Верховний Суд визнав статус викривача корупції безвідносним до посадових обов'язків особи

Питання застосування імунітету викривача корупції у розрізі можливості притягнення особи до дисциплінарної відповідальності або звільнення неодноразово було предметом  правового аналізу Верховного Суду.

Важливу правову позицію викладено Верховним Судом у постанові від 09.11.2022 № 761/33183/20, якою поставлено крапку у спорі про притягнення особи до дисциплінарної відповідальності.

Вказана правова позиція Верховного Суду не є новою, проте у цій постанові Верховним Судом здійснено детальний аналіз питання розповсюдження імунітету викривача корупції на посадову особу, в обов’язки якої, зокрема, входить повідомлення про факти корупції на підприємстві.

Фабула справи: особу, яка обіймала посаду уповноваженого з питань запобігання корупції на державному підприємстві було притягнуто до дисциплінарної відповідальності за неналежне виконання посадових обов’язків та накладено дисциплінарне стягнення у вигляді догани.

Вказаний наказ було оскаржено особою в судовому порядку. Обґрунтовуючи позовні вимоги щодо незаконності наказу про притягнення до дисциплінарної відповідальності, позивачем, зокрема, зазначалось  про порушення роботодавцем вимог Закону України «Про запобігання корупції» у зв’язку із наявністю у позивача імунітету викривача корупції, який він отримав внаслідок повідомлення уповноваженого правоохоронного органу про факти корупції на підприємстві.

Суд першої інстанції позовні вимоги особи задовольнив частково, зазначив, що  під час розгляду встановлено, що позивач повідомляв НАЗК про факти порушення керівництвом відповідача антикорупційного законодавства, у зв’язку з чим набув статусу викривача та здобув імунітет відповідно до Закону України «Про запобігання корупції».

Суд апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції скасував та в задоволенні позовних вимог відмовив.

Зокрема, апеляційний суд прийшов до висновку, що наведений вище висновок місцевого суду є помилковим, оскільки судом першої інстанції не було враховано, що обов’язок забезпечувати повідомлення у письмовій формі спеціально уповноважених суб’єктів у сфері протидії корупції у разі виявлення корупційного або пов’язаного з корупцією правопорушення чи одержання інформації про вчинення такого правопорушення працівниками компанії безпосередньо передбачений посадовою інструкцією позивача, а тому позивач, як особа відповідальна  за реалізацію антикорупційної програми компанії, не міг набути статусу викривача, так як направлення службової записки було його безпосереднім посадовим обов’язком.

Слід зазначити, що ст. 1 Закону України «Про запобігання корупції» викривач – це фізична особа, яка за наявності переконання, що інформація є достовірною, повідомила про можливі факти корупційних або пов’язаних з корупцією правопорушень, інших порушень цього Закону, вчинених особою, якщо така інформація стала їй відома у зв’язку з її трудовою, професійною, господарською, громадською, науковою діяльністю, проходженням нею служби чи навчання або її участю у передбачених законодавством процедурах, які є обов’язковими для початку такої діяльності, проходження служби чи навчання.

Частиною 1 статті 53-3 Закону України «Про запобігання корупції» встановлено, що права викривача  виникають з моменту повідомлення інформації про можливі факти  корупційних або пов’язаних з корупцією правопорушень, інших порушень цього Закону.

Так, викривач набуває свого статусу з моменту, коли він здійснив всі залежні від нього дії для повідомлення про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, щоб відповідна інформація надійшла до адресата.

Отже, згідно із вказаними нормами, з моменту набуття особою статусу викривача, останній здобуває імунітет, суть якого розкрито в частині третій статті 53 Закону України «Про запобігання корупції».

Особа, яка набула статусу викривача корупції,  або член її сім`ї не може бути звільнена у зв`язку з повідомленням нею про порушення вимог цього Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою.

Водночас такий імунітет не є абсолютним і має певні межі. В першу чергу, повинен бути наявним зв`язок між негативними заходами впливу або загрозою їх застосування та повідомленням викривачем про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою.

Наступною обставиною, що свідчить про наявність у викривача імунітету, є те, що ним повинно бути повідомлено про порушення саме Закону України «Про запобігання корупції», а не іншого закону і саме тих вимог, які ним визначені, у тому числі встановлені ним заборони і обмеження.

Ще одним обов’язковим елементом, за наявності якого особа отримує імунітет викривача, є застосування до нього, негативних заходів впливу, перелік яких не є вичерпним.

Про наявність зв’язку між негативними заходами впливу або загрозою їх застосування та повідомленням викривачем про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою може свідчити, зокрема, але не виключно такі обставини: (1) певна послідовність подій (спочатку повідомлення особою про факти корупції, потім – застосування до викривача негативних наслідків, а не навпаки); (2) наближеність в часі цих подій (застосування негативних наслідків до викривача відбулось незадовго після повідомлення ним про факти корупції); (3) наявність різного роду погроз до викривача після повідомлення ним про факти корупції; (4) відсутність в минулому (до моменту повідомлення) претензій до працівника, в тому числі й з боку осіб, про корупційні діяння яких ним повідомлено.

Перевірка наявності чи відсутності наведених обставин дає змогу стверджувати про відсутність чи наявність причинного зв’язку між виданням спірних наказів із діяльністю позивача, як викривача.

Наведені висновки викладені у постановах Верховного Суду, зокрема, у постанові № 816/1874/17 від 11.06.2020 та постанові № 260/26/19 від 11.02.2021.

У постанові від 09.11.2022 у справі № 761/33182/20, яка аналізується у даній статті, суд касаційної інстанції погодився з доводами касатора – скасував постанову апеляційного в суду, а рішення суду першої інстанції залишив в силі.

Верховний суд прийшов до наступних висновків: враховуючи той факт, що позивачем здійснено повідомлення про порушення керівником юридичної особи, з якою позивач перебував у трудових відносинах,  Закону України «Про запобігання корупції», через приписи  ст. 1 Закону України «Про запобігання корупції» позивач набув статусу викривача, отже дії відповідача суперечать вимогам ст. 53-4 Закону України «Про запобігання корупції».

Отже, встановлений Законом України «Про запобігання корупції» імунітет викривача корупції розповсюджується на всіх без виключення посадових осіб, якими у встановленому законом порядку здійснено повідомлення уповноваженого органу про факти корупційних правопорушень  на підприємстві.

При цьому, навіть якщо безпосередньо посадовими обов’язками цієї особи передбачено здійснення такого повідомлення, – це не позбавляє таку особу  гарантії та захисту, встановленого ст. 53-4 Закону України «Про запобігання корупції.