Мобілізація (ресурсів) чи капітуляція (нації). Є вихід! Частина перша
Чи насправді так кардинально постає питання?
Чи насправді так кардинально постає питання?
Відповідь буду намагатися дати не тільки власними аргументами, а ще долучу до цього процесу розумних, авторитетних, легендарних історичних особистостей.
Також намагатимусь дати відповідь на питання, чому у час повномасштабного вторгнення, стояли черги у військкомати та за зброєю, а через два роки показують як до ТЦК забирають силою.
Чи є у нас альтернатива воювати? Чи можемо якось швидко закінчити війну?
Джордж Оруел відповів би так – «Найшвидший спосіб закінчити війну – програти її.»
Нас поступово підводять до думки, що треба змиритися із майбутнім перемир’ям. Бо ми не можемо воювати тими силами і засобами, що у нас є на фронті. Допомога наших союзників слабшає, а бажаючих бути мобілізованим - меншає.
Що ж сталося? Чому так? Чому так впали зовнішня підтримка з внутрішнім патріотизмом? Чому не чутно авторитетного голосу влади, що пробуджує націю і приводить до тями союзників?
Як сказала б Ліна Костенко - “Людям не те що позакладало вуха — людям позакладало душі”. Чому так?
Я не буду вдаватися в оцінку ситуації з підготовки України до широкомасштабного вторгнення.
Почнемо з 24 лютого 2022 року.
Не готовність до оборони керівництвом країни, що була спричинена розмінуванням і здачею, майже без бою, півдня України та відводом військових сил від напрямків атаки, не стала на заваді громадянам України героїчно боронити свою Батьківщину. Шана їм та світла пам'ять загиблим, у тому числі і загиблим пізніше у авіакатастрофі очільникам МВС України Денису Монастирському та Євгенію Єніну, які взяли на себе відповідальність і дали команду відкрити склади зі зброєю МВС та роздати українцям для захисту Вітчизни. Вдячність командуванню ЗСУ, які не зважаючи на обіцяні шашлики у травні, взяли до уваги розвід дані наших союзників та зорієнтувалися у ситуації, що склалася і швидко долучилися до оборони України.
Війна – варварство, коли нападають на мирного сусіда, але це освячений борг, коли захищають Батьківщину, відзначав Гі Де Мопассан.
Українці – нація не проста. «Якби у мене були козаки, я б завоював би увесь світ» - казав Наполеон Бонапарт. А Вільгельм Габсбург відзначав - «Я вважаю українців найкращими воїнами. Український воїн вірний до смерті».
І ми не тільки вистояли. Ми відкинули велику частину війська ворога назад за кордон на болота. Хоча у це, не вірив увесь світ, споглядаючи на повне ігнорування владою усіх попереджень і знаючи, мабуть, дещо ще.
Біда України в тому, що нею керують ті, кому вона не потрібна, казав Михайло Грушевський. Ці слова актуальні і сьогодні.
Бо істино каже народна мудрість, що стадо левів на чолі з оленем, слабше, ніж стадо оленів на чолі з левом.
Завдяки «оленям» у владі і опозиції, ми не стали на військові рейки, держава на них не перейшла.
Промисловість цивільна не отримала багатомільярдних замовлень на виготовлення амуніції, одягу, побудови укріплень, створення навчальних центрів тощо. Промисловість військова – не отримала багатомільярдних фінансових вливань та замовлень на озброєння, хоча ми були у 10 світових експортерів зброї до війни. А наші воєнні розробки є сучасними і конкурентними. Наші інноваційні розробки дронів відбуваються у гаражах і за власний кошт.
Натомість ми дізнаємось про мільярдні передплати за кордон на боєприпаси, що так і не були поставлені. Скандали із закупівлею за кордоном літніх курток замість зимових. Йде закупівля іноземних дронів у чотири дорога та і ті залишаються на складах.
Писав Олесь Гончар – «Війна спише, - чув я сьогодні на вулиці. А я думаю, що нічого вона не спише. Навпаки, залізом та кров’ю напише правду про кожного із нас.» І я так думаю.
Села та міста, стоячи на колінах, проводжають тисячі наших загиблих Героїв у останню путь. Тисячі історій - достойних постановки голлівудських патріотичних сюжетів. Але чомусь, на єдиному марафоні новин, у нас пропагуються два герої – пес Патрон і Володимир Зеленський. Жодних патріотичних сюжетів. Жодних просвітницьких програм з тактичної медицини, виживання, поводження зі зброєю та вибуховими пристроями і таке інше.
Рік з єдиного марафону йшло зомбування про швидке закінчення війни і про «чмобіків» та «лаптєногих» москалів, які не вміють воювати.
Хоча відомо, що найнебезпечніше у війні, це недооцінити противника і заспокоюватися, думаючи, що ми сильніші.
Весь малий і середній бізнес донатить на ЗСУ, намагається бути корисним армії, натомість отримує блокування накладних та фінансове знекровлення.
Патріотична частина населення України, що не воює не тільки донатить та волонтерить на ЗСУ, а і намагається підтримувати тих, хто більше постраждав від війни, втратив рідних, близьких, домівку чи покинувши все – вирвався якимось чином з окупації.
Натомість в інформаційному просторі пропагуються не щоденні подвиги тилового мешканця України, а постійно показують корупційні скандали. Розслідування і солодке життя їхніх фігурантів без покарання.
На каналах не сюжети про діточок у тих чи інших містах та селах України, що власними рученятами роблять всілякий крам для продажу, щоб зібрати кошти на ЗСУ, а сюжети про чиновників місцевого самоврядування, що виписують собі величезні премії та розкрадають безкарно місцеві бюджети.
А чого вартує постійна реклама ухилянтів у засобах масової інформації та способів перетину кордону в обхід встановлених заборон? Такі сюжети запускають разом із відео про тяжкий побут тих, хто воює із відсутністю у них мінімальних засобів життя та боротьби. Це точно не для підняття патріотичного духу. Де сюжети про сотні тисяч українців-чоловіків, що після початку повномасштабної війни повернулися на Батьківщину для її захисту? Де мотиваційні ролики про повагу до професії військового і любов до Батьківщини? Де адекватні рекрутингові кампанії?
Правдиво описав нашу ситуацію ще у 2015 році загиблий Андрій Кузьменко «Кузьма Скрябін» - “Я в свої 46 років розумію, що нейтральним бути не можна. Після місяців війни виходить, що є два паралельні світи: в одному йде війна, а в іншому – вона не йде. Причому на території однієї країни. В одному – гинуть люди, а в другому – абсолютно не поміняли спосіб свого життя: ходять по салонах краси, по дорогих ресторанах, ведуть світські бесіди, витрачають гроші і абсолютно не переймаються ні матеріально, ні духовно за те, що відбувається в нашій країні. Війна не може бути на якійсь певній частині території, якщо вона заходить, то це біда для всіх. І тому нейтральним бути не можна”.
Але у 2022 році війна стала повномасштабною, а ситуація із її сприйняттям населенням України не на багато змінилася!
Більш того, такі дії влади та інформаційне зомбування - ведуть до зневіри нації.
На додачу до цього, у порівнянні із періодом до 2022 року, ми втрачаємо двопалатну підтримку США, весь час наш Президент конфліктує із лідерами держав союзників України, піднімаючи на дискусію спірні питання.
А уся система міністерства закордонних справ стала безпорадною перед проблемами мільйонів українців за кордоном. А у деяких країнах, працівників посольств та консульств українці ненавидять більше ніж москалів! І це все завдяки корупційним механізмам, що там існують.
Що ми показуємо нашим закордонним союзникам?
Страшну та безнаказанну корупцію у воюючій країні, що сидить на їхніх дотаціях? Ухилянтів, що перепливають Тису із дитячими надувними кругами і не хочуть захищати Україну? Роз’єднані українські сім’ї за кордоном, покинуті напризволяще своєю країною? Закордонні українські представництва, що живуть своїм, окремим від центральної влади і українців життям?
І без того, наші союзники мають свої внутрішні проблеми. Але потрібно розуміти, що аналогії історії – вчать.
Хоча, ще Уїнстон Черчилль у своїх спогадах розповідав, як застерігав, перед фашистською навалою – «Моя мета, як людини, що жила і діяла в ті дні, — показати, як легко можна було запобігти трагедії Другої світової війни; як злоба нечестивих була зміцнена слабкістю чеснотливих; як структурі та звичаям демократичних держав, поки вони не об’єднаються в ширші утворення, бракує тих елементів наполегливості й переконливості, які тільки й можуть дати впевненість смиренним масам; як навіть у справах самозбереження жодної політики не дотримуються десять або п’ятнадцять років поспіль.
Ми побачимо, як заклики до розважливості та стриманості можуть стати першими чинниками смертельної небезпеки; як середній шлях, обраний унаслідок бажання мати безпеку і спокійне життя, може привести просто до осередку небезпеки. Ми побачимо, наскільки абсолютною є потреба в широких міжнародних діях численних держав, попри коливання у їхній внутрішній політиці.»
ЧАСТИНА ДРУГА – БУДЕ РОЗМІЩЕНА ЗАВТРА. ТАМ БУДЕ НЕ ТІЛЬКИ КРИТИКА ТА АНАЛІЗ, А І ПРОПОЗИЦІЇ.
- "Візуальний огляд" водія на стан наркотичного сп’яніння: аспект законності Євген Морозов 20:08
- Благодійна діяльність в Україні під час дії воєнного стану Оксана Соколовська 16:10
- Юридична практика у спорах з банками: реальний приклад Павло Васильєв 12:18
- Нові правила експортного контролю: виклики та можливості для українського бізнесу Ростислав Никітенко 12:12
- Від entry-level до CEO: розбираємо головні бар'єри для жінок у корпоративному світі Юлія Маліч 12:10
- Про Молдову, вибори і російський слід Галина Янченко 09:58
- Судовий збір при заявлені цивільного позову у кримінальному провадженні Євген Морозов вчора о 20:02
- Скасування Господарського кодексу: ризики для бізнесу та економіки Володимир Бабенко вчора о 17:11
- Розпочато роботу над вебплатформою судових рішень War Crime Леонід Сапельніков вчора о 14:41
- Маємо забезпечити армію якісним майном Дана Ярова вчора о 14:21
- Нові зміни до Кримінального кодексу України: що потрібно знати Оксана Соколовська вчора о 13:27
- Судова практика: відміна виконавчого напису приватного нотаріуса Павло Васильєв вчора о 12:31
- Сектори польської економіки, в які інвестує український бізнес Сильвія Красонь-Копаніаж вчора о 12:10
- Санкції та їх оскарження в ЄС: що варто знати українському бізнесу та адвокатам Ростислав Никітенко вчора о 12:08
- Відвід судді: закон, практика та поради Владислав Штика 03.11.2024 23:06
-
Освітні втрати набирають обертів: чому школярі масово виїжджають і не планують повертатися
Думка 27236
-
Укрнафта пробурила найглибшу свердловину за останні вісім років. Дає нафту та газ
Бізнес 11531
-
Найбільший завод з виробництва свинцю в Україні визнали банкрутом
Бізнес 11288
-
Німеччина отримала першу компенсацію за недопостачений Газпромом газ
Бізнес 6319
-
Хазяїн Грузії, Потопельники зі США, Українські скамери оббирають росіян. Найкращі історії світу
5106