Про нещодавній кейс Гасана Гусейнова, професора філологічних наук московського уніерситету, який став жертвою справжньої "мови ненависті".
Коли тобі закидають нетолерантність та необхідність в повазі до «іншої думки» (хоч як би вона тобі не подобалася) представника «ЛДНР», якого треба посадити за стіл переговорів, чи простої куриці з модного журналу - хочеться поставити у приклад нещодавній кейс Гасана Гусейнова, професора філологічних наук московського університету, який став жертвою справжньої «мови ненависті».
Хтось може обмежити питання виключно "мовним срачем". Та це лише маргіналізує тему, опустить її до виключно націоналістичних замашок та може заперечити факт того, що війна між Росією та Україною - це війна і за мову також.
Наприкінці минулого місяця Гасан Гусейнов опублікував на своїй сторінці пост, який викликав хвилю гніву не тільки з боку пересічних користувачів, але й представників інтелігенції, письменників, медіа-спільноти та усіх інших, як виявилося, пуританських ревнителів чистоти та "обраності" російської мови.
«Что характерно», але найбільший гнів викликала саме теза про «клоачність» російської мови. Водночас, усвідомлюючи абсурдність публічного заперечення прав меншин на власну друковану газетку (поки що відкрито вони не наважуються це озвучувати, чіпляючись усіляко за «екстремізм» контенту, під який за сучасним російським законодавством можна підігнати БУДЬ-ЯКУ літературу), Гасана Гусейнова було звинувачено у приниженні російської мови через нібито порівняння її з клоакою. Хоча пост був про інше.
«Мова ненависті» як категоричне заперечення не тільки інакомислення, але і інакомовлення, імперією ретранслюється на українців уже багато років. Звідсіля – міфи про приниження прав російськомовних не тільки на Донбасі, але і по всій Україні. Злочинець вимазує тебе кров’ю, щоби самому не дуже вирізнятися. Аби в надії великого пожарища вже неможливо було розрізнити хто є катом, а хто - жертвою.
Можна довго дискутувати про мову Пушкіна чи Достоєвського, про російську літературу, яка вийшла з гоголівської «Шинелі». Однак, з початком 30-х років минулого століття, коли павутина концтаборів почала зростати, критично зріс і вплив табірного жаргону, який призвів вульгаризації російської мови. Це чудово відобразив Солженіцин в «Архіпелазі».
Інкубаційний процес формування нової радянської людини на мовному ґрунті підживлювався не стільки кабінетним партійним новоязом, а скільки звульгаризованим прошарком «народної» мови з низів.
Леонід Плющ у своєму «Карнавалі» писав, що сміх Рабле спровокував Французьку революцію, а Жовтневу супроводжували усілякі всенародні буфонади та сатира. Навпроти ж – садистський та принизливий сталінський глум ГУЛАГу мав на меті лише укріпити цю «тюрму народів».
Про мовні наслідки тоталітарного експерименту 20-го століття під назвою «СРСР» буде написано ще дуже багато. Очевидно, що Гасан Гусейнов зачепив лише край проблеми.
Україна ж має стояти принципово на власних традиціях, систематично викривати нелюдські практики минулого, категорично присікати цю повзучу невидиму війну в усіх сферах соціокультурного буття та будь-які прояви автономій на підставах порушень прав мовних меншин. Лише тоді у нас є шанс.
