Такий анекдот шириться в мережі післяоприлюднення рішення Конституційного Суду України щодо тлумачення поняття«наступна чергова сесія Верховної Ради України».
18 березня 2016 року було оприлюднено рішенняКонституційного Суду України у справі за конституційним поданням 51 народногодепутата України щодо офіційного тлумачення положення «на наступній черговійсесії Верховної Ради України». Причиною появи такого подання стало те, щопарламент України попередньо схвалив проект Закону України «Про внесення зміндо Конституції України (щодо децентралізації влади)» (реєстр. № 2217), на своїйдругій сесії, але остаточного рішення щодо нього не прийняв протягом наступноїчергової сесії, тобто третьої, як того вимагає ст. 155 Конституції України.
Після оприлюднення рішення Конституційного Суду у ційсправі, всі сподівання на професійність, незалежність та врешті-решт здоровийглузд суддів єдиного органу конституційної юрисдикції помножились на нуль -оскільки такого «креативного» тлумаченняположень Основного Закону важко було очікувати.
На думку суддів Конституційного Суду України, які«застосували» системний, логічний і цільовий спосіб тлумачення «Верховна РадаУкраїни може передбачити в Регламенті Верховної Ради України можливістьприйняття законопроекту про внесення змін до Конституції України як закону напізнійшій черговій сесії Верховної Ради України». Простіше кажучи,голосувати за проект закону про внесення змін до Конституції України можна набудь-якій черговій сесії ВРУ, яка має місце пізніше за часом після тієї сесії,на якій відбулось його попереднє схвалення. Тобто наступна чергова сесія післядругої – це не третя, як вважалось донедавна, а, можливо, четверта, або й дев’ята,як вже вийде, головне, щоб вона відбулась пізніше у часі.
Такі висновки Конституційного Суду України, аж ніяк негрунтуються на системному, логічному та цільовому способах тлумачення нормОсновного Закону.
Адже в Конституції України поняття «наступний»застосовується не лише в ст. 155, приписи якої і стали предметом тлумачення,але і в інших нормах. Наприклад, у ст. 96 Основного Закону передбачено, що «Кабінет Міністрів України не пізніше 15 вереснякожного року подає до Верховної Ради України проект закону про Державний бюджетУкраїни на наступний рік». Переслідуючи таку логіку суддівКонституційного Суду України можна зробити висновок, що Кабінет МіністрівУкраїни може 15 вересня 2016 року подати на розгляд Верховної Ради Українипроект закону про Державний бюджет не на 2017 рік, а на 2018 рік, оскільки цейрік також, цілком справедливо, буде вважатися пізнішим у часі, по відношенню до15 вересня 2016 року.
В контексті понять системності і послідовності, вартозазначити, що усі процесуальні кодекси України вимагають від судів загальноїюрисдикції дотримуватися принципу єдності судової практики, оскільки ухвалюватиза аналогічних обставин різні рішення – недопустимо і несправедливо. Шкода, щотакого принципу не передбачено в Законі України «Про Конституційний СудУкраїни». Адже норми Основного Закону, щодо яких цей Суд дав тлумачення усвоєму рішенні від 15.03.2016 у справі № 1-21/2016 вже досліджувались нимраніше і його висновки були абсолютні інші, а саме у рішенні від 17 жовтня 2002року у справі №1-6/2002 Конституційний Суд України зазначив, що «питання провнесення змін до Конституції України має бути розглянуте і вирішене на двох черговихсесіях Верховної Ради України послідовно». Таким чином, у 2002році судді Конституційного Суду України вважали, що проект про внесення змін доОсновного Закону має бути ухвалений на наступній саме за номером сесії ВРУ.
У своєму рішення щодо тлумачення поняття «наступначергова сесія», яке міститься у ст. 155 Основного Закону, Конституційний СудУкраїни зробив ще один висновок, про який його і не питали – пояснив і змістст. 158, відповідно до якої «законопроект провнесення змін до Конституції України, який розглядався Верховною РадоюУкраїни, і закон не був прийнятий, може бути поданий до Верховної Ради Українине раніше ніж через рік з дня прийняття рішення щодо цього законопроекту».
Конституційний Суд з цього приводузазначив таке: «якщо законопроект про внесення змін до Конституції України бувпопередньо схвалений більшістю від конституційного складу Верховної РадиУкраїни, але не розглядався Верховною Радою України на її черговій сесії,то на нього не поширюється вказане положення ст. 158 Основного Закону України».Із такого пояснення вбачається, що включення законопроекту про внесення змін доКонституції України до порядку денного сесії ВРУ, прийняття постанови пронаправлення його до Конституційного Суду України для отримання висновку, попереднєсхвалення законопроекту після повернення його із таким висновком – це все нерозгляд законопроекту. Розглядом вважається лише остання стадія -винесення його на остаточне голосування післяпопереднього схвалення.
Таке пояснення виглядає вкрай дивним, аджені в кого не викликає сумнівів, що до розгляду законопроекту включається і етапйого прийняття за основу, і етап голосування за нього в цілому як закону.Аналогічна ситуація мала б бути і з проектом закону про внесення змін доКонституції України...мала б бути, проте Конституційний Суд, застосовуючи лишейому відомі методи тлумачення, вирішив по-іншому.
І на завершення варто зазначити, що такірішення Конституційного Суду України свідчать лише про одне – в Україні немаєнезалежної судової гілки влади, яка здатна самостійно приймати рішення,керуючись при цьому принципом верховенства права і духом закону. «Платон мійдруг, однак істина дорожча», на жаль, не про суддів Конституційного СудуУкраїни, які підтримали рішення у справі про офіційне тлумачення поняття«наступна чергова сесія».
