежень прав осіб, визнаних колаборантами та невиключає відповідальності за вчинення злочинів згідно з Кримінальним кодексомУкраїни. Цікаво, що означає «не виключає відповідальності»? Є злочин, євідповідальність. Звісно, правило ст. 61 Конституції України тут не діє. Отже,звернемось ще до положень Конституції. Стаття 21 гарантує, що усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах.Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними. Натомість, проектомпередбачається обмеження прав громадян, які визнані спеціально створеноюКомісією колаборантами.

Відповідно до ст. 2 проекту колаборант особа, яка співпрацювала чи співпрацює зворогом при здійсненні ним агресивних дій, розгортанні збройного конфліктупроти України; сприяла чи сприяє у здійсненні такої агресії або розгортанніконфлікту; надавала або надає ворогу допомогу під час підготовки та проведеннятакої агресії, при розгортанні збройного конфлікту. Відповідно, колабораціонізм співробітництво з ворогом, сприяння у здійсненні агресивних дій,розгортанні збройного конфлікту проти України, надання ворогу допомоги під часпідготовки та проведення агресії, при розгортанні збройного конфлікту. Прицьому, співробітництво з ворогомбудь-яка участь, вчинення спільних з ворогомдій, що направлені на нанесення шкоди суверенітету, територіальній цілісностіта недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційнійбезпеці України.

Апелювання в статті 3 проекту до «верховенства права» під час «перевірки тазатвердження висновків щодо колабораціонізму» спеціально створений орган –Комісія, не є коректним у зв’язку з тим, що діяльність Комісії спрямована напозасудове обмеження законних (конституційних) прав громадян, позапроцесуальнийзбір особистих даних громадян тощо.  Участині 2 статті 3 вказується, що « Комісія застосовуєпринцип верховенства права з урахуванням практики Європейського Суду з правлюдини». Все вищеозначене ніяк не співпадає з практикою ЄС в сфері прав людини.В такому випадку не може також йти мова про законність (ст. 4 проекту). Проектомтакож не передбачено, яким чином будуть втілюватись у життя принципивідкритості, прозорості та публічності у роботі Комісії (стаття 5 проекту). Чице буде онлайн відеотрансляція, чи буде відповідний інтернет портал, чи будезабезпечено присутність спостерігачів, волонтерів?

Взагалі, автори проекту дещо загралися

Цепоказово видно із назв та змісту статей 6, 7 та 8 законопроекту. Зокрема, ст. 6встановлює «презумпцію невинуватості та право на оскарження». Відповідно доКонституції України і так встановлюється презумпція невинуватості, рівно так іправо на оскарження та гарантування на захист. Перелічення цих прав в контексті«захисту від колабораціонізму» не є доречним, а слугує лише засобом «збільшеннянормативного матеріалу» всередині нормативного акту.

Статтею9 проекту встановлюються терміни проведення перевірки осіб «на ознакиколабораціонізму у їх діях», які не можуть перевищувати 20 років з днязакінчення агресії проти України та / або збройного конфлікту, факт чогозасвідчується постановою Верховної Ради України. Цей термін не є коректним тане гармонізується з відповідною нормою Кримінального кодексу України.

            Розділ2 проекту «Форми колабораціонізму та загальні засади здійснення перевірки щодоколабораціонізму» містить статтю 10 «Форми колабораціонізму», яка деталізуєвизначення колабораціонізму, наведене у ст. 1. Зокрема, колабораціонізм як діяпередбачає: 1) забезпечення участі регулярних військ, радників, інструкторів інайманців у бойових діях на території України; 2) проведеннярозвідувально-підривної і диверсійної діяльності; 3) реалізацію дій,спрямованих на розпалювання міжетнічної, міжконфесійної, соціальної ворожнечі іненависті, сепаратизму і тероризму; 4) створення і всебічну підтримку органів,самопроголошених чи створених ворогом, які виконували чи виконують на тимчасовонепідконтрольній Україні території функції, властиві органам державної влади чиорганам місцевого самоврядування; 5) окупацію та анексію територій України; 6)нарощування військових угруповань біля кордонів України та на тимчасовоокупованій території України, зокрема, розміщення тактичної ядерної зброї; 7)утворення екстремістських злочинних озброєних угруповань, діяльність якихспрямована на дестабілізацію внутрішньої соціально-політичної ситуації вУкраїні, порушення функціонування органів державної влади, органів місцевогосамоврядування та блокування важливих об'єктів промисловості й інфраструктури; 8)блокування зусиль України щодо протидії монополізації стратегічних галузейнаціональної економіки іноземним капіталом, щодо позбавлення залежності відмонопольних постачань критичної сировини, насамперед енергетичних ресурсів; 9)торговельно-економічну війну, вчинення дій, направлених на виснаженняукраїнської економіки і підриву суспільно-політичної стабільності з метоюзнищення держави Україна; 10) здійснення інформаційно-психологічної війни,приниження української мови і культури, публічна наруга над Державним ПрапоромУкраїни, Державним Гербом України або Державним Гімном України, фальшуванняукраїнської історії, формування засобами масової комунікації альтернативної додійсності викривленої інформаційної картини світу.

            Якже розуміють колабораціонізм (окрім рамкового визначення) розробнии проекту? Діїокремих осіб, які співпрацюють з ворогом, сприяють або надають ворогу допомогупід час здійснення агресивних дій, при розгортанні збройного конфлікту протиУкраїни та щодо яких застосовуються обмеження, визначені в цьому Законі, тарозкривається інформація, можуть бути виражені, але не виключно, в наступному:

1)організація масових заходів політичного характеру (мітинги, демонстрації,пікетування, страйки), в рамках співробітництва з ворогом, з метою сприяння танадання йому допомоги у здійсненні агресивних дій, розгортанні збройногоконфлікту проти України, підтримки органів, самопроголошених чи створенихворогом, які виконували чи виконують на тимчасово непідконтрольній Українітериторії функції, властиві органам державної влади чи органам місцевогосамоврядування, а також, активна участь у таких заходах з метою підтримки;

2)неодноразове розміщення для загального перегляду у соціально орієнтованомуресурсі мережі Інтернет закликів до підтримки дій ворога у здійсненні нимагресивних дій, розгортанні збройного конфлікту проти України; закликів допідтримки органів, самопроголошених чи створених ворогом, які виконували чивиконують на тимчасово непідконтрольній Україні території функції, властиві органамдержавної влади чи органам місцевого самоврядування, а також розповсюдженнятакої інформації в мережі Інтернет з метою забезпечення зазначеної підтримки;

3)працевлаштування на політичні та адміністративні посади в органах,самопроголошених чи створених ворогом, які виконували чи виконують на тимчасовонепідконтрольній Україні території функції, властиві органам державної влади чиорганам місцевого самоврядування, якщо такі посади пов’язані з управлінням,прийняттям рішень відповідного органу та / або участю в процесі розробки іухвалення таких рішень;

4)участь у військових діях, збройному конфлікті на боці ворога, зокрема длязабезпечення підтримки органів, самопроголошених чи створених ворогом, яківиконували чи виконують на тимчасово непідконтрольній Україні територіїфункції, властиві органам державної влади чи органам місцевого самоврядування;

5)проведення заходів щодо пошуку та вербування інших осіб з метою забезпеченняздійснення агресивних дій, розгортання збройного конфлікту, зокрема для підтримкиорганів, самопроголошених чи створених ворогом, які виконували чи виконують натимчасово непідконтрольній Україні території функції, властиві органамдержавної влади чи органам місцевого самоврядування;

6)передача матеріальних та нематеріальних ресурсів регулярним військам ворога,радникам, інструкторам і найманцям, що направлені ворогом, а також незаконнимформуванням, підпорядкованим органам, самопроголошеним чи створеним ворогом,які виконували чи виконують на тимчасово непідконтрольній Україні територіїфункції, властиві органам державної влади чи органам місцевого самоврядування;

7)заклики, проведення агітації серед вихованців, учнів, студентів, курсантів,слухачів, стажистів, клінічних ординаторів, аспірантів, докторантів та іншихосіб незалежно від форм їх навчання і типів навчальних закладів з метоюзабезпечення підтримки агресивних дій ворога, розгортання збройного конфліктупроти України;

8)здійснення публічних закликів до підтримки дій ворога у здійсненні ним збройноїагресії або збройного конфлікту проти України, закликів до підтримки органів,самопроголошених чи створених ворогом, які виконували чи виконують на тимчасовонепідконтрольній Україні території функції, властиві органам державної влади чиорганам місцевого самоврядування, з використанням засобів масової інформації;

9)організація та участь у проведенні інформаційних компаній, направлених назабезпечення підтримки ворога при здійсненні ним збройної агресії або збройногоконфлікту проти України; підтримки органів, самопроголошених чи створенихворогом, які виконували чи виконують на тимчасово непідконтрольній Українітериторії функції, властиві органам державної влади чи органам місцевогосамоврядування.

Звісно,розробниками сформульовані й обмеження, визначені в цьому Законі, не можутьбути застосовані до щодо осіб, які співпрацювали з ворогом, сприяли йому танадавали допомогу при здійсненні ворогом збройної агресії або збройногоконфлікту проти України:

1)за наслідком застосування фізичного примусу до особи або членів її родини, щопідтверджується належними доказами;

2)у зв’язку з погрозою вбивством або застосуванням насильства, якщо були реальніпідстави побоюватися здійснення таких погроз та при наявності належних доказів;

3)з метою усунення загрожуючої небезпеки, якщо вона в даній обстановці не моглабути усунена іншими засобами і якщо заподіяна шкода є рівнозначною або меншзначною, ніж шкода відвернена (крайня необхідність), що підтверджено належнимидоказами.

Отже,автори проекту № 7425 намагалися охопити якомога ширше коло відносин та діянь,які можна характеризувати як колабораціонізм, що не є зовсім виправданим зпрактичної точки зору.

Стаття 11 встановлює основні засади діяльності Комісії щодо наявності фактів колабораціонізму. Перевірка стосовно кожної особи завершуєтьсявисновком, який підтверджує проходження відповідної процедури. Перевірку можебути здійснено за ініціативою самої особи, яку має бути перевірено. Частиною 3встановлено обов’язкові випадки перевірки щодо колабораціонізму: 1) передпризначенням особи на посаду державної служби або служби в органах місцевогосамоврядування; 2) перед ухваленнямрішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про підтвердження абонепідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснюватиправосуддя у відповідному суді; 3) після реєстраціїособи для участі у виборах до органів державної влади та органів місцевогосамоврядування; 4) перед призначеннямособою рядового і начальницького складу правоохоронних органів та працівникомінших органів, яким присвоюються спеціальні звання, військовослужбовцемЗбройних Сил України та інших військових формувань, утворених відповідно дозакону; 5) після вступу особина іншу посаду, пов’язану з виконанням функцій держави чи місцевогосамоврядування; 6) перед затвердженнямскладу комісій, робочих груп, інших органів, що утворюються при органахдержавної влади чи місцевого самоуправління; 7) при призначенні на роботу дооб’єкта, що має стратегічне значення для економіки і безпеки держави; 8) при проведенні перевіркигромадян у зв’язку з їх допуском до державної таємниці. Перевірка може бутипроведена лише 1 раз стосовно однієї особи.

            Наступнастаття 12 проекту знов вступає в конфлікт з положеннями Конституції України.Пропонується, що особам, щодо яких виявлені факти колабораціонізму згідно з цимЗаконом, забороняється: 1) обіймати будь-які посади державної служби та службив органах місцевого самоврядування; 2) обиратися до органів державної влади таорганів місцевого самоврядування; 3) здійснювати правосуддя у відповідномусуді; 4) бути особою рядового і начальницького складу правоохоронних органів тапрацівником інших органів, яким присвоюються спеціальні звання,військовослужбовцем Збройних Сил України та інших військових формувань,утворених відповідно до закону; 5) обіймати (бути призначеним або обраним на)будь-які інші посади, пов’язані з виконанням функцій держави чи місцевогосамоврядування; 6) призначатися, обиратися, бути включеним до комісій, робочихгруп, інших органів, що утворюються при органах державної влади чи місцевогосамоврядування, бути залученим експертом щодо роботи вказаних органів; 7)призначатися на роботу до об’єкта, що має стратегічне значення для економіки ібезпеки держави; 8) бути допущеним до державної таємниці; 9) отримувати дозволина придбання, зберігання та носіння вогнепальної мисливської, холодної,пневматичної зброї.

Частиною2 статті 12 пропонується, що обмеження щодо осіб, визначених відповідно доцього Закону колоборантами, застосовуються на строк 15 років. А до особи, якавперше вчиняла дії, визначені у цьому проекті Закону як колабораціонізм, якщовона щиро покаялася, активно сприяла роботі Комісії, зокрема надавала доказищодо діяльності інших осіб, за рішенням Комісії обмеження можуть бутизастосовані строком на 10 років.

Частина4 статті 12 взагалі не втримує критики як з точки зору теорії, так її відлунняу сучасному кримінальному та кримінально-процесуальному праві України, в ціломугармонізованими вже системами із міжнародно-правовими відповідниками. Отже, «Якщоособі, визначеній відповідно до цього Закону колоборантом, за вчинення злочинупризначене відповідно до Кримінального кодексу України покарання у виглядіпозбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю,обмеження, встановлені цим Законом, застосовуються на строк, який визначаєтьсяяк сума строку покарання і 15 років».

Статтею13 розкривається задекларований принцип відкритості роботи Комісії. Але якимчином Адміністрація Президента України має бути відповідальною за інформаційнезабезпечення, по суті, органу з притаманними саме правоохоронним (спеціальнимслідчим) органам? Гадається, це питання має бути розкрите у наступній статті 14«Статус Комісії», але вона лише вносить додаткову плутанину. Комісія єуповноваженим органом з питань розгляду справ щодо колабораціонізму. Яким самеорганом? З яким статусом? Де його місце серед органів державної влади? Авторамипропонується, що Комісія є допоміжним органом, утвореним Президентом Українидля забезпечення реалізації його повноважень в сфері національної безпеки таоборони. Положення про Комісію затверджує Президент України за поданням ГлавиАдміністрації Президента України після погодження з Кабінетом МіністрівУкраїни. Регламент Комісії затверджує Президент України після погодження зКабінетом Міністрів України, Службою зовнішньої розвідки України та Службоюбезпеки України (частина 2 статті 14 проекту).

СкладКомісії визначається на конкурсних засадах за рішенням Президента України таоформлюється його Указом. Штатний розпис Комісії затверджується Президентомпісля погодження зі Службою зовнішньої розвідки України та Службою безпеки України(частина 3 статті 14). Так на конкурсних засадах чи за рішенням Президента? Тачи можливий консенсус в органі, в якому 50 рівноправних членів (без ієрархічноїпобудови окрім обраного голови (частина 4 статті 14)? А всі ці норми щодорозподілу справ (частина 5 статті 14), обрання голови та заступників (частина 5статті 14) тощо лише данина моди та намагання «гармонізувати» із чиннимпроцесуальним законодавством.

Питаннявикликає й частина 6 статті 14, де мова йде про «фінансування діяльностіКомісії (допоміжного органу) з державного бюджету України». Як відомо,Президентом України ліквідовані майже всі допоміжні та консультативні органи.Далі в частині 7 йде опис бюрократичного апарату Комісії, розподіл обов’язків,можливість створення територіальних підрозділів. Окремо відзначено, щодіяльність Комісії буде регулюватись відповідним Положенням. А для контролюКомісії знову ж таки Адміністрацією Президента (!) створює дорадчий громадськийорган з питань колабораціонізму при Комісії для забезпечення здійсненнягромадського контролю, до складу якого входять представники засобів масовоїінформації та представники громадськості. «Контролюючий орган контролюючогооргану», який формується одним й тим же органом – Адміністрацією Президента(частина 8 статті 14)?

Устатті 15 проекту встановлюється статус членів Комісії, де серед норм знову йдезагравання із «конкурсними засадами», віковим цензом у 35 років, професійнимита моральними якості, суспільним авторитетом. В подібних законопроектах слідуникати таких оціночних понять, адже авторитети й мораль у всіх різна і цешироке поле для зловживань в доборі відповідних кандидатів. Знову ж таки,підбір кандидатів здійснюється … Адміністрацією Президента та ПрезидентомУкраїни, який створює конкурсну комісію. Цікаво, а скільки років будестворюватися така конкурсна комісія з метою обрання членів ще однієї Комісіївраховуючи досвід створення подібних «органів» в Україні? Стаття 16 проекту«Повноваження Комісії» є найбільш цікавою з огляду на те, що повноваження«органу» є елементом його характеристики та дозволяють визначити його місцесеред інших подібних органів в системі державного управління національноюбезпекою. Отже, до повноважень Комісії належать: 1) збір та здійсненняперевірки інформації щодо сприяння окремих осіб ворогу у здійсненні агресивнихдій, розгортанні збройного конфлікту проти України, включаючи підтримкуорганів, самопроголошених чи створених ворогом, які виконували чи виконують натимчасово непідконтрольній Україні території функції, властиві органамдержавної влади чи органам місцевого самоврядування може та затвердженнявисновків щодо колабораціонізму; 2) надання роз’яснень особам, якіперевіряються, про їх права і обов’язки; 3) сприяння в реалізації таких прав іобов’язків; 4) забезпечення доступу особам, які мають на це право, доматеріалів перевірки, надання їм інформації про стан перевірки, зокрема за їхзверненням; 5) направлення запитів та отримання, відповідно до цього Закону,від державних органів влади, органів місцевого самоврядування, їх посадовихосіб документів та відомостей, необхідних для проведення перевірки та наданнявисновку; 6) залучення до участі в перевірці осіб, які сприяють перевірці; 7)проведення огляду місця та речей, призначення експертизи, якщо це необхідно дляпроведення перевірки; 8) використання технічних засобів для фіксації окремихпроцедурних дій.

Нузвісно, після таких над широких повноважень авторами проекту пропонуєтьсязахистити членів Комісії, надавши їм гарантії незалежності (стаття 17).

РозділІV законопроекту присвячений порядку перевірки щодо колабораціонізму. Відповіднодо статті 18 проекту перевірка щодо колабораціонізму здійснюється: 1) за заявоюособи, що має намір пройти перевірку (є випадки «прохання» самих осіб щододобровільного внесення в базу «Миротворець», це, серед певного кола осіб,вважається символом визнання та підвищення статусу в терористичнихорганізаціях, створених РФ на окупованих територіях); 2) за ініціативоюКомісії; 3) за повідомленням третьої особи, 4) у випадках, визначених цимЗаконом обов’язковими. Заяву може бути подано як окремою особою(індивідуальна), так і групою осіб (колективна).

Цікавоює норма статті 19 щодо доказів проявів колабораціонізму в діяльності. Доказамиможуть бути будь-які фактичні дані, на підставі яких, у визначеному цим Закономпорядку, встановлюється наявність чи відсутність обставин, що мають значеннядля надання об’єктивних та неупереджених висновків (ч. 2 статті 19 проекту). Джереламидоказів можуть бути: пояснення учасників процесу перевірки; документи;пояснення свідків; висновки або пояснення експертів; пояснення або консультаціїспеціалістів; інформація, розміщена в мережі Інтернет; інформація, отриманаКомісією за результатом надіслання запитів до фізичних, юридичних осіб,об'єднань громадян, суб'єктів владних повноважень та інші джерела інформації,не заборонені законом (ч. 3 статті 19 проекту). Звернення за матеріалами,необхідними для прийняття рішення Комісією, до державних органів, органівмісцевого самоврядування підприємств, установ та організацій, що належать досфери їх управління, щодо витребування документів та відомостей, необхідних дляприйняття рішення та затвердження висновків, обов’язкові до виконання. У такому зверненні встановлюється термін достатній длянадання документів та відомостей (ч. 4 статті 19 проекту). Комісія має правоотримувати документи та відомості, зазначені у частинах першій і другій цієїстатті, що містять конфіденційну інформацію, без попередньої згоди особи (ч. 5статті 19 проекту). Відповідно до статті 32 Конституції України ніхтоне може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків,передбачених Конституцією України. Недопускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційноїінформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише вінтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. Звісно, розробники статті можутьапелювати до того, що саме порядок збирання буде передбачений цим Законом в«інтересах національної безпеки».

Порядку проведення перевірки присвячена стаття 20 проекту, в якійзазначено, що про початок перевірки якнайшвидше повідомляється особа, щоперевіряється . У повідомленні зазначаються їїправа та обов’язки, зокрема, порядок ознайомлення з матеріалами перевірки, атакож визначається строк, протягом якого особа має право подати свої поясненнята зауваження. Зацікавлена особа може залучатися до участі в перевірці завласною ініціативою або за клопотанням інших учасників процедури перевірки (ч.2 статті 20). Комісія при розгляді матеріалів перевірки зобов’язана з'ясувати:чи вчиняла особа дії, що визначені в цьому Законі як колабораціонізм; підставита мотиви для вчинення особою вказаних дій; чи є пом'якшуючі і обтяжуючіобставини; чи є підстави для передачі матеріалів до правоохоронних органів, атакож з'ясувати інші необхідні обставини (ч. 5 статті 20). Особа, щоперевіряється, має право бути вислуханою Комісією. Право бути вислуханимреалізується шляхом надання особою Комісії своїх пояснень та заперечень уписьмовій чи усній формі. Заслуховування не проводиться, якщо: 1) необхідновжити негайних заходів для запобігання заподіянню шкоди чи для захиступублічних інтересів; 2) відповідно до закону вимагається негайне прийняттярішення; 3) прохання заявника є очевидно безпідставним (ч. 6 статті 20).

    Відповіднодо статті 21 процедура перевірки особи завершується затвердженням висновківщодо колабораціонізму на засіданні Комісії. За результатом перевірки Комісієюможуть бути затверджені наступні висновки: 1) про наявність в діяльності особифактів колабораціонізму і визнання особи колаборантом; 2) про відсутність вдіяльності особи фактів колабораціонізму; 3) про наявність в діяльності особифактів колабораціонізму, визнання особи колаборантом та передачу документівперевірки до правоохоронних органів (ч. 2 статті 21 проекту). Комісія також можедійти висновку про відсутність можливості прийняти рішення та прийняти рішенняпро направлення матеріалів на проведення додаткової перевірки (ч. 3 статті 21проекту). Відповідно до ст. 22 Конституції України конституційні права ісвободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законівабо внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягуіснуючих прав і свобод. Все. Після цитати цієї норми будь-які розмови продіяльність будь-яких комісій щодо визнання громадянина Україниколабораціоністом не мають сенсу, адже такий «статус», присвоєний упозасудовому (по суті, в адміністративному) порядку може бути тут же оскарженийна підставі норми прямої дії.

            Стаття23 проекту містить «загравання» із конституційним правом оскарження висновківКомісії у судовому порядку. Але як можна оскаржити «акт» органу з незрозумілимстатусом та місцем серед державних органів? «Прикінцеві положення»законопроекту спрямовані на підвищення національної безпеки, передусім, вінформаційній сфері.

    Слідзірнути увагу, що загальна заборона сепаратизму (діяльності підконтрольнихзаконній владі територіях України) та колабораціонізму (діяльності наокупованих територіях України) закладені у статті 37 Конституції України, наяку, нажаль, автори проекту зовсім не спираються. Так, утворення і діяльністьполітичних партій та громадських організацій, програмні цілі або дії якихспрямовані на ліквідацію незалежності України, зміну конституційного ладунасильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісностідержави, підрив її безпеки, незаконне захоплення державної влади, пропагандувійни, насильства, на розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі,посягання на права і свободи людини, здоров'я населення, забороняються. Крімтого, Політичні партії та громадські організації не можуть мати воєнізованихформувань (ч. 3 статті 37 Конституції України). Важливою в цьому контексті єчастина 5 статті 37 Конституції України, відповідно до якої заборонадіяльності об'єднань громадян здійснюється лише в судовому порядку.

Крім того, стаття 55 Конституції України кожномугарантуєправо на оскарження в судірішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевогосамоврядування, посадових і службових осіб. До того ж, коженмає право після використання всіх національних засобів юридичного захистузвертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судовихустанов чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасникомяких є Україна.

            Інайголовніше. Відповідно до статті 58 Конституції України законита інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків,коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Цим законопроектомвсе ж таки встановлюється відповідальність особи, визнаної колаборантом, увигляді позбавлення права займати певні посади протягом визначеного строку.Деокупація Донбасу та Криму є невідворотною. Коли цей чи аналогічний (більшзважений) законопроект буде прийнятий, з того часу колабораціонізм вважатиметьсязлочином, за який буде встановлено відповідальність. А якщо особа на моментприйняття Закону припинила дії, які не підпадають під дію сучасних норм Кримінальногокодексу, припинила дії, які можна характеризувати, як колабораціонізм?Будь-який суд матиме повні підстави скасувати будь-які рішення будь-якихкомісій щодо визнання особи колаборантом. А як випливає зі змістузаконопроекту, визнання колаборантом обмежує права особи щодо зайняття певнихпосад та інше. І частина 2 статті 58 Конституції України однозначно ставить уцьому питанні крапку: «Ніхто не може відповідати за діяння,які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення».

Статті 64 Конституції  конституційні права і свободи людини і громадянинане можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.Однак, навіть у тих випадках, де Конституцією надається право на законодавчеобмеження громадянських прав і свобод (наприклад, щодо збору інформаціїстосовно особи без її згоди тощо), автори проекту проявили мінімум грамотностіщодо юридичної техніки конструювання тих чи інших норм. Вільне трактування положень Конституції України авторами Законопроекту неє припустимим за будь-яких обставин, навіть, з міркувань національної безпеки. Авторизаконопроектів мають уважніше читати Основний Закон перед тим, як облачати своїпобажання (нехай і продиктовані необхідністю) у норми. Нехтування положеннямКонституції може привести до оскарження як окремих положень такого потрібногосуспільству Закону, так і його тексту в цілому. Чи затрачуючи зусилля таресурси щодо розробки й просування цього та подібних законопроектів – лишеімітація щоб випустити пару з суспільства? І результат тут вже нікого нехвилює? Після подання та відхилення першого згаданого Законопроекту прозаборону колабораціонізму особисто в мене склалося саме таке враження. Другийпроект насувається на ті ж граблі, нажаль.

Звісно,намагаючись задовольнити гострий соціальний запит, суб’єкти законодавчоїініціативи пішли «найпростішим» шляхом: непродумані визначення, ігноруванняміжнародного права, права європейських судових інституцій, та, я не дивно,положень Конституції України. Як би парламентарі запропонували законопроект,який вносить зміни до Конституції, встановлює виключно судовий порядокпереслідування за діяння, які можна кваліфікувати як колабораціонізм, то цей бипроект гарантовано потонув би в стінах Верховної Ради. А чи буде прийнятий цей?Звісно, ні. Сподіватися тут на «тимчасово» непрацюючий Конституційний СудУкраїни сподіватися не варто, а на резонанс ззовні – звісно так (істерикупропагандистських ЗМІ РФ можна проігнорувати).

У будь-якому подібному законопроекті слід закладатизасади участі громадянського суспільства у процесі викриття та обвинувачення(збору інформації) громадянського суспільства, легалізації баз даних, створенихна добровільних засадах (на кшталт бази «Миротворець»). Це створить в суспільствівпевненість в тому, що колаборантів чекатиме невідворотне покарання (ураження угромадянських правах).

Проект непозбавлений окремих редакційних помилок (див., наприклад ч. 1 ст. 1 « Предмет регулювання та сфера дії Закону» тощо). Однак,на цей та подібні проекти є гострий суспільний запит не дивлячись на те, щоміжнародні зобов’язання України, міжнародне право не завжди корелюються звідповідними законодавчими ініціативами. Так, держава Україна має право назахист, захист територіальної цілісності, ідентичності, економічної, політичноїсистем, інформаційного простору, прав та свобод громадян тощо. Але не зважатина норми міжнародного права не варто. Сильна сторона зовнішньої політикиУкраїни полягає у беззаперечному визнанні примату норм міжнародного права, їхдотримання та безпосереднє виконання. В чому вихід з такої ситуації? Укомплексному підході. По-перше, у Світі вже є розуміння відповідної проблеми,сформувалася дискусія навколо подальшого розвитку міжнародного права щодоборотьби із «гібридною війною», реагування на неоголошені конфлікти, проявисепаратизму та колабораціонізму. Україна, як потерпіла сторона, яка до тоговолодіє унікальним «свіжим» досвідом в цих питаннях, не має права залишатисяосторонь цих дискусій, активно формулювати та пропагувати відповідні пропозиціїта подавати їх в міжнародні організації, перш за все, ООН. По-друге, слід йти уконтексті європейських тенденцій щодо, наприклад, захисту інформаційногопростору, інструменти формування якого, такі як пропаганда, здатні, по великомурахунку, суттєво зменшити фактори виникнення таких явищ як сепаратизм(підґрунтя зовнішньої агресії) та колабораціонізм (як вже безпосереднійнаслідок здійсненої агресії) (тут мається на увазі законотворча ініціативаПрезидента Франції Е.Макрона, наприклад). Судячи з того, в якінормативно-правові акти проектом пропонується внести зміни, суб’єктамизаконодавчої ініціативи робиться наголос на саме на інформаційній безпеці(внесення змін та доповнень до, наприклад, Закону України «Про інформацію». Іце здається обґрунтованим. Також пропонується поставити запобіжники щодозайняття певних державних посад: набуття статусу судді, прокурора,поліцейського. А зайняття посад в органах центральної та місцевої виконавчоївлади чи місцевого самоврядування? Практика свідчить, що багато «колишніх»колаборантів обіймають виборні посади саме в органах місцевого самоврядування.Виставлення запобіжників у вигляді заборони на зайняття взагалі будь-яких посад(обмеження права бути обраним) є одним із інструментів боротьби з сепаратизмомта колабораціонізмом. Авторами на це, нажаль, уваги не звертається.

І не треба казати, що світова спільнота до нас не дослухається. Хтодослухається, якщо ми не ділимося власним досвідом, який слід використати приконструюванні «нормативних ліків» захисту та зміцнення державності? Нестійкапозиція нашого МЗС, її не комплексність та, нажаль, точковість, не дивлячись настійку підтримку партнерів ЄС, НАТО тощо, та політика, що будується лише наокремих гострих висловах Президента України, глави МЗС та ще декількох осіб.Громадянське суспільство, ЗМІ, топові журналісти сконцентрувалися, нажаль, навнутріполітичній боротьбі розташувавшись зручно по таборах політичних опонентівзабуваючи про єдину спільну ціль. Окремі декларації та «ставання» під прапори –не вихід. Скільки статей було надруковано в топових західних ЗМІ з проблемсепаратизму та колабораціонізму?

Не дивлячись не все, треба вести й Національну дискусію стосовно питаннязаконодавчого забезпечення боротьби з колабораціонізмом та сепаратизмом. Навіть,якщо проекти поки що сирі та в цьому складі Верховної Ради не знайдеться за нихголосів, в наступному складі Верховної Ради обов’язково знайдуться більшадекватні тексти проектів, і голоси за них. А підтримка суспільства щодоподібних законотворчих ініціатив і так зростає із року в рік. І не слід тутзахоплюватися радикальними сценаріями, слід іти і європейському та світовомуруслі модернізації відповідного договірно-конвенційного нормативного масиву. Цевиб’є з рук протиборчої пропагандистської машини країни-агресора аргументи,якими вони жонглюють вже не один рік (навіть не з початку окупації Криму тачастини Донбасу).

До того ж, текст законопроекту термінологічно необхідно привести до ЗаконуУкраїни « Проособливості державної політики із забезпечення державного суверенітету Українинад тимчасово окупованими територіями в Донецькій та Луганській областях»,прийнятого 18.01.2018 та підписаного Президентом України. Вже сьогодні існуєпитання про визначення не тільки статусу країни-агресора (РФ), а й країн, якісистематично на міжнародному рівні, в т.ч. в міжнародних організаціяхпідтримують збройну агресію РФ проти України (введення терміну «союзники країни-агресора»).Так само, Верховній Раді необхідно зробити заяву щодо виведення Чорноморськогофлоту РФ з тимчасово окупованого Криму у зв’язку із закінченням строку діїПерехідних положень Конституції України.

Створенню та поширенню «економічногоколаборантського руху», який активно використовувала і використовує РФ,протидіятиме прийнятий в новій редакції Закон України «Про приватизаціюдержавного та комунального майна», в якому резидентам та пов’язаними із ними суб’єктамгосподарювання заборонено приймати участь у конкурсних процедурах стосовнопродажу державного майна. Цей крок є практично виправданим з огляду назабезпечення економічної безпеки та суверенітету держави.

Ряд системних кроків влади за підтримки міжнародної спільноти (із,відповідно, дозріванням уявлень про характер конфлікту серед міжнародногополітикуму)  призвели до того, що заразми знаходимося на точці зламу, а генератори концепції «гібридної війни», її жвинахідники гарячково шукають виходи із ситуацій, які самі ж створили.Прийняття Закону про захист від колабораціонізму на тих же міжнародно-правовихзасадах, що і згаданий прийнятий Закон про де окупацію, створить 1) надійний превентивнийзапобіжник від повторення аналогічних подій не лише в Україні, а й будь де, 2)є безцінним сучасним досвідом (а не вже далеким й призабутим досвідом Другоїсвітової війни), який здатен спровокувати модернізацію відповіднихміжнародно-правових інститутів щодо оновлення сучасного бачення війни та беззволікань відповідного реагування на такі нетипові («гібридні») прояви війн ХХІстоліття.

Очевидно, що сенс ухвалювати окремий закон провизнання Росії агресором є лише тоді, коли після цієї декларації закон визначаєцілком конкретні кроки для його реалізації. Наприклад, подібний закон повиненбув зафіксувати частковий розрив дипломатичних стосунків (що заразспостерігаємо, наприклад, в економічній сфері), введення візового режиму з окупантом,конфіскацію власності, та навіть інтернування всіх громадян РФ, що сьогодніпроживають в Україні. У разі подальшого розгортання бойових дій в іншихрегіонах, або масових заворушень на національному підґрунті (як, наприклад, уЗакарпатті) ці особи можуть становити основу колабораційного руху. Наприклад,не слід ігнорувати той факт з міжнародної практики, коли після нападу Японії навійськову базу США у Перл-Харборі, у США понад 120 тис. японців (навітьгромадян США!) були інтерновані до концентраційних таборів, звідки булизвільнені лише після закінчення війни (звісно, переміщення громадян РФ доконцентраційних таборів сьогодні не є прийнятним, але скасування дозволів напостійне проживання є логічним).

Проект Закону України про захист українськоїдержавності від проявів колабораціонізму від 20.12.2017 (реєстр №  7425) погано імплементується у вітчизняне діючезаконодавство, порушує норми Конституції та інші норми чинного законодавства, викличерезонанс у суспільстві, може спровокувати громадянське протистояння після деокупації, викличе неоднозначну реакцію світового співтовариства. Але такий Законпотрібен за умов захисту Української державності. Україна є першопрохідцем, нанашій практиці можливе створення відповідних норм міжнародного права,конвенцій, рішень міжнародних судів тощо.

До проекту № 7425 від 20.12.2017 вже з’явився Висновок щодо відповідності проекту вимогам антикорупційногозаконодавства 07.02.2018, відповідно до тексту якого корупційнихфакторів не виявлено (Рішення Комітету від 07.02.2018, протокол № 117), алеразом з тим зазначено, що щов законопроекті не наводиться визначення поняття «ворог». Однак, в самому тексті законопроекту надається дужеширокий перелік діянь, які є проявами колабораціонізму. На думку Комітету, необхідно чітко визначити поняття «ворог» у контекстіпроекту Закону з метою усунення можливості, які можуть призвести до маніпулюваннявідповідними положеннями недосконалого законодавчого акта та створять умови длязловживання своїми повноваженнями Комісією з питань розгляду фактівколабораціонізму. І це лише окремий «епізод» недосконалості тексту цьогопроекту. Гадається, що своє слово скажуть і народні обранці, і Головненауково-експертне управління Верховної Ради, окремі експерти.

Взагалі-то, основну діяльність щодо викриття дійколаборантів, систематизації та архівування такої діяльності в сучасних умовах розвинутості цифрових технологій має провадити громадянське суспільство, яке повинностати рушієм та стимулом для прийняття відповідних державних рішень (див.інформацію про діяльність Центру дослідження ознак злочинів проти національної безпекиУкраїни, миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку «Миротворець»,діяльність якого я особисто підтримую). Також Україні варто розглянути питаннястворення міжнародного трибуналу, яким би було засуджено колаборантів за видами(сферами) їх діяльності. Міжнародні трибунали та винесені ними рішення єнадзвичайно потужними поштовхами до розвитку міжнародно-конвенціальної бази,наприклад, в рамках ООН. Міжнародний резонанс такого процесу зменшитьможливості щодо зловживання правом та дозволить уникнути звинувачень узаангажованості, нелюдяності, закритості та інших маніпулятивних проявів збокурізних ЗМІ як інструментів пропаганди країни-агресора та її сателітів.


P.S. 26.12.2017 в РадіФедерації ФС РФ було поширено заяву у зв’язку з прийняттям Сеймом Латвії Закону«Про статус учасника Другої світової війни», в якій відзначається, що«Колабораціонізм сучасності заслуговує точно такого ж засудження, якколабораціонізм минулого». Навряд чи тут можна щось додати у зв’язку знеобхідністю невідворотного покарання «активістів» та «співчуваючих» окупаціїтериторії АР Крим та частини Донбасу. Україна має право захищатися правовимизасобами від сучасного колабораціонізму, спровокованого та фінансованогоРосійською Федерацією.

Если Вы заметили орфографическую ошибку, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter.
Последние записи
Контакты
E-mail: blog@liga.net