Авторські блоги та коментарі до них відображають виключно точку зору їхніх авторів. Редакція ЛІГА.net може не поділяти думку авторів блогів.
05.04.2011 12:11
Чому приватні особи та суди не можуть оскаржувати конституційність законів?
Ця стаття присвячена аналізу фактичної дискримінації у законодавстві України, за яким оскаржувати конституційність законів може виключено обмежене коло органів державної влади
Інститут конституційної юстиції повинен, безперечно, не тільки вирішувати політичні конфлікти, але й захищати права приватних осіб, унеможливлюючи застосування щодо них неконституційних законів. В інакшому випадку реалізація принципу гуманізму, що закріплений у ст.3 Конституції, перетворюється на декларативну профанацію, а взаємовідносини держави і людини набувають одностороннього характеру етатоцентризму.
Втім, вітчизняний закон про Конституційний Суд України пішов саме таким шляхом: оскаржувати конституційність законів може лише виключне коло владних органів та посадових осіб, котрі, як правило, і є видавниками неконституційних актів. При цьому, за умови сконцентрованості влади в рамках єдиної політичної сили (мається на увазі повне й безапеляційне взаємоузгодження своїх рішень Президентом, ВРУ, КМУ та ВСУ), можливість реального окскарження потенційно неконституційних актів є мінімальною. Можливо, ситуація могла б бути бодай дещо виправлена за умови незалежності українського омбудсмена (який у всіх адекватних юрисдикціях є людиною від опозиції), проте в Україні його лояльність владі та пасивність у прийнятті рішень аж ніяк на це не надихає.
Приватні особи (фізичні та юридичні), як і інші владні органи, вправі звертатися до КСУ виключно в рамках офіційного тлумачення Конституції та законів. При цьому, звісно, у КСУ є т.зв. "дискреційна юрисдикція", що дозволяє КСУ визнавати неконституційними положення закону, навіть якщо про це питання не ставилося, проте таким правом він користується вкрай рідко. Відтак, для пересічної людини досягти відміни неконституційного закону в КСУ фактично неможливо.
Ще більший подив викликає неможливість безпосереднього звернення до КСУ (зокрема, з питань конституційності/неконституційності законів) судів загальної юрисдикції. Для цього вони повинні в загальному порядку зупинити розгляд справи та звертатися до ВСУ, який (у свою чергу) може від свого імені шляхом прийняття рішення на пленарному засіданні звернутися до КСУ. Абсурдність описаної ситуації виливається у те, що судді, як правило, ігнорують посилання сторін на можливу неконституційність закону та формально застосовуєть положення останнього, виходячи з презумпції конституційності (ч.2 ст.8 Конституції).
Зовсім інакша ситуація має місце у нашого північного сусіда - Російської Федерації, у котрій приватні особи мають право на звернення з індивідуальною/колективною скаргою щодо конституційності законів, а суди загальної юрисдикції мають можливість безпосередньо звернутися до КС РФ із запитами.
При цьому практика ілюструє, що більшість постанов КС РФ приймаються якраз за результатами розгляду індивідуальних скарг приватних осіб та запитів судів (приблизно 90 % - у 2010 році).
Варто врахувати, що одна тільки наявність аналізованого права морально захищає приватних осіб від свавілля органів влади, надаючи останнім адекватне усвідомлення того, що їхні неконституційні рішення можуть бути оскаржені. Цього, на жаль, ми не спостерігаємо в Україні, де існує велика кількість потенційно неконституційних законів, які діють лише через відсутність рішеннь КСУ щодо них, що (у свою чергу) спричинено відсутністю подань уповноважених осіб.
На жаль, сподіватися сьогодні на деякі поліпшення у цій сфері не доводиться. Незважаючи на очевидну нерівність (навіть певну дискримінацію) у правах на звернення до КСУ у залежності від статусу суб'єкта, жодні кроки у напрямку вирішення проблеми не вчиняються.
Можливо, одним із варіантів є звернення до КСУ щодо тлумачення принципу рівності перед законом (ст.21 КУ) в аспекті відсутності у приватних осіб/судів права оскаржувати конституційність законів, що могло б підштовхнути КСУ визнати неконституційними відповідні обмеження (як це мало місце у нещодавній справі щодо регулювання дорожнього руху)?
Поживемо - побачимо
Втім, вітчизняний закон про Конституційний Суд України пішов саме таким шляхом: оскаржувати конституційність законів може лише виключне коло владних органів та посадових осіб, котрі, як правило, і є видавниками неконституційних актів. При цьому, за умови сконцентрованості влади в рамках єдиної політичної сили (мається на увазі повне й безапеляційне взаємоузгодження своїх рішень Президентом, ВРУ, КМУ та ВСУ), можливість реального окскарження потенційно неконституційних актів є мінімальною. Можливо, ситуація могла б бути бодай дещо виправлена за умови незалежності українського омбудсмена (який у всіх адекватних юрисдикціях є людиною від опозиції), проте в Україні його лояльність владі та пасивність у прийнятті рішень аж ніяк на це не надихає.
Приватні особи (фізичні та юридичні), як і інші владні органи, вправі звертатися до КСУ виключно в рамках офіційного тлумачення Конституції та законів. При цьому, звісно, у КСУ є т.зв. "дискреційна юрисдикція", що дозволяє КСУ визнавати неконституційними положення закону, навіть якщо про це питання не ставилося, проте таким правом він користується вкрай рідко. Відтак, для пересічної людини досягти відміни неконституційного закону в КСУ фактично неможливо.
Ще більший подив викликає неможливість безпосереднього звернення до КСУ (зокрема, з питань конституційності/неконституційності законів) судів загальної юрисдикції. Для цього вони повинні в загальному порядку зупинити розгляд справи та звертатися до ВСУ, який (у свою чергу) може від свого імені шляхом прийняття рішення на пленарному засіданні звернутися до КСУ. Абсурдність описаної ситуації виливається у те, що судді, як правило, ігнорують посилання сторін на можливу неконституційність закону та формально застосовуєть положення останнього, виходячи з презумпції конституційності (ч.2 ст.8 Конституції).
Зовсім інакша ситуація має місце у нашого північного сусіда - Російської Федерації, у котрій приватні особи мають право на звернення з індивідуальною/колективною скаргою щодо конституційності законів, а суди загальної юрисдикції мають можливість безпосередньо звернутися до КС РФ із запитами.
При цьому практика ілюструє, що більшість постанов КС РФ приймаються якраз за результатами розгляду індивідуальних скарг приватних осіб та запитів судів (приблизно 90 % - у 2010 році).
Варто врахувати, що одна тільки наявність аналізованого права морально захищає приватних осіб від свавілля органів влади, надаючи останнім адекватне усвідомлення того, що їхні неконституційні рішення можуть бути оскаржені. Цього, на жаль, ми не спостерігаємо в Україні, де існує велика кількість потенційно неконституційних законів, які діють лише через відсутність рішеннь КСУ щодо них, що (у свою чергу) спричинено відсутністю подань уповноважених осіб.
На жаль, сподіватися сьогодні на деякі поліпшення у цій сфері не доводиться. Незважаючи на очевидну нерівність (навіть певну дискримінацію) у правах на звернення до КСУ у залежності від статусу суб'єкта, жодні кроки у напрямку вирішення проблеми не вчиняються.
Можливо, одним із варіантів є звернення до КСУ щодо тлумачення принципу рівності перед законом (ст.21 КУ) в аспекті відсутності у приватних осіб/судів права оскаржувати конституційність законів, що могло б підштовхнути КСУ визнати неконституційними відповідні обмеження (як це мало місце у нещодавній справі щодо регулювання дорожнього руху)?
Поживемо - побачимо
Якщо Ви помітили орфографічну помилку, виділіть її мишею і натисніть Ctrl+Enter.
Останні записи
- Стягнення коштів, які належать особі, яка має заборгованість перед боржником Євген Морозов 10:30
- Справи про адміністративні правопорушення, які розглядають ТЦК і СП Євген Морозов вчора о 12:18
- "Єдиний" спосіб оскарження результатів оцінки в рамках виконавчого провадження Євген Морозов 04.10.2024 12:19
- Wi-Fi у школах: на якому етапі ми зараз і як відбувається облаштування Петро Оленич 04.10.2024 12:07
- Perplexity AI: Коли пошуковик розуміє вас з півслова Олеся Стойко 04.10.2024 07:40
- Як збільшити прибуток через систематизацію бізнес-процесів Жанна Кудрицька 03.10.2024 22:44
- Визначаємо місця проживання дитини під час війни Світлана Приймак 03.10.2024 19:22
- Декілька роздумів щодо "тарифного подвигу" Укрпошти Олег Пендзин 03.10.2024 16:44
- Забезпечення прав людини в умовах війни Дмитро Зенкін 03.10.2024 14:16
- Відключення споживачів від комунальних послуг за борги по ЖКХ Євген Морозов 03.10.2024 12:24
- Я вдома! Як ефективно встановити і захистити особисті кордони Алла Заднепровська 03.10.2024 09:07
- Де знайти додаткові інвестиції: кредит, грант чи інвестор? Костянтин Соловйов 02.10.2024 20:37
- Мобілізація по новому. Особливості призову командирами ВЧ Ігор Калініченко 02.10.2024 17:34
- Зобов`язання ДПС України зареєструвати в ЄРПН податкову накладну Євген Морозов 02.10.2024 12:16
- Бізнес під прицілом: як новітні розвідтехнології стають щитом в умовах війни Ігор Шевцов 02.10.2024 10:21
Топ за тиждень
- Зміни в призначенні субсидій 316
- Відбір постачальника – це не вся закупівля: ключові ролі в закупівельному процесі 291
- Мобілізація по новому. Особливості призову командирами ВЧ 249
- Відстрочка від мобілізації для студентів іноземних ВНЗ: Покарання невинних за чужі провини 227
- Де знайти додаткові інвестиції: кредит, грант чи інвестор? 120
Популярне
-
Названо 10 криптовалют, які найкраще купувати зараз
Фінанси 12298
-
Підконтрольна ГУР компанія заборгувала державі понад 800 млн грн – розслідування
Бізнес 6474
-
Італія звинувачує сім осіб і дві компанії у бракованих деталях для літаків Boeing
Бізнес 5072
-
В Україні сповільнилося зростання реальних зарплат, у НБУ назвали причини
Фінанси 4485
-
Бохо-шик, переосмислене ретро та інші модні тренди із Paris Fashion Week: ФОТО
Життя 4392
Контакти
E-mail: [email protected]