Розширена відповідальність виробників в Україні: яких принципів варто дотримуватись

Хто забруднює, той і платить

Нова звичка формується мінімум за 21 день. Перенесемо це на рівень держави — і тут на зміни в свідомості громадян підуть роки. Можна скільки завгодно пояснювати, чому варто зменшувати кількість упаковки або спробувати полагодити речі, перш ніж викидати їх у смітник, ухвалювати закон за законом. Безперечно, це все важливо і варто робити. Однак поки виробники та споживачі не відчують економічні наслідки своїх «‎сміттєвих» звичок, повноцінні зміни не відбудуться. 

У липні цього року набув чинності Закон «Про управління відходами‎». Це рамковий закон, він закладає в українському законодавстві низку важливих європейських підходів до управління відходами. Документ передбачає впровадження розширеної відповідальності виробників відходів (далі РВВ). Тобто коли компанії, що виготовляють паковання або продукцію в упаковці, несуть відповідальність за повний життєвий цикл упаковки. Від створення дизайну паковання до моменту, коли продукція стає непотрібною споживачу. В ідеалі упаковка / ємність має бути придатна до повторного використання або переробки. 

Така практика діє в країнах ЄС останні 30 років. Цей же підхід намагаються запровадити в Україні. У цьому контексті активно обговорюється законопроєкт «‎Про упаковку та відходи упаковки». Документ є частиною реформи та закладає принципи функціонування РВВ в Україні. Окрім вітчизняних виробників паковання, РВВ буде застосовуватись і до імпортерів товарів. Що стосується сервісної упаковки (паперові горнятка, пластикові контейнери, в яких зважують продукти в супермаркетах тощо) — за неї розширену відповідальність нестимуть виробники цієї тари, а не представники рітейлу.

Наразі законопроєкт має пройти шлях обговорення з громадськістю, погодження та прийняття народними депутатами. В майбутньому очікуємо на підзаконні акти, які поширять дію РВВ на інші види відходів. Це електричне та електронне обладнання, текстиль, батарейки та акумулятори, машини, зняті з експлуатації, мастила, шини тощо.

З якими проблемами може зіткнутися система РВВ в Україні?

Можливі складнощі з переробкою зібраних відходів упаковки. Внаслідок російської військової агресії в Україні повністю або частково зруйновані деякі підприємства з переробки вторсировини, наприклад, Гостомельський склозавод. А Рубіжанський картонно-тарний комбінат опинився в тимчасовій окупації.

Проблемою може бути встановлення реально досяжних для виробників показників зі збору та переробки відходів їхньої упаковки. Нині в нас немає точної статистики поточних обсягів відходів, а без цього неможливо визначити прийнятні цільові показники.

Є ризик того, що прагнення виробників змінити тару або упаковку позначиться на безпечності продукції. Через брак знань вони можуть зробити упаковку, скажімо, із біорозкладного пластику, який насправді шкодить довкіллю. Доведеться шукати баланс між екологічними і товарними вимогами.

Орієнтуймося на кращі практики ЄС, зважаймо на українські реалії

Рівень переробки відходів різниться від держави до держави. У 2020 році середньостатичний громадянин ЄС утворив близько 4,8 тонни відходів, але лише 38% із них було перероблено. В деяких країнах ЄС понад 60% побутових відходів досі відправляють на звалища. Хоча на початку запровадження РВВ урядовці ставили доволі амбітну ціль — до 2030 року забезпечити переробку до 70% від усіх відходів упаковки в ЄС. Однак відходи з'являються швидше, ніж їх фактично вдається переробити. Тепер європейські законодавці обговорюють жорсткіші норми для виробників, а саме — попередити утворення відходів усіма доступними способами. Зокрема, на етапі розробки дизайну паковання та вибору матеріалів.

Цікавий момент: в українському законопроєкті РВВ будується навколо переробки, але не на попередженні утворенню відходів (наприклад, впровадженні системи депозитної тари або інших стимулів для повторного використання). З одного боку національне законодавство враховує чинні норми ЄС та ієрархію управління відходами. Однак вона й передбачає передусім запобігти появі відходів. 

Якщо Україна намагається виконувати рекомендації ЄС, то чи не логічно нам відобразити пункт про передження відходів у своєму законі? А для цього варто стимулювати бізнес та виробників до скорочення відходів упаковки ще на етапі її виготовлення та використання як паковання своєї продукції. Не менш важливо запровадити пільги чи інші фінансові стимули. Так підприємці побачать економічну вигоду від переходу на багаторазові матеріали або на такі, що можна переробити. 

На наш погляд, уже зараз законодавство повинно відображати такі правила для виробників, аби вони чітко розуміли: за якийсь період часу їм потрібно змінити своє паковання на більш екологічне. З наявними ресурсами кожен виробник може почати змінювати паковання, досліджувати цю тему і дивитися, що з відходів реально зробити придатним для сортування чи переробити, а що краще не використовувати як елемент упаковки і таким чином поступово зменшувати кінцевий обсяг відходів. 

Звернімося до закордонного досвіду 

У країнах ЄС існують різні економічні та ринкові інструменти впровадження РВВ. Найпоширеніші такі:

• система депозитів-повернення (зазвичай щодо упаковки та тари);
• система оподаткування первинної сировини (в залежності від здатності відходів до переробки чи повторного використання);
• оподаткування небезпечних речовин в продукції;
• податок на захоронення та спалювання відходів;
• оподаткування переробки та торгівля пільгами на переробку;
• система бонусів та мінусів для переробленої сировини. 

Наприклад, Данія ввела податок на вид упаковки в залежності від його впливу на довкілля. У Франції існує система РВВ для поліграфічного паперу, яка передбачає бонус у разі включення перероблених волокон та мінус у випадку включення матеріалів, що погіршують переробку. 

Водночас і в країнах ЄС досвід запровадження розширеної відповідальності виробників не скрізь успішний. Дослідження показують, що хоча 70% муніципальних відходів ЄС підпадають під дію схеми РВВ, лише 45% із них фактично покриваються нею. У той же час роздільне збирання відходів (а це необхідна умова для підготовки до повторного використання або переробки) залишається в середньому нижче 40%. Загалом менше 18% усіх відходів, які підлягають збору за схемою РВВ, ефективно збираються окремо. 

Орієнтуючись на досвід інших країн, ми можемо врахувати ці недопрацювання вже зараз і не допустити їх в українському законодавстві. Від початку у нас має бути правильний вектор руху для ефективного втілення реформи. 

Хто та як відповідатиме за відходи упаковки в Україні? 

Згідно закопроєкту «‎Про упаковку та відходи упаковки», виробники паковання та бізнеси мають об'єднатися в Організації розширеної відповідальності виробників (далі ОРВВ). У їхні обов'язки входить:

• приймати, збирати відходи, що утворилися після використання продукції, а також налагодити подальше управління цими відходами;
• інформувати утворювачів відходів продукції, на яку поширюється система РВВ (наразі в Україні це паковання) про заходи із запобігання збільшення відходів, а • також як виробники можуть зробити відходити придатними для повторного використання або переробки;
• повідомити про наявні в громаді місця прийому та сортування відходів. 

Представники ОРВВ мають визначити, де сортуватимуть відходи, домовитися з перевізником, щоб їх забирали та направляли на переробку або компостування. Або ж ОРВВ самостійно встановлюють у громаді сортувальні баки та слідкують, щоб споживачі правильно розподіляли відходи по фракціям. 

Після органічних відходів друга найбільша фракція — це вторсировина. Метал, скло, ПЕТ-пляшки, картон, папір — все, що можна матеріально переробити. Але щоб система збору вторинної сировини запрацювала, як слід, потрібна належна відповідальність виробників. Саме для цього уряд і запроваджує правила РВВ. Вторсировина має бути якісно зібрана та перероблена або за можливості використовуватись повторно. З дотриманням цих норм в ідеалі паковання, яке не переробляється, ставатиме все менше, а частка повторного використання зростатиме. Спалювання та захоронення в цьому ланцюжку повинно стати найбільш економічно невигідним способом утилізації відходів. Як цього досягти? 

Зробити економічно вигідною упаковку, придатну до повторного використання чи переробки — єдиний дієвий спосіб 

‎Створили — використали — викинули. Так працює лінійна економіка. І це не тільки українська проблема. Це стосується всіх країн, тому що така модель зручна. Чому в нас недостатньо зусиль докладається сортуванню, переробці? Про мінімізацію відходів ще менше думають. А все тому, що в Україні дуже мало коштує захоронення та спалювання відходів. Збільшення податку на ці послуги в перспективі може допомогти налаштувати системи запобігання утворенню відходів, а також переробку та повторне використання. 

Компанії, які виробляють продукцію, що забруднює довкілля та шкодить здоров’ю людей, зобов’язані сплачувати суттєву суму. Інакше матимемо ще більш негативні наслідки від такої діяльності. Єдина можливість для виробників та бізнесу уникнути додаткових витрат — удосконалити продукцію чи/та її паковання, зробивши їх придатними до переробки, компостування або повторного використання. 

Будь-яким реформам, не лише довкіллєвим, передує чітка мета і показники, що визначаються на рівні держави. Відповідно до цього будується подальша політика змін. Коли ж країна ставить собі за ціль налагодити сервіс спалювання відходів або їх захоронення, без встановлення конкретних цілей та стимулів щодо запобігання — виробників це жодним чином не стимулюватиме змінювати своє паковання. 

Європейські принципи «забруднювач платить» та «плати за те, що викидаєш» — це по суті й є розширена відповідальність виробника 

За таких умов бізнес чи виробник вирішує: хоче використовувати непридатне до сортування паковання чи спалювати відходи своєї продукції — будь ласка. Тільки доведеться платити більше. Наразі важливим завданням для уряду є розробка такої системи, де неекологічні рішення стануть дорожчими. Це можна реалізувати через певні тарифи чи податки для бізнесу.  

Тут не йдеться про заборону чогось. У нинішніх умовах, з карколомними обсягами відходів в Україні, вмить не вийде унеможливити будівництво сміттєспалювальних установок. Однак ми можемо розвивати сферу довкілля таким чином, щоб у системі обігу товарів більше ресурсів використовувалися раціонально. 

Як цього досягти?

• У крамницях має з'являтися більше опцій купувати продукти без паковання, а клієнти мають бути заохочені приходити зі своєю тарою. Цей напрям почав розвиватись у 2019 році. Але в період спалаху COVID-19 індустрія одноразових виробів ефективно скористалась міфом про те, що одноразове паковання захищає від вірусу. Так більшість товарів на розсип знову стали запакованими.

• Рітейл може запроваджувати опції заставної тари. Наприклад, фрукти та овочі часто продають в одноразовій харчовій плівці. Її складно повторно використати, і вона далеко не завжди потрапляє на переробку. Як рішення — складати товари у багаторазові контейнери. Клієнти могли б повертати їх під час наступного візиту до супермаркету за цими ж продуктами.

• Виробники, чиє паковання товарів придатне для повторного використання / наповнення, мають бути економічно заохочені. Адже вони пропонують найбільш дружнє для довкілля рішення. Їх слід підтримувати, стимулювати і ставити у приклад іншим бізнесам.

• Виробники, які ще не зробили своє паковання екологічним, повинні знати про фінансові переваги цього рішення, про економічні стимули від держави, а також отримати достатньо часу, щоб змінити дизайн упаковки. 

Нехай у цій комунікації держави з бізнесом успішний досвід наших підприємців стане аргументом. В Україні існують безпечні та доступні альтернативи на заміну полігонам та сміттєспалюванню. Ринок повторного використання невеликий, але все ж таки є. Наприклад, ми з командою Zero Waste Alliance Ukraine влітку презентували онлайн-платформу «Місто нуль відходів». Сайт є допоміжним інструментом для громад та бізнесів, охочих зменшити обсяг відходів та раціонально використовувати наявні ресурси. Платформа знайомить з екоініціативами у різних куточках країни, до яких можна приєднатися, або спробувати реалізувати схоже рішення у своїй громаді. 

Наразі у своїх пропозиціях уряд спирається на європейське законодавство та досвід впровадження систем РВВ у країнах ЄС. Наскільки наші виробники та ОРВВ будуть дотримуватися цих норм — залежатиме від багатьох факторів. У тому числі від ефективності контролю та аудиту за їхньою діяльністю, від комунікації з усіма стейкхолдерами, від наявності та відкритості даних про відходи та їхній обіг. Впливає на швидкість змін і ситуація на фронті. 

Уже зараз зрозуміло: українська сфера управління відходами покращиться тоді, коли їхній надлишок перестане витрачати державні ресурси, у тому числі грошові. В умовах воєнного стану вони й так доволі обмежені. Левова частка бюджету скерована на підтримку армії, бо безпека населення — головне. Тому доцільність будь-яких дороговартісних для держави рішень має бути обґрунтованою. 

Час змінювати наші звички. Змінювати те, як ми керуємо бізнесом, як шукаємо матеріали для паковання, куди потім віддаємо залишки, чи слідкуємо взагалі за долею товарів після їхнього використання. Сьогодні уряду як ніколи важливо інвестувати кошти у рішення, що будуть справді ефективними для довкілля і держави в цілому, та наближатимуть Україну до кращого майбутнього.

Софія Сидоренко, голова громадської спілки «Український Альянс Нуль Відходів»
Альона Нагаєвщук, комунікаційна менеджерка Zero Waste Alliance Ukraine