В даній статті розглядається правомірність застосування випробувального строку для одинокої матері, яка має дванадцятирічну дитину.
Трудовийдоговір є одним з визначних інститутів розгалуженої системи, яку в свою чергуутворюють різні за своєю сутністю норми трудового права. Чіткий і недвозначнийзміст вищевказаної угоди складають відповідні умови, що за своєю юридичноюзначущістю є обов’язковими та факультативними. Наприклад, трудовий договір можевміщувати в собі безпосередню вказівку про випробувальний строк, якийвстановлюється для найманого працівника, що в свою чергу влаштовується напідприємство, установу або організацію тієї чи іншої форми власності або дофізичної особи-підприємця, яка працює за трудовими договорами з фізичнимиособами. Чи поширюється така умова на одиноку матір, яка має дванадцятирічнудитину?
Правове регулювання вищевказаного питання відбуваєтьсяза допомогою різноманітних законів. Зокрема юридична регламентація трудовихвідносин, одним з суб’єктів яких є працівник, що працює за випробувальнимтерміном, здійснюється: Головним законом Українського народу (КонституціяУкраїни від 28.06.1996 року № 254к/96-ВР (надалі по тексту – КонституціяУкраїни)) та звичайними законами (Кодекс законів про працю України від10.12.1971р. № 322-VIII (надалі по тексту – КЗпП України)).
У злагодженій системі необхідних явищтрудові правовідносини посідають помітне місце. Зокрема дані стосункифункціонують в цілісному середовищі, де правові норми, ґрунтуючись назагальновизнаних моральних імперативах, водночас повинні підлягатизагальнообов’язковому та умілому виконанню різними особами, яким гарантованийвідповідний юридичний статус.
Наймані працівники є одними з основнихучасників трудових відносин. Такі суб’єкти, працюючи за строковим чи безстроковим трудовим договором,водночас створюють майнові чи немайнові блага, які в свою чергу приносятьістотну користь демократичній Україні та її законослухняним громадянам.
Правовий статус, гарантований найманимпрацівникам, є багатогранним. Зокрема згідно з ч. ч. 1 ст. 43 КонституціїУкраїни кожен має право на працю, що включає в себе юридичну можливістьзаробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільнопогоджується.
Подібна за своєю сутністю правова нормапередбачена іншими законами, які відіграють значну роль в якісному врегулюваннітрудових правовідносин. Наприклад,відповідно до ч. 1 ст. 2 КЗпП України право громадян на працю, - тобто, на одержання вказаними особами роботиз оплатою праці не нижче розміру, який встановлений державою, - включаючи правона вільний вибір професії, роді занять і роботи, забезпечується державою.
Чинним законодавством нашої державипередбачено відповідну процедуру якісної та вчасної реалізації вищезазначенимиособами згаданої можливості. Зокрема сумлінні громадяни незалежної України,вирішивши попрацювати, вчиняють діяння, зміст яких в свою чергу не суперечитьюридичним нормам та моральним імперативам. Що це означає?
Будь-який працівник, реалізовуючи право напрацю, яке гарантоване йому, в свою чергу укладає трудовий договір про роботуна підприємстві, установі, організації абоз фізичною особою, що здійснює підприємницьку діяльність. Безпосередня вказівкапро даний юридичний факт отримала своє закріплення в юридичній нормі, щоохоплена ч. 2 ст. 2 КЗпП України.
Чіткий та недвозначний зміст згаданоїдомовленості може включати в себе різні за своєю суттю умови, які в свою чергує необхідними або додатковими. Зокрема ч. 1ст. 26 КЗпП України передбачено безпосередню вказівку про те, що, укладаючитрудовий договір, його сторони можуть обумовити угодою так зване випробування зметою перевірки відповідності працівника роботі, яка в свою чергу йому доручаєтьсяпрацедавцем.
Однак треба пам’ятати про те, що цьомуправилу властиві істотні винятки. Зокрема випробувальний термін незастосовується до окремих працівників, які мають особливий правовий статус. Чиє такою особою одинока мати?
Вітчизняне законодавство спрямоване на якіснета своєчасне утвердження одвічних людських цінностей, кожна з яких в свою чергує загальновизнаною в громадянському суспільстві, учасники якого є чесними тасумлінними. Зокрема у відповідності до ч. 3 ст. 51 Конституції України сім’я,дитинство, материнство та батьківство охороняються державою.
Чіткий і недвозначний зміст цієї норми вчастині випробувального строку, що може застосовуватися до працівників, отримаввідповідну конкретизацію в інших законах. Про що саме йде мова?
Чинне законодавство закріплює, щовипробування при прийнятті на роботу за жодних життєвих обставин невстановлюється для окремих працівників. Зокрема у відповідності до ч. 3 ст. 26КЗпП України одними зі вказаних осіб є одинокі матері, які мають дитину, вікомдо 14-ти років.
В даному випадку працівник, якого прагнезвільнити працедавець, володіє відповідним правовим статусом. Зокрема таким трудівникомє одинока мати, яка, працюючи за трудовим договором, виховує дванадцятирічнудитину.
Отже,вік згаданої малолітньої особи є дещо меншим, в порівнянні з віком, який в своючергу отримав належне закріплення в ч. 3 ст. 26 КЗпП України. Враховуючисказане, працедавець не може встановити випробувальний строк для одинокої матері, що має дитину, вік якої становить 12-ть років.
