Партнерство як головний виклик 2024 року

У відбудові країни будуть задіяні громадський сектор, бізнес та держава. Від того, наскільки якісною буде їх взаємодія, залежатиме успіх відновлення країни

В публічному просторі однією з основних тем 2023 року стала відбудова країни. Як би зрештою не виглядав цей план, очевидно, що в його реалізації будуть задіяні три групи: громадський сектор, бізнес та держава. Партнерство цих трьох вкрай важливе, бо від того, наскільки якісною буде взаємодія громадського сектору, бізнесу та держави, залежатиме успіх відновлення країни. Але їм важко домовитися, бо кожен говорить різною мовою і переслідує свої цілі. Відтак ми ризикуємо від розбудови країни скотитися до зведення вавилонської вежі, де будівельники, переслідуючи спільну мету, зрештою не можуть її досягти. Тому так само, як носіям різних мов потрібен перекладач, щоб порозумітися, бізнесу, громадському сектору і державі потрібен медіатор, щоб відбулося якісне партнерство.

Спринтери і марафонці

Якщо розглядати відновлення країни як дистанцію, то державний сектор – марафонці, а бізнес –  спринтери. Наче ж всі біжать в один бік, але поки  влада – центральна чи на місцях – пробіжить перше коло, бізнес намотає всі п’ять. Мова не про затягування, деякі процеси цілком виправдано мають розвиватися поступово. Проте бізнесу, який звик до рішучих дій та швидких рішень, важко зрозуміти державний сектор з його поміркованістю. В результаті – взаємне незадоволення і демотивація робити спільні проекти. Для прикладу, минулої зими бізнес виявився найбільш готовим до перебоїв з постачанням світла - генератори були закуплені і привезені за кілька тижнів. В той час як державні організації, які проводили закупівлі через тендери, змогли придбати генератори через три місяці.

Непотрібні проекти?

Громадський сектор робить величезну роботу. По суті своїй ту, яку б ніколи не зробив державний в силу бюрократичності, повільності, браку вільних рук та висококваліфікованих працівників і, головне, в силу «глухоти» до актуальних запитів. Громадський сектор все чує і вміє швидко реагувати. Тому ми маємо сотню кейсів: від закупівлі військової амуніції в перші місяці повномасштабного наступу до створення центрів реабілітації. То в чому ж проблема? В тому, що некомерційні організації і волонтерські центри мають добрий ресурс на запуск, але не мають ресурсу на сталість. Тобто масштабні проекти, які реалізує громадський сектор, мали б на якомусь етапі передаватися державі, яка би на їх основі створювала державні програми. Для прикладу, одна з громадських організацій відкрила два реабілітаційні центри в регіонах. Зараз в ці центри потрапляють пацієнти, які самі знайшли про нього інформацію. Тобто багато-хто позбавлений можливості проходити реабілітацію в сучасній клініці тільки тому, що просто про неї не знає, що місцевий лікар не знає про цей заклад і не може ні порекомендувати його, ні дати направлення. Якби держава прийняла ці центри від волонтерів, які готові передати проект далі,  вони були б включені в перелік центрів в рамках державної програми. Проте поки цього не сталося, бо передавати нема кому. Державний сектор, якщо він завчасно не забюджетував потрібні кошти на утримання цього проекту, просто не може його взяти. Не кажучи вже про те, що державники, які би мали перейняти проект, не відчувають причетності до нього. 

Все просто: громадські організації з самого початку не домовилися з тими державотворцями, для яких вони роблять проекти. Тому так і виходить, що класні дієві рішення стають непотрібними.

Чому не виходить?

В партнерстві часто кожен представник організації сповідує свої думки, переслідує свої бажання і часто не чує потреб інших. Ситуація ускладнюється, коли долучаються міжнародні донори, які мають свої умови надання коштів. Тоді  органи влади замість того, щоб зосередитися на доцільному використанні цих коштів, кидають сили на виконання умов, щоб кошти прийшли. І коли ці завдання замикаються на кількох департаментах, люди просто фізично не можуть зробити все. Чому б тоді не підключити, наприклад, громадський сектор? Така співдія посилила б позиції держави: влада спокійно б займалася пошуком інвестицій і створенням умов для їх надходження в країну, а громадський сектор робив би класні проекти який він і так вже вміє робити. Але у нас майже немає таких успішних кейсів. 

Висновки

Через фактори, викладені вище, взаємодія між бізнесом, громадським та державним сектором стає реальним викликом 2024 і наступних років. Щоб відбувалося чисте і прозоре партнерство, потрібна організація-перекладач, яка буде розуміти всіх, але захищати саме результат. Тільки за умови участі такого медіатора взаємодія буде гарантовано успішною. Це треба робити на рівні держави і на рівні кожної окремої громади.

Зрештою, ті проектні команди що створені з представленням різних секторів , які це зрозуміють вчасно, досягнуть успіху, поки їхні колеги будуватимуть свої вавилонські вежі.