В даній статті зясовується доцілність покладення на відказоодержувача обов'язку сплатити борги спадкодавця.
Чинне законодавствопокладає на легатарія різні за своєю сутністю обов’язки. Виникає природнезапитання: чи зобов’язана зазначена особа після прийняття на свою користьвигоди, яка охоплена в свою чергу заповідальним відказом, нести відповідальністьза борги спадкодавця?
Станом на сьогоднішній день, офіційнадоктрина цивільного права охоплює велику кількість спірних питань. Зокрема нинів юридичній літературі присутні два полярні за своєю сутністю підходи щодоз’ясування доцільності покладення на відказоодержувача обов’язку нести відповідальністьза боргові зобов’язання, які в свою чергу має заповідач. Ознайомимосядетальніше з непростим змістом зазначених наукових концепцій.
На переконання М. Гордона, відказоодержувач,отримавши на свою користь майнову вигоду, передбачену заповідальним відказом,водночас повинна нести юридичну відповідальність за борги, що в свою чергупокладені на спадкодавця. Вказаний підхід даний вчений пробує довести задопомогою таких доводів.
На відказоодержувача покладено різніобов’язки. Зокрема на вказану особу, як на правонаступника спадкодавця,розповсюджуються правила про несення відповідальності за борги спадкодавця,пропорційно тій частині спадкової маси, яка переходить до відказоодержувача [1,с. 58-59].
Окрім М. Гордона, доктринальну концепціюстосовно доцільності покладення на відказоодержувача обов’язку, сутність якого всвою чергу полягає в несенні відповідальності за борги спадкодавця, в своїх розвідкахсхвалюють інші вчені. Такими науковцями, зокрема є М. Степаненко [2, с. 39] таін.
Однак далеко не всі дослідники погоджуютьсяз вищенаведеною точкою зору. Зокрема, яквказує В. Дроніков, відказоодержувач, отримавши на свою користь майнову вигоду,охоплену заповідальним відказом, водночас не повинна нести юридичнувідповідальність за борги, що в свою чергу покладені на спадкодавця. Згаданийпідхід даний вчений намагається довести завдяки таким доводам.
Заповідальний відказ є частковимправонаступництвом на випадок настання смерті спадкодавця. Тому, враховуючивищесказане, відказоотримувач не несе жодної відповідальності за боргиспадкодавця [3, с. 88].
Окрім В. Дронікова, доктринальну концепціюпро недоцільність покладення на відказоодержувача обов’язку, сутність якого всвою чергу полягає в несенні відповідальності за борги спадкодавця, в своїх працяхпідтримують інші вчені. Перелік зазначених науковців, наприклад, складають: М.Барщевський [4, с. 79], М. Проніна [5, с. 57], В. Рясенцев [6, с. 29] та ін.
На наше переконання, легатарій, отримавши відспадкоємця на свою користь майнову вигоду, що в свою чергу є предметом легату,в той же час не відповідає за борги спадкодавця. Доцільність такого підходу миспробуємо обґрунтувати, скориставшись такими доводами.
По-перше, вітчизнянезаконодавство не передбачає безпосередньої вказівки про покладення навідказоодержувача відповідних обов’язків, яким властивий майновий характер.Зокрема в ЦК України та інших нормативно-правових актах відсутні юридичні нормипро те, що вищезгадана особа зобов’язана відповідати за борги, які в свою чергумає спадкодавець [7].
По-друге, правовому статусу, якийгарантований відказоодержувачу, властиві певні особливості. Зокрема данийучасник правових відносин не є спадкоємцем. Вищевказане судження пояснюєтьсятим, що відказоодержувач може прийняти на свою користь не всю спадкової маси абобудь-яку її частину, а тільки права, що в свою чергу належать до вигоди, якапередбачена заповідальним відказом. Таким чином, вищевказана особа не повиннавиконувати жодного з обов’язків, невичерпний перелік яких в свою чергу утворює юридичнийсклад спадщини (наприклад, нести відповідальність за борги спадкодавця).
Отже, правовому статусу, який гарантованийвідказоодержувача, притаманні певні особливості. Зокрема зазначена особа неповинна нести відповідальності за борги, що має спадкодавець.
ЛІТЕРАТУРА
1. Гордон М. В.Наследование по закону и по завещанию. – М.: Юрид. лит., 1967. – 120 с.
2. Степаненко Г.М. Наследственное право РСФСР. – С., Изд-во Саратов. Унив., 1965. – 68 с.
3. Дроников В.К. Наследственное право Украинской ССР. – К., Вища шк., 1974. – 160 с.
4. Барщевский М. Ю. Еслиоткрылось наследство. – М.: Юрид. лит., 1989. – 182 с.
5. Пронина М. Г.Наследование по закону и по завещанию. – Мн.: Беларусь, 1978. – 95 с.
6. Рясенцев В. А.Наследование по закону и по завещанию в СРСР. – М.: Знание, 1972. – 48 с.
7. Цивільний кодексУкраїни від 16 січня 2003р. // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – №40-44. – Ст. 356.
