Регіональне удільне князівство «Донбас»

24 березня 2016 р. у Верховній Раді України було зареєстровано проект Закону України «Про особливості управління окремими територіями Донецької та Луганської областей» (№ 4297) . Авторський колектив складається з 6 народних депутатів України, а саме: Німченко В.І., Воропаєв Ю.М., Матвієнков С.А., Сажко С.М., Дунаєв С.В. та Мороко Ю.М. (всі перелічені – представники фракції «Опозиційний блок» у ВР України).

За задумом авторів законопроекту Закон визначатиме тимчасовий порядок організації та правові підстави створення міжобласного територіального об’єднання (далі за проектом – МТО) з метою припинення збройного протистояння, захисту законних інтересів, прав і свобод громадян, відновлення життєдіяльності в населених пунктах, відновлення діяльності органів влади та органів самоврядування, правопорядку, економічної та соціальної інфраструктури на території Донецької та Луганської областей, на якій тимчасово не здійснюються або здійснюються не в повному обсязі повноваження органів державної влади України. Стаття 1 проекту пропонує нам визначення та вводить скорочення МТО у прив’язці до затвердженого 12 лютого 2015 р. «Комплексу заходів щодо виконання Мінських угод», положень Закону України « Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей» і на реалізацію прийняття постійного законодавства про особливий статус окремих районів цих областей . Як розглядати дану норму, та що автори намагалися вкласти у прийняття постійного законодавства про особливий статус? Де і у яких домовленостях Україна брала на себе такі зобов’язання створити «постійне законодавство» щодо особливого статусу окремих районів Донецької та Луганської області?

У статті 2 сказано, що межі МТО Донбас, перелік міст, районів і населених пунктів, які входять до складу МТО Донбас, затверджуються Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України. Тут, мабуть, автори та зовнішні соавтори натякають на можливість розширення меж МТО за поданням КабМіну до прийнятного для агресора розміру (згадаймо уявні «межі» проекту «Новоросія» і нехай нас не бентежить запобіжник у нормі про розповсюдження її на лише окремі райони Донецької та Луганської області). Далі – більше. МТО Донбас як невід'ємна складова території України має статус міжобласного об'єднання з самостійною системою державного управління на принципах децентралізації і широких повноважень органів місцевого самоврядування (стаття 3). Тобто мова йде вже не про особливості місцевого самоврядування, а про систему державного управління! МТО Донбас утворюється тимчасово та не є самостійним суб’єктом системи адміністративно-територіального устрою України (частина 2 статті 3). Згадаймо наше попереднє припущення про можливість розширення «зони» та «постійний характер» законодавства про МТО (стаття 1), самостійну систему державного управління (частина 1 статті 3) при … статусі тимчасового утворення.

Стаття 4 складається з реверансів у бік України за прикладом "все відбуватиметься в правовому полі, але з урахуванням певних особливостей, встановлених даним проектом" (вибори, формування органів вже місцевого самоврядування, а не державної влади тощо). Дійсно, хто буде звертати увагу на цю статтю, якщо у перших трьох такі пасажі, які можна звести до затертої дискусії про те, яке саме положення Мінських домовленостей виконувати с початку, а з якими почекати до настання певних подій? Якщо у РФ таке відношення до міжнародних домовленостей, то що заважатиме прямо порушувати прийнятий Закон України та нав’язувати свою його трактовку?

Ближче до суті щодо легалізації збройних формувань підходить стаття 6, в якій зазначено, що органи влади (все ж вони з’являються знов, але бе уточнення «державної») та місцевого самоврядування МТО Донбас в межах своїх повноважень і повноважень, делегованих органами місцевого самоврядування нижчого рівня, приймають рішення про створення, структуру, чисельність загонів народної міліції з охорони громадського порядку МТО Донбас і координують їх діяльність; розглядають питання про надання згоди на призначення керівників органів внутрішніх справ, служби безпеки та прокуратури МТО Донбас. Гадаємо, що це положення навіть не варто коментувати. Всім відомо, хто увійде до складу «загонів народної міліції» (на відміну чи на заміну новоствореної поліції України) та які такі кадри будуть призначені на керівні посади ОВС, служби безпеки та прокуратури не України, а МТО! Тут автори недопрацювали до кінця і ми не бачимо митної служби та загонів прикордонників МТО, які, мабуть, за «народною волею» мають взяти на себе непросту функцію «охорони» кордону з країною-агресором – постачальником зброї, комбатантів, мігрантів, наркотиків тощо.

Згадуємо положення статті 4 та аналізуємо статтю 7. Вищим представницьким органом влади в МТО Донбас є Представницьке Зібрання МТО Донбас, яке здійснює представницькі, нормотворчі, контрольні функції та повноваження в межах своєї компетенції. І де тут правове поле Конституції України та чинного законодавства? Виконавчий Комітет МТО Донбас - виконавчий орган влади в МТО Донбас, який здійснює виконавчі функції в межах своєї компетенції. Виконавчий Комітет МТО Донбас очолює Глава МТО Донбас (стаття 8). Звісно, такі положення при їх техніко-юридичному конструюванні ґрунтуються на політичних домовленостях та наявності персоналій, які здатні за певним набором якостей обійняти таку посаду. Про персоналію «Глави МТО» кожен читач має подумати сам з урахуванням тієї інформації, яка просочується у пресу. Виникає логічне запитання, якщо посада одна, а персоналії розглядалися на посади в окремі райони кожної з областей, то кого з них «викинули»? Чи може законом буде створено ще якусь статусну посаду?

Таким чином, завдяки нормативній ініціативі прослідковується намагання групи народних депутатів перехватити ініціативи Адміністрації Президента України та скерувати «кулуарний процес» в певне русло, підкріплене вже проектом Закону України, який у разі погодження такого сценарію вимагатимуть прийняти не тільки на рівні такої групи депутатів, підконтрольних ЗМІ тощо, а і один з учасників Мінських домовленостей.

Далі – більше. Повноваження, порядок обрання Глави МТО Донбас, повноваження, порядок формування і діяльності Представницького зібрання МТО Донбас і Виконавчого Комітету МТО Донбас визначається цим та іншими законами України, актами Кабінету Міністрів України, а також нормативно-правовими актами Представницького Зібрання МТО Донбас з питань, віднесених до його компетенції (стаття 9). Президент України виводиться за лапки відповідно до зазначеної норми, та визнається лише КабМін. Даний запобіжник поставлено на випадок формування КабМіну з представників, лояльних до певних політичних сил, наприклад до ОППОблоку, або інших проросійсько орієнтованих політиків.

Стаття 10 встановлює, що Глава М ТО Донбас обирається на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на 5 років. Кандидатом на зайняття посади Глави М ТО Донбас може бути громадянин України , не молодший 35 років, який має вищу освіту , не має судимості за вчинення умисного злочину або судимість знята у встановленому законом порядку . Тут міститься прямий натяк на нову для політичного простору створюваної «Новоросії» фігуру, адже всі відомі кандидати від «ДНР» чи «ЛНР» під статус «не має судимості за вчинення умисного злочину» не підпадають. Однак, є і запобіжник у вигляді можливості зняття судимості. Приклади такого «дійства» ми знаємо.

Далі проектом встановлюються повноваження Глами МТО (стаття 11), правове положення та компетенція Представницького Зібрання (статті 12-13), Виконавчого комітету МТО (статті 14-16). Для встановлення асоціацій приналежності до правового поля України, статтею 17 встановлено, що міські, районні в місті, районні ради є органами місцевого самоврядування МТО Донбас, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст у межах повноважень, визначених Конституцією та законами України, а також повноважень, делегованих їм сільськими та селищними радами. Автори проекту знову не допрацювали до кінця: не внесли до проекту положень про адміністрації міст та районів, як то запроваджено окупаційною владою. Теж саме стосується і статтей 18 та 19 проекту. Є і певні особливості. Статті 20-25 проекту присвячені окремим особливостям так званого «місцевого самоврядування» та не мають принципового значення.

У прикінцевих положеннях проекту знаходимо певну редакційну помилку: вибори Глави МТО Донбас, депутатів Представницького Зібрання МТО Донбас, депутатів районних, міських, районних у містах, селищних, сільських рад, сільських, селищних і міських голів на території МТО Донбас призначити на 25 жовтня 2015 р. Гадається, що то просто технічна помилка і мається на увазі 25 жовтня 2016 р. (чи інша дата). Однак, звернемо увагу, що місцеві вибори в Україні відбулися саме 25 жовтня 2015 р., а, отже, цей проект, мабуть, готувався до цих виборів, але політичне підґрунтя для його реалізації та прийняття певне створилося тільки зараз. Будемо чекати на редакційну правку від авторів та дізнаємося про бажану для країни-агресора дату виборів «Глави МТО» та формування інших утворень відповідно до цього проекту.

Знайомство з проектом залишає ряд питань. Авторами упущено ряд «важливих» для ідеології, яка цілеспрямовано просувається РФ: статус російської мови, амністія для «учасників подій на Сході України» тощо.

Виходячи із змісту розглянутого законопроекту випливає одна цікава деталь: це реальний правовий механізм легалізації створених на окупованій російсько-террористичними військами території двох областей «органів влади» з тією поправкою, що пропонується їх об’єднати в одну інституцію – МТО «Донбас» (читайте – «Новоросія»). Ідеї створення так званої «Новоросії» (МТО) дуже добре покладаються на запропоновані у проекті механізми «встановлення миру» на окупованих РФ територіях Донецької та Луганської областей. Та чи є реальне підґрунтя для виконання такого задуму, чи згодна РФ вивести з території України гібридні війська? Законопроект, поки що, прямо не передбачає механізму легалізації терористичних угруповань (яких треба амністувати перед цим), однак створює для цього всі передумови.

Даний законопроект можна також розглядати як спосіб ексрегіоналів запропонувати електорату «мирний спосіб» вирішення «конфлікту на Сході України» (не зважаючи на відсутність конфлікту всередині України та наявність прямої військової агресії збоку РФ). Однак, такі «пропозиції» не робляться просто так, задля точкового застосування в рамках самопіару політичної сили, яка і так обслуговує певне стабільне електоральне поле? Чи не є це «вбросом» перед початком відповідних політичних процесів, які зведуться до примусу збоку РФ виконати Мінські домовленості в запропонованій редакції? Очікуємо, що цей проект буде представлений інституціям ЄС як «голос представників Донбасу», і МЗС України вже сьогодні має ретельно вивчити таку загрозу та зіграти на випередження щодо заяви про неможливість реалізації даного сценарію, який прямо і всупереч Конституції України порушує засади територіального устрою країни та є нічим іншим як способом тиску на Україну ззовні. Викликає сумніви суто «внутрішнє» авторство норм даного проекту. До речі, цікавою буде політико-правова реакція саме інституцій Європейського Союзу, якої слід дочекатися, але тут існує необхідність цілеспрямованого інформування партнерів про подібні правові ініціативи осіб, які можуть видавати із себе «представників народу Донбасу». І це теж завдання МЗС України. Гадаємо, свою роль тут має зіграти і Головне експертне управління Верховної Ради, яке не один раз ставало на заваді проектам з таким відвертим нехтуванням принципами Конституційного устрою країни та положеннями чинного законодавства.

Отже, розглянутий проект є концентрованим виразом озвучених країною-агресором – Російською Федерацією «побажань» (читаємо – неприкритого втручання у внутрішні справи суверенної держави) щодо закріплення статусу окупованих РФ територій України та їх «особливого правового статусу» із атрибутами держави.

Запропонований проект навряд чи можна вважати таким, що відповідає Конституції України та створює прямі загрози суверенітету України. Гадаємо, у народних обранців вистачить аргументів та політичної волі не допустити до розгляду даний законопроект, під які б політичні домовленості він не був покликаний до життя, адже жодних асоціацій, окрім легалізації так званої «Новоросії» він не викликає та створює підґрунтя для формування удільного князівства «ексрегіоналів» на території і без того розореної війною та спустошеної гібридними методами впливу на економіку України з метою знищення можливостей для здійснення виробничої господарської діяльності, створення суцільно залежного від зовнішньої допомоги (яку за задумом має здійснювати Україна за рахунок власних ресурсів – Державного бюджету, передусім) регіону з майже непідконтрольною владою та представницькими органами, які за структурою нагадують вже створені фейкові «державні» інституції терористичних організацій «ДНР» та «ЛНР» (з тією поправкою, що терористичні організації будуть об’єднані в одну, ідеологія щодо створення якої всім відома). Тож маємо справу із черговою інтерпретацією Мінських домовленостей на шкоду інтересам України.

Вже сьогодні (з урахуванням внутрішніх та міжнародно-правових реалій, стану економіки агресора та зростаючу ціну агресії у прив’язці до міжнародних санкцій) потрібно приступити до розробки проекту Закону України «Про подолання наслідків окупації окремих територій Донецької та Луганської областей», який матиме більшу саме соціально-економічну спрямованість без порушення порядку територіального устрою, засад місцевого самоврядування, встановлених Конституцією та діючими Законами України, встановлюватиме механізми залучення та використання міжнародної допомоги щодо відновлення інфраструктури, преференції суб’єктам господарювання, яким буде необхідно приступити до відновлення як втрачених виробничих потужностей, так і реконструкції супутньої інфраструктури (можливо, і на засадах державно-приватного партнерства), легалізації чітко встановленого переліку документів, які видавалися окупаційною владою (свідоцтва про народження, про смерть, про каліцтва внаслідок бойових дій, а не участі у бойових діях, як там комусь мариться, тощо), засади інформаційної політики, відновлення та захисту прав власності та багато інших питань, які спрямовані на інтеграцію саме людей в правове поле України, а не політичної надбудови окупованих територій. Не треба полишати питань позбавлення громадянства за участь у діях, несумісних із статусом громадянина України (в т.ч. співпраця з окупаційною адміністрацією шляхом зайняття різноманітних адміністративних посад). Значного корегування потребуватиме міграційне законодавство щодо встановлення обмежень (шляхом денонсації двосторонніх та багатосторонніх документів із країною-агресором) перебування громадян РФ на території України та осіб без громадянства, позбавлених громадянства внаслідок процесів деокупації окремих територій Донецької та Луганської області. Ревізії мають бути піддані і інші угоди із країною-агресором щодо соціально-економічного співробітництва. Єдине поки що застереження тут стосується щодо недопустимості перегляду взаємного визнання територіальної цілісності та питань визнання кордонів, спільного використання проток та річок на міжнародно-правовому рівні. Це ж стосується і АР Крим.

Чому саме народні обранці, які мають обслуговувати виборців (саме жителі Донецької та Луганської області у більшості своїй симпатизують представникам ОППОблока та покладають на них певні надії) пропонують перш за все політичну надбудову, замість вирішення нагальних правових питань, частково розглянутих у цій статті? Чи не скидається це на певну правову модель гібридного кріпацтва ХХІ століття, коли жителям намагаються надати спеціальний, на перший погляд привілейований, статус із одночасним «почекайте» у відновленні повноцінних прав та обов’язків громадянина України, визнаного у всьому Світі.

Правові механізми інтеграції окремих територій Донецької та Луганської області, стисло запропоновані у висновках, можуть у майбутньому в адаптованому варіанті застосовуватись і щодо АР Крим. Цікаво, але таких пропозицій стосовно Криму ОППОблок, нажаль, не генерує.