Як повернути вилучене під час обшуку майно, якщо на його відшукання надано дозвіл?

На практиці досить часто виникають питання з приводу повернення власнику речей/документів, на відшукання яких надано дозвіл ухвалою про дозвіл на проведення обшуку (далі – «ухвала про обшук»).

Це пов’язано з тим, що не так просто визначитись зі статусом зазначених речей/документів. 

Слідчі/прокурори у більшості випадків вважають, що зазначене майно не є тимчасово вилученим. Такий висновок вони обґрунтовують нормами ч. 7 ст. 236 Кримінального процесуального кодексу України (далі – «КПК України»): «Вилучені речі та документи, які не входять до переліку, щодо якого прямо надано дозвіл на відшукання в ухвалі про дозвіл на проведення обшуку, та не відносяться до предметів, які вилучені законом з обігу, вважаються тимчасово вилученим майном».  

Зазначену норму слідчі/прокурори тлумачать таким чином, що тимчасово вилученим майном є виключно речі/документи, на відшукання яких не було надано дозвіл в ухвалі про обшук. Відповідно, речі/документи на відшукання яких надано дозвіл в ухвалі про обшук, не є тимчасово вилученим майном. 

У зв’язку з таким тлумаченням, слідчі/прокурори переважно вважають, що оскільки зазначені речі/документи не є тимчасово вилученим майном, то на них не потрібно накладати арешт (як це передбачено ч. 5 ст. 171 КПК України) і, відповідно, не потрібно повертати власнику. 

Схожих висновків дотримується і деякі суди. Наприклад, у постанові Верховного Суду від 23.01.2020 у справі № 457/1485/13-к вказано: «Щодо речей та документів, на відшукання яких надано дозвіл в ухвалі про проведення обшуку, то накладення на них арешту КПК України не передбачає.». 

Однак наведені вище висновки ґрунтуються на неналежному тлумаченні норм КПК України. 

По-перше, у ч. 7 ст. 236 КПК України не закріплено, що тимчасово вилученим майном вважається «лише» вилучені речі та документи, які не входять до переліку, щодо якого прямо надано дозвіл на відшукання в ухвалі про обшук. Тобто ч. 7 ст. 236 КПК України не можна тлумачити таким чином, що речі/документи, які входять до переліку, щодо якого прямо надано дозвіл на відшукання в ухвалі про обшук, не є тимчасово вилученим майном, оскільки це є логічною помилкою. Аналогічні висновки закріплені в ухвалі Апеляційної палати Вищого Антикорупційного суду України від 02.11.2020 у справі № 991/8208/20. 

По-друге, позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення (ч. 1 ст. 16 КПК України). КПК України на етапі досудового розслідування закріплює два види судових рішень, які передбачають обмеження/позбавлення права власності:

- ухвала слідчого судді про арешт майна (Глава 17 КПК України);

- ухвала слідчого судді про тимчасовий доступ до речей і документів (Глава 15 КПК України). 

У свою чергу ухвала слідчого судді про обшук не є судовим рішенням, яке передбачає обмеження/позбавлення права власності. 

Це пояснюється тим, що згідно з ч. 1 ст. 234 КПК України метою обшуку є виявлення та фіксації відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення, відшукання знаряддя кримінального правопорушення або майна, яке було здобуте у результаті його вчинення, а також встановлення місцезнаходження розшукуваних осіб. У свою чергу в ч. 2 ст. 235 КПК України вказано, що ухвала слідчого судді про дозвіл на обшук повинна містити відомості про речі, документи або осіб, для виявлення яких проводиться обшук. 

Тобто ухвала про обшук надає слідчому/прокурору лише право виявляти конкретні речі/документи. Однак вказана ухвала не вирішує долю таких речей/документів. Зокрема, під час постановлення такої ухвали, слідчий суддя не аналізує питання про необхідність обмеження/позбавлення права власності особи на конкретне майно, про розумність та співмірність втручання у право власності, а тому така ухвала не є судовим рішенням про обмеження/позбавлення права власності. 

Згідно з ч. 2 ст. 16 КПК України на підставах та в порядку, передбачених КПК України, допускається тимчасове вилучення майна без судового рішення. 

У свою чергу, тимчасовим вилученням майна є фактичне позбавлення підозрюваного або осіб, у володінні яких перебуває майно, можливості володіти, користуватися та розпоряджатися певним майном до вирішення питання про арешт майна або його повернення, або його спеціальну конфіскацію в порядку, встановленому законом (ч. 1 ст. 167 КПК України). 

За таких обставин, під час проведення обшуку слідчий/прокурор не мають судового рішення, яким передбачено обмеження/позбавлення права власності, а тому в ході обшуку відбувається саме тимчасове вилучення майна. 

Таким чином, статус тимчасово вилученого майна набуває усе майно, вилучене під час обшуку, незалежно від того чи надавався слідчим суддею дозвіл на його відшукання, оскільки фактично відбувається обмеження права особи щодо можливості володіти, користуватися та розпоряджатися усім майном, яке вилучається. Аналогічний висновок міститься в ухвалі Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 21.01.2021 у справі № 991/9940/20. 

По-третє, про те, що вилучені під час обшуку речі є тимчасово вилученим майном додатково свідчить норма ч. 7 ст. 236 КПК України. У вказаній нормі закріплено вичерпний перелік прав слідчого/прокурора під час проведення обшуку, зокрема, вказано: «При обшуку слідчий, прокурор має право...тимчасово вилучати речі». 

Враховуючи вище, очевидно, що вилучені під час обшуку речі/документи, на вилучення яких слідчим суддею надано дозвіл в ухвалі про обшук, є тимчасово вилученим майном. 

Вилучене під час обшуку майно повинно бути негайно повернуте його власнику, якщо слідчий чи прокурор протягом 48 годин після такого вилучення не звернувся до слідчого судді з клопотанням про арешт тимчасово вилученого майна (ч. 5 ст. 171 КПК України). 

Однак, як було вказано вище, у більшості випадків слідчі/прокурори не вважають тимчасово вилученим майном вилучені під час обшуку речі/документи, на відшукання яких слідчим суддею надано дозвіл, а тому слідчі/прокурори переважно не звертаються до слідчого судді з клопотанням про арешт такого майна. За таких обставин, після закінчення 48 годин після вилучення майна, воно повинно бути повернуте його законному власнику. 

З метою такого повернення, доцільно звернутись до органу досудового розслідування з клопотанням про повернення тимчасово вилученого майна. Після отримання клопотання, орган досудового розслідування або наддасть «формальну відписку» з відмовою у поверненні майна, або взагалі не відреагує на таке клопотання.

Незалежно від реакції органу досудового розслідування, у подальшому слід звертатись на підставі п. 1 ч. 1 ст. 303 КПК України до слідчого судді зі скаргою на бездіяльність слідчого/прокурора, яка полягає у неповерненні тимчасово вилученого майна. У скарзі слід просити зобов’язати орган досудового розслідування/особу, на відповідальному зберіганні якої знаходиться майно, повернути відповідні речі/документи. 

При цьому бездіяльність слідчого/прокурора у формі неповернення тимчасово вилученого майна має триваючий характер, що означає, що кожного нового періоду часу настає нове порушення прав власника, а тому така бездіяльність не має граничного строку для її оскарження. Аналогічні висновки містяться в ухвалі слідчого судді Київського апеляційного суду від 20.01.2021 у справі № 759/21005/20. 

Отже:

1) усе майно, вилучене під час обшуку, незалежно від того чи надавався слідчим суддею дозвіл на його відшукання, є тимчасово вилученим майном;

2) для повернення такого майна слід звернутись з відповідним клопотанням до органу досудового розслідування, а потім оскаржити бездіяльність слідчого/прокурора до слідчого судді.