Авторські блоги та коментарі до них відображають виключно точку зору їхніх авторів. Редакція ЛІГА.net може не поділяти думку авторів блогів.
27.12.2023 18:22

Мобілізація (ресурсів) чи капітуляція (нації). Є вихід! Частина перша

Екснародний депутат України, професор кафедри політичних наук і права КНУБА, заслужений юрист України, доктор юридичних наук

Чи насправді так кардинально постає питання?

Чи насправді так кардинально постає питання?

Відповідь буду намагатися дати не тільки власними аргументами, а ще долучу до цього процесу розумних, авторитетних, легендарних історичних особистостей.

 Також намагатимусь дати відповідь на питання, чому у час повномасштабного вторгнення, стояли черги у військкомати та за зброєю, а через два роки показують як до ТЦК забирають силою.

Чи є у нас альтернатива воювати? Чи можемо якось швидко закінчити війну?

Джордж Оруел  відповів би так – «Найшвидший спосіб закінчити війну – програти її.»

Нас поступово підводять до думки, що треба змиритися із майбутнім перемир’ям. Бо ми не можемо воювати тими силами і засобами, що у нас є на фронті. Допомога наших союзників слабшає, а бажаючих  бути мобілізованим - меншає.

Що ж сталося? Чому так? Чому так впали зовнішня підтримка з внутрішнім патріотизмом? Чому не чутно авторитетного голосу влади, що пробуджує націю і приводить до тями союзників?

Як сказала б Ліна Костенко -  “Людям не те що позакладало вуха — людям позакладало душі”. Чому так?

Я не буду вдаватися в оцінку ситуації з підготовки України до широкомасштабного вторгнення.

Почнемо з 24 лютого 2022 року.

Не готовність до оборони керівництвом країни, що була спричинена розмінуванням і здачею, майже без бою, півдня України та відводом військових сил від напрямків атаки,  не стала на заваді громадянам України героїчно боронити свою Батьківщину. Шана їм та світла пам'ять загиблим, у тому числі і загиблим пізніше у авіакатастрофі очільникам МВС України Денису Монастирському та Євгенію Єніну, які взяли на себе відповідальність і дали команду відкрити склади зі зброєю МВС та роздати українцям для захисту Вітчизни. Вдячність командуванню ЗСУ, які не зважаючи на обіцяні шашлики у травні, взяли до уваги розвід дані наших союзників та зорієнтувалися у ситуації, що склалася і швидко долучилися до оборони України.

Війна – варварство, коли нападають на мирного сусіда, але це освячений борг, коли захищають Батьківщину, відзначав Гі Де Мопассан.

Українці – нація не проста. «Якби у мене були козаки, я б завоював би увесь світ» - казав Наполеон Бонапарт.  А Вільгельм Габсбург відзначав - «Я вважаю українців найкращими воїнами. Український воїн вірний до смерті».

І ми не тільки вистояли. Ми відкинули велику частину війська ворога назад за кордон на болота. Хоча у це, не вірив увесь світ, споглядаючи на повне ігнорування владою усіх попереджень і знаючи, мабуть, дещо ще.

Біда України в тому, що нею керують ті, кому вона не потрібна, казав Михайло Грушевський. Ці слова актуальні і сьогодні.

Бо істино каже народна мудрість, що стадо левів на чолі з оленем, слабше, ніж стадо оленів на чолі з левом.

Завдяки «оленям» у владі і опозиції, ми не стали на військові рейки, держава на них не перейшла.

Промисловість цивільна не отримала багатомільярдних замовлень на виготовлення амуніції, одягу, побудови укріплень, створення навчальних центрів тощо. Промисловість військова – не отримала багатомільярдних фінансових вливань та замовлень на озброєння, хоча ми були у 10 світових експортерів зброї до війни. А наші воєнні розробки є сучасними і конкурентними. Наші інноваційні розробки дронів відбуваються у гаражах і за власний кошт.

Натомість ми дізнаємось про мільярдні передплати за кордон на боєприпаси, що так і не були поставлені. Скандали із закупівлею за кордоном літніх курток замість зимових. Йде закупівля іноземних дронів у чотири дорога та і ті залишаються на складах.

Писав Олесь Гончар – «Війна спише, - чув я сьогодні на вулиці. А я думаю, що нічого вона не спише. Навпаки, залізом та кров’ю напише правду про кожного із нас.»  І я так думаю.

Села та міста, стоячи на колінах, проводжають тисячі наших загиблих Героїв у останню путь. Тисячі історій - достойних постановки голлівудських патріотичних сюжетів. Але чомусь, на єдиному марафоні новин, у нас пропагуються два герої – пес Патрон і Володимир Зеленський. Жодних патріотичних сюжетів. Жодних просвітницьких програм з тактичної медицини, виживання, поводження зі зброєю та вибуховими пристроями і таке інше.

Рік з єдиного марафону йшло зомбування про швидке закінчення війни і про «чмобіків» та «лаптєногих» москалів, які не вміють воювати.

Хоча відомо, що найнебезпечніше у війні, це недооцінити противника і заспокоюватися, думаючи, що ми сильніші.

Весь малий і середній бізнес донатить на ЗСУ, намагається бути корисним армії,  натомість отримує блокування накладних та фінансове знекровлення.

Патріотична частина населення України, що не воює не тільки донатить та волонтерить на ЗСУ, а і намагається підтримувати тих, хто більше постраждав від війни, втратив рідних, близьких, домівку чи покинувши все – вирвався якимось чином з окупації.

Натомість в інформаційному просторі пропагуються не щоденні подвиги тилового мешканця України, а постійно показують корупційні скандали. Розслідування і солодке життя їхніх фігурантів без покарання.

На каналах не сюжети про діточок у тих чи інших містах та селах України, що власними рученятами роблять всілякий крам для продажу, щоб зібрати кошти на ЗСУ, а сюжети про чиновників місцевого самоврядування, що виписують собі величезні премії та розкрадають безкарно місцеві бюджети.

А чого вартує постійна реклама ухилянтів у засобах масової інформації та способів перетину кордону в обхід встановлених заборон? Такі сюжети запускають разом із відео про тяжкий побут тих, хто воює із відсутністю у них мінімальних засобів життя та боротьби. Це точно не для підняття патріотичного духу. Де сюжети про сотні тисяч українців-чоловіків, що після початку повномасштабної війни повернулися на Батьківщину для її захисту? Де мотиваційні ролики про повагу до професії  військового і любов до Батьківщини? Де адекватні рекрутингові кампанії?

Правдиво описав нашу ситуацію ще у 2015 році загиблий Андрій Кузьменко «Кузьма Скрябін» - “Я в свої 46 років розумію, що нейтральним бути не можна. Після місяців війни виходить, що є два паралельні світи: в одному йде війна, а в іншому – вона не йде. Причому на території однієї країни. В одному – гинуть люди, а в другому – абсолютно не поміняли спосіб свого життя: ходять по салонах краси, по дорогих ресторанах, ведуть світські бесіди, витрачають гроші і абсолютно не переймаються ні матеріально, ні духовно за те, що відбувається в нашій країні. Війна не може бути на якійсь певній частині території, якщо вона заходить, то це біда для всіх. І тому нейтральним бути не можна”.

Але у 2022 році війна стала повномасштабною, а ситуація із її сприйняттям населенням України не на багато змінилася!

Більш того, такі дії влади та інформаційне зомбування - ведуть до зневіри нації.

На додачу до цього, у порівнянні із періодом до 2022 року, ми втрачаємо двопалатну підтримку США, весь час наш Президент конфліктує із лідерами держав союзників України, піднімаючи на дискусію спірні питання.

А уся система міністерства закордонних справ стала безпорадною перед проблемами мільйонів українців за кордоном. А у деяких країнах, працівників посольств та консульств українці ненавидять більше ніж москалів! І це все завдяки корупційним механізмам, що там існують.

Що ми показуємо нашим закордонним союзникам?

Страшну та безнаказанну корупцію у воюючій країні, що сидить на їхніх  дотаціях? Ухилянтів, що перепливають Тису із дитячими надувними кругами і не хочуть захищати Україну? Роз’єднані українські сім’ї за кордоном, покинуті напризволяще своєю країною? Закордонні українські представництва, що живуть своїм, окремим від центральної влади і українців життям?

І без того, наші союзники мають свої внутрішні проблеми. Але потрібно розуміти, що аналогії історії – вчать.

Хоча, ще Уїнстон Черчилль у своїх спогадах розповідав, як застерігав, перед фашистською навалою – «Моя мета, як людини, що жила і діяла в ті дні, — показати, як легко можна було запобігти трагедії Другої світової війни; як злоба нечестивих була зміцнена слабкістю чеснотливих; як структурі та звичаям демократичних держав, поки вони не об’єднаються в ширші утворення, бракує тих елементів наполегливості й переконливості, які тільки й можуть дати впевненість смиренним масам; як навіть у справах самозбереження жодної політики не дотримуються десять або п’ятнадцять років поспіль.

Ми побачимо, як заклики до розважливості та стриманості можуть стати першими чинниками смертельної небезпеки; як середній шлях, обраний унаслідок бажання мати безпеку і спокійне життя, може привести просто до осередку небезпеки. Ми побачимо, наскільки абсолютною є потреба в широких міжнародних діях численних держав, попри коливання у їхній внутрішній політиці.»

ЧАСТИНА ДРУГА – БУДЕ РОЗМІЩЕНА ЗАВТРА. ТАМ БУДЕ НЕ ТІЛЬКИ КРИТИКА ТА АНАЛІЗ, А І ПРОПОЗИЦІЇ. 

Відправити:
Якщо Ви помітили орфографічну помилку, виділіть її мишею і натисніть Ctrl+Enter.
Останні записи