Майже рік минув з дати завершення так званої Революції Гідності. Одним з основних гасел тих днів було: скинути хунту, яка не визнає закону й узурпує владу. Та чи не перетворюється життя по-новому у ще більше беззаконня, в якому людське право множать на нул
З подачі двох провідних політиків було, під гаслами міфічного повернення викраденого, введено інститут заочного кримінального судочинства. Хоча на переконання багатьох юристів у нас і з очним кримінальним процесом не все до ладу...
Активно оголошують мобілізації без введення воєнного стану. Хоча Конституція України чітко визначає взаємозв'язок воєнного стану та можливої мобілізації.
Прокурору надається позаконституційне право арештовувати в зоні проведення АТО підозрюваних. Хоча нічого не заважає створити військові суди.
Наведений список, на мою думку, неправових кроків можна продовжувати... Життя по-новому, на жаль, не перетворилося у найголовніше - життя по-праву. Адже замість суду над злочинцями, тими, що віддали наказ стріляти в людей, нам показували лише антикультурне шоу, наприклад: політичного оппонента - у смітник.
Пропозиція Президента, викладена в Указі №40/2015 від 30.01.2015 р., обмежити дозвільним характером право багатьох громадян у виїзді за межі України, на мій погляд, є черговим кроком до занурення України в позаправовий стан. Адже право кожного громадянина України вільно в'їзджати в Україну й виї'зджати з України, та вільно пересуватися територією України, є одним з основоположних людських прав кожного з нас. Воно гарантоване численними міжнародними актами.
Обмеження права у вільному перетині кордону України може вводитися лише в умовах воєнного або надзвичайного стану. Однак владні кола не бажають, із своїх особистих причин, вводити воєнний стан. Але бажають обмежувати правах своїх громадян так, як це дозволено за умов війни. Мислять категоріями:собі все, людям - неконституційний закон. Саме за такою схемою вже створена пропускна система в зоні АТО.
Питання тут не лише в нудному цитуванні Конституції, хоча для мене як законника це й важливий факт. Бо переконаний, не може влада, що діє не по-праву, дати добро Українському народу.
Є й інший аспект. Ще Сунь-цзи казав: війну виграє лише той, в кого воля правителя й народу єдині.
Обмежуючи права власного народу, у тому числі право пересування громадян дозволами з військкоматів (от вам і боротьба з корупцією!), тиснучи їх податками, валютним дефіцитом тощо, не досягнути національного підйому. А без національного підйому Україна не переможе!
Невже для того, щоб збагнути це, нинішні можновладці мають дійти до точки видачі "наказу №227 про загородзагони", і дочекатись, поки ворог дійде до столиці!
Потрібно дієве реформування системи. Зниження податків і їх полегшення в адмініструванні. Введення суду присяжних, розпочати роботу якого можливо в короткі терміни у межах окремої адміністративної одиниці, наприклад, м. Києва або м. Харкова тощо. Формування дієвої й мобільної армії України, а не ведення бойових дій на волонтерських плечах та т.д. Без таких рішучих кроків влади, для України на найближчі роки така країна, як Пакистан буде прикладом безпеки й демократії.
