Деякі актуальні проблеми стягнення необґрунтованих активів в дохід держави.
Стягнення необґрунтованих активів в дохід держави є одночасно ефективним та суспільно-корисним інструментом боротьби з корупцією.
Логіка такого механізму полягає у тому, що кожен державний службовець може витратити рівно стільки, скільки він заробив. Решта є необґрунтованою і конфіскується, у разі перевищення порогу в 1,514 млн грн (станом на 2025 р.).
Такі спори розглядаються за правилами цивільного провадження, а сама особа не звинувачується у вчиненні будь-яких правопорушень, тим більше корупційних.
Стверджується, що права такої особи взагалі не порушується, адже держава лише відновлює баланс між доходами та витратами державного службовця.
Водночас на практиці такий простий механізм викликає чимало труднощів.
Проблеми полягають у тому, що держава, по-перше, застосовує закон ретроспективно, по-друге, враховує не «реальні», а «законні» доходи, по-третє, претендує на майно, набуте до набуття статусу державного службовця.
У цій статті буде розглянуто проблему ретроспективного застосування закону про визнання активів необґрунтованими та їх стягнення в дохід держави.
Що у законі про цивільну конфіскацію?
Закон, яким запроваджено інститут цивільної конфіскації, набрав чинності 28.11.2019 і визначає, що позов може бути пред’явлений до активів, набутих після цієї дати.
Здавалось би, активи (гроші, нерухомість, майнові права), які були в особи до 2019 р., не можуть бути конфісковані. Такі висновки випливають з наступного.
По-перше, при впровадженні інституту цивільної конфіскації Верховна Рада України розглядала можливість надати право стягувати активи, набуті за 4 роки (пізніше хоча б за 3 роки) до прийняття законопроєкту.
Проте, Головне науково-експертне управління апарату Верховної Ради України, вказуючи на неприпустимість застосування зворотної дії закону в часі, висловило свої заперечення, в результаті чого від таких намірів відмовились.
По-друге, законодавець розглянувши й відхиливши пропозицію надати закону зворотну дію у часі, затвердив редакцію, яка чітко вказує, що позов пред’являється до активів, набутих після 28.11.2019 (ст. 290 Цивільного процесуального кодексу України, надалі – «ЦПК України»).
По-третє, стягувати активи, набуті до введення в дію нового закону, заборонено Конституцією України.
Відповідно до ч. 1 ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Саме через цю конституційну норму Верховна Рада України не прийняла закон у редакції, який би дозволяв конфісковувати активи набуті за 4 чи 3 роки до введення в дію інституту цивільної конфіскації.
Цивільний процесуальний кодекс закріплює такі ж конституційні гарантії та передбачає, що закон, який встановлює нові обов’язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам судового процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі (ч. 4 ст. 3 ЦПК України).
По-четверте, про можливість застосування закону, який звужує права і встановлює нові обовʼязки виключно на майбутнє надавав розʼяснення і Конституційний Суд України у справі щодо несумісності депутатського мандату (Рішення від 13.05.1997 № 1-зп/1997).
І наостанок, ЄСПЛ неодноразово у своїх рішеннях вказував, що закон має бути чітким, передбачуваним, точним, недвозначним, зрозумілим, узгодженим.
Якщо закон допускає двозначне тлумачення, є неочевидним у застосуванні – він порушує вимогу «якості закону» та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права людини («Щокін проти України», заяви № 23759/03 та № 37943/06, рішення від 14.10.2010, п. 56).
Таким чином, враховуючи вищевикладені положення Конституції України, принцип цивільного процесуального законодавства, позиції Конституційного Суду України, історію прийняття законопроєкту видається так, що особа не зобов’язана доводити державі обґрунтованість своїх активів, набутих до 28.11.2019, а їх конфіскація – незаконна.
Як цивільна конфіскація діє на практиці?
На практиці держава має право конфіскувати будь-який актив, набутий у будь-який період часу, дотримуючись такої логіки:
1.Обмеження у конфіскації активу не означає наявність обмеження у конфіскації грошових коштів, за який актив було придбано.
Це можна пояснити на такому прикладі. Якщо особа має кошти, набуті у 2018 р. – їх не можна конфіскувати, якщо особа придбає за ці ж самі кошти квартиру у 2020 р. – таку квартиру можна конфіскувати.
З таких міркувань суд конфіскував нерухомість, право власності на яку було зареєстроване у 2020 р., тоді як оплата за неї мала місце у травні 2019 р. (постанова АП ВАКС від 03.12.2024 № 991/6770/23).
2.Будь-який акт трансформації активів відкриває шлях для пред'явлення державою позову про визнання його необґрунтованим.
Наприклад, якщо державний службовець відчужить квартиру, придбану до набуття чинності законом про цивільну конфіскацію та придбає нову – суд матиме право конфіскувати як нову квартиру, так і грошові кошти, отримані від продажу.
Іншими словами, розпорядження майном, набутим до 28.11.2019, відкриває можливість до його конфіскації.
При наданні закону зворотної дії у часі суди посилаються на практику ЄСПЛ у справі «Гогітідзе та інші проти Грузії» (№ 36862/05 від 12.05.2015).
Аргументація полягає у тому, що у Грузії впровадження інституту адміністративної конфіскації не було першим законодавчим актом, який вимагав, щоб державні службовці несли відповідальність за незрозуміле походження своїх активів. Тому, політика Грузії щодо провадження адміністративної конфіскації була логічним продовженням уже існуючих обмежень.
Такі мотиви не є релевантними до України.
Дійсно, у 2015 р. ЦПК України було доповнено ст. 233-1, яка передбачала стягнення необґрунтованих активів. Проте, такий механізм міг бути застосований виключно після засудження особи за корупційний злочин або легалізацію.
Сьогодні стягнення необґрунтованих активів обвинуваченого у корупційному злочині є частиною кримінального провадження та передбачене п. 6-1 ч. 9 ст. 100 КПК України, що підтверджує кримінальну, а не цивілістичну природу такого заходу контролю.
Цивільна конфіскація у поточному її вияві, на відміну від попередніх заходів, спрямована на боротьбу не з корупцією як такою, а з необґрунтованими активами, що є суттєво різними поняттями.
Відповідачі нерідко посилаються на такі неофіційні джерела доходів, як допомога від батьків, здача майна в оренду, продаж сільськогосподарської продукції тощо.
Такі доходи очевидно не є корупційними, але оскільки вони відсутні у деклараціях про доходи, або не підтверджені нотаріальними договорами, вони не вважаються законними та підлягають конфіскації (постанова АП ВАКС від 31.10.2024 № 991/4164/23).
Ряд службових осіб та їх близькі особи можуть закономірно виявитись не готовими документально підтверджувати перед державою свої активи «за новими правилами», набуті протягом життя, оскільки вони не могли наперед передбачити, що у 2019 р. буде прийнято закон, який вимагатиме цього під ризиком конфіскації.
***
Відсутність єдності серед суддів у питаннях застосування відносно нового механізму стягнення необґрунтованих активів не є поодиноким випадком у цій категорії справ.
В окремій думці суддя висловив протилежне бачення, що жодна людина не повинна доводити державі обґрунтованість наявності коштів чи майна, набутих до набрання чинності законом про цивільну конфіскацію, тобто, до 28.11.2019 (окрема думка від 03.12.2024 № 991/6770/23).
Це додатково підтверджує складність відшукання балансу між боротьбою з корупцією та свавільним втручанням публічних органів державної влади у майнові права людини.
Антикорупційна політика не повинна бути настільки агресивною, щоб державні службовці були нездатні захистити себе у зв’язку із непередбачуваною зміною вимог до контролю за їх способом життя у минулому.
