Однією з дискусійних проблем, що обговорюється в останні роки серед науковців та експертів в галузі кримінального права та має важливе практичне значення, є проблема відповідальності за провокацію злочину. Зважаючи на останні події, пов’язані з затриманням
Однією з дискусійних проблем, що обговорюється в останні роки серед науковців та експертів в галузі кримінального права та має важливе практичне значення, є проблема відповідальності за провокацію злочину. Зважаючи на останні події, пов’язані з затриманням агента Національного антикорупційного бюро України з підозрою у вчиненні провокації підкупу (злочин, передбаченою ч. 1 ст. 370 КК України), дана тема набула актуальності також й в українському суспільстві. [1]
Аналіз зарубіжного досвіду та наявних наукових джерел (зокрема, праць О.І. Альошиної, В.Д. Іванова, В.Ф. Кириченко, С.Н. Радачинського, А.А. Піонтковського), на наш погляд, може свідчити про те, що сучасне кримінальне законодавство України не містить правових норм, які б дозволили вирішити проблему відповідальності за провокацію злочину в повному обсязі, хоча в іноземних державах (США, Японії, Іспанії) зазначений інститут вже давно реалізовано у вигляді відповідних норм кримінального законодавства. Кримінальний кодекс України [2] встановлює кримінальну відповідальність тільки за провокацію підкупу, хоча провокаційна діяльність можлива фактично щодо будь-якого умисного злочину: провокації у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин та прекурсорів, зброї, викрадень, зґвалтувань і т.д. Тому заслуговують на увагу позиції вчених про включення у Загальну частину Кримінального кодексу України норми ,,провокація злочину”.
У літературних джерелах містяться різні думки науковців щодо відповідальності за провокацію злочину. В.Д. Іванов пропонує провокаторів притягувати до відповідальності як підбурювачів або організаторів [3, с. 31]. Зустрічаються пропозиції розглядати провокацію як пособництво або вважати її окремим злочином [4, с. 19].
О.І. Альошина під провокацією злочину розуміє завідоме створення особою обстановки, що викликає вчинення іншою особою злочину, або співучасть у такому злочині з метою її викриття, шантажу або заподіяння іншої матеріальної чи нематеріальної шкоди такій особі [5, с. 4].
Окремо можна виділити позицію Головного юридичного управління Верховної Ради України щодо доповнення Кримінального кодексу України статті про кримінальну відповідальність за провокацію злочину, яка була висловлена перед розглядом проекту Закону України ,, Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення діяльності Національного антикорупційного бюро України та Національного агентства з питань запобігання корупції”. Суть вищезазначеної позиції зводилась до того, що відповідно до чинного законодавства особа, яка підбурює іншу особу вчинити діяння, яке є злочином, у тому числі й корупційне, є співучасником такого злочину (ст. 27 КК України) та підлягає відповідальності за тією ж статтею Кодексу, яка передбачає злочин, вчинений виконавцем (ст. 29 КК України). Враховуючи наявність у кримінальному законодавстві України відповідальності за підбурювання до злочину, спеціалісти Головного юридичного управління висловили незгоду щодо можливого ,,виділення” в якості окремого злочинного діяння провокації злочину. [6]. Зі вказаною позицією не можливо погодитись, оскільки провокація злочину містить характерну особливість, якою даний інститут відмежовується від інституту підбурювання до злочину – спеціальна мета провокатора, яка полягає у викритті потерпілого, його шантажу або заподіяння іншої матеріальної чи нематеріальної шкоди такій особі. Отже, провокація є більш ширшим поняттям, ніж підбурювання.
Також відмінною рисою провокації є здійснення певних активних дій в ситуації, коли не було достатніх підстав вважати, що злочин був би вчинений без провокаційних дій.
Оскільки ч. 4 ст. 27 КК України, яка дає визначення діям підбурювача, не характеризує в повній мірі дії провокатора злочину, враховуючи зарубіжний досвід вирішення порушеної проблеми, на нашу думку, законодавцю варто розглянути можливість доповнення розділу VI Загальної частини КК України ,,Співучасть у злочині” статтею ,,Провокація злочину” в наступній редакції: провокацією злочину є завідоме створення особою обстановки, що викликає вчинення іншою особою злочину або співучасть у ньому, з метою її викриття, шантажу або заподіяння іншої матеріальної чи нематеріальної шкоди такій особі. Провокатор підлягає кримінальній відповідальності за відповідною частиною статті Загальної частини цього Кодексу і тією статтею (частиною статті) Особливої частини цього Кодексу, яка передбачає злочин, вчинений виконавцем. Також, на нашу думку, доцільно б було доповнити розділ ХVIII Особливої частини ,,Злочини проти правосуддя” спеціальною статтею, яка би передбачала відповідальність за провокацію злочину службовими особами правоохоронних органів і містила наступний зміст: Провокація злочину службовою особою правоохоронних органів:
1. Завідоме створення службовою особою правоохоронних органів обстановки, що викликає вчинення іншою особою злочину або співучасть у ньому, з метою притягнення такої особи до відповідальності;
2. Ті самі дії, якщо вони спричинили тяжкі наслідки.
3. Иванов В.Д. Предупреждение и пресечение органами внутренних дел подготавливаемых преступлений: Учеб. пособ.– Хабаровск: Хабар. ВШ МВД СССР, 1984. – 64 с.
4. Радачинский С.Н. Ответственность за провокацию взятки либо коммерческого подкупа: Дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.08. – Ростов-н/Д, 1999. – 188 с.
