Дотримання належності умов лікування засуджених у практиці ЄСПЛ

Кримінальнепроцесуальне законодавство України визначає, що виконання вироку про засудженняособи до позбавлення волі може бути відстрочено у разі тяжкої хворобизасудженого, яка перешкоджає відбуванню покарання, – до його видужання.Підставою для застосування ст. 536 КПК України є наявність об'єктивнихобставин, що ускладнюють або роблять неможливим застосування загального порядкувиконання вироку.

Кримінальнепроцесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практикиЄвропейського суду з прав людини, яка є додатковим джерелом права.

Відстроченнявиконання вироку, як гарантія, встановлена ст. 6 Конвенції про захист правлюдини та основоположних свобод, узгоджується з позицією ЄСПЛ, висловленою врішенні ЄСПЛ у рішенні у справі «Чіжов проти України» (заява № 6962/02), дезазначено, що позитивним обов'язком держави є організація системи виконаннярішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданихзатримок, і так, щоб ця система була ефективною і законодавчо, і практично.

ЄСПЛнеодноразово у своїх рішеннях вдавався до аналізу належності умов та адекватностімедичної допомоги, яка надавалася хворим засудженим, що її потребували. Узв’язку з чим ЄСПЛ було сформульовано низку правових позицій, що стосуються перебуванняхворої людини в ув’язненні без належних умов, які могли б застосуватисянаціональними судами при вирішенні питань відстрочення виконання вироку узв’язку з хворобою засудженого.

ПрактикаЄСПЛ перебування в ув’язненні хворої людини без належних умов, якавідображається у рішеннях у справі «Мельник проти України» (заява № 72286/01); справі«Mouisel v. France» (заява № 67263/01); справі «Dybeku v. Albania» (заява №41153/06), визначає, що трьома складовими, які необхідно розглядати стосовносумісності стану здоров’я заявника та умов його утримання, є: 1) медичний станв’язня; 2) адекватність медичної допомоги та піклування, яка надається в умовахув’язнення; 3) доцільність ув’язнення з огляду на стан здоров’я в’язня.

Так,у рішенні у справі «Гумматов проти Азербайджану» (заяви № 9852/03 та № 13413/04)ЄСПЛ встановив, що лише той факт, що особу під вартою оглянув лікар тапризначив певний вид лікування, автоматично не може призвести до висновку, щомедична допомога була достатньою.

ЄСПЛтакож покладає на державні органи влади обов’язок забезпечити докладнедокументування стану здоров'я ув'язненої особи та його або її лікуванняпротягом ув'язнення (рішення у справі «Худобін проти Росії», заява № 59696/00);оперативність та точність діагнозу і лікування (рішення у справі «Мельник протиУкраїни», заява № 72286/01); а за умови, коли це викликано медичним станом, –регулярність та систематичність нагляду та наявність плану терапевтичнихзаходів з метою лікування хвороб ув'язненої особи або запобігання їхньомуускладненню, а не усунення симптомів (рішення у справі «Попов проти Росії», заява№ 26853/04).

Окрімпозитивного обов’язку держави забезпечити належне медичне лікування та доглядза хворими в ув’язненні, на державні органи влади також розповсюджуєтьсяпрезумпція доведення у суді виконання цього обов’язку. Так у рішенні у справі«Голомійов проти Молдови» (заява № 30649/05) ЄСПЛ постановив, що державніоргани влади також повинні довести, що були створені умови, необхідні дляфактичної реалізації призначеного лікування.

Прицьому ЄСПЛ зазначає, що при оцінюванні належності лікування слід керуватисякритерієм належної старанності, оскільки обов'язок держави лікувати тяжкохворих осіб під вартою є обов'язком засобів, а не обов'язком результату(рішення у справі «Гогінашвілі проти Грузії», заява № 47729/08).

Тому,застосовуючи практику ЄСПЛ у питаннях відстрочення виконання вироку тазвільнення від подальшого відбування покарання у зв’язку з хворобою засудженого,як додаткове джерело права, національні суди зможуть усунути прогалини укримінальному процесуальному та виконавчому законодавстві.