Шторми та тихі заводі ринку електроенергії

У законі була закладена міна уповільненої дії, яка стала причиною конфлікту інтересів між державою, непобутовими споживачами та підприємствами так званої «зеленої» енергетики.

Минуло вже більше року, як набув чинності закон України «Про ринок електричної енергії». За цей час усі непобутові споживачі мали змогу пересвідчитись у неефективному реагуванні держави на проблеми, які виникають у зв’язку із впровадженням закону, а подекуди і в суб’єктивних діях та/або бездіяльності, що використовуються в інтересах різних бізнес груп. 

Тарифний шторм…

Як я зазначав раніше, у законі вже була закладена міна уповільненої дії, яка стала причиною конфлікту інтересів між державою, непобутовими споживачами та підприємствами так званої «зеленої» енергетики.

З одного боку, в інтересах певних бізнес груп держава узяла підвищені зобов’язання перед інвесторами з будівництва «зеленої», альтернативної енергетики, що передбачає придбання у них – у довгостроковій перспективі – електроенергії за цінами, що значно вище ринкових. З іншого боку, було упроваджено дискримінаційний механізм, відповідно до якого, по суті, кошти непобутових споживачів, які стягуються з них завдяки включенню спеціальних зобов’язань держави до тарифу з передачі електричної енергії, виступають у якості джерела фінансування зобов’язань країни перед виробниками «зеленої» енергетики.

Таким чином, з 01.07.2019 року держава переклала свої обов’язки перед одними суб’єктами господарювання на інших суб’єктів, порушивши принцип недопустимості перехресного субсидіювання та не беручи до уваги саме поняття «послуга» – тобто, включивши в тариф із послуги на передачу складову, яка є своєрідним податком на забезпечення розвитку альтернативної енергетики, який встановлений у непередбачений законодавством України спосіб.

За даною схемою ДП НЕК «Укренерго», згідно встановленого тарифу на передачу електроенергії, отримує грошові кошти, частина з яких надходить на покриття витрат державного підприємства з надання послуги. Інша ж частина передається державному підприємству «Гарантований покупець», основна функція якого є викуп за кошти інших непобутових споживачів електроенергії у «зелених» виробників по цінам, що у рази вище чим на РДН (ринок «доба наперед»).

За цей час ми всі були свідками судового спору між групою непобутових споживачів та державою. Його результатом стало рішення суду, яке набуло чинності про визнання протиправними та такими, що підлягають скасуванню рішень НКРЕКП №594 та №1411 про встановлення з 01.07.2019 року тарифу на передачу електроенергії у розмірі 347,43 грн./МВт-год. та  про встановлення з 01.08.2019 року тарифу на передачу електроенергії у розмірі 312,14 грн./МВт-год. Однак, незважаючи на рішення суду, у подальшому держава була неспроможна врегулювати конфлікт у законодавчій площині та усунути дискримінаційні фактори щодо непобутових споживачів, які були закладені у законі.

Натомість, зважаючи на позитивний для непобутових споживачів досвід судового оскарження неправомірних рішень НКРЕКП, діяльність законотворців була направлена на недопущення їх ефективного оскарження. Так, у кінці 2019 року до Кодексу адміністративного судочинства України було внесені норми, які, у порядку забезпечення позову, забороняють зупиняти дію НКРЕКП зі встановлення тарифу. З такими темпами лобіювання законів на догоду певних бізнес-груп, я не здивуюсь, якщо в кодекси скоро будуть прописувати прізвища осіб, рішення яких не можна ні оскаржувати, ні ставити під сумнів. Про тихі законодавчі заводі для обраних осіб, напишу нижче, а спочатку про шторми.

Як продемонструвала подальша бурхлива діяльність державних органів щодо встановлення тарифу на передачу електроенергії, вона має ознаки такого собі нормативного «шторму». Так, тариф на передачу електроенергії (окрім скасованого судом за 2019 рік) змінювався наступним чином: з 01.09.2019 року тариф дорівнював 116,54 грн./МВт-год., з 01.01.2020 року – 155,4 грн./МВт-год. З 01.08.2020 року тариф виріс до 240,23 грн./МВт-год., а з 01.12.2020 року вже становив 312,76 грн./МВт-год. З тривогою непобутові споживачі тепер чекають новий 2021 рік, у якому знову, виходячи із далеких від об’єктивності міркувань, державні органи будуть установлювати нові тарифи.

В кризових умовах, викликаних пандемією COVID-19 та відсутністю заходів підтримки з боку держави, для багатьох непобутових споживачів, як ніколи, постало питання збереження бізнесу, виробництва, робочих місць. Відповідно, будь-яке підвищення цін на електроенергію є вразливим моментом для багатьох підприємств, що значно впливає на зростання вартості товарів, робіт послуг. За умов такого непередбачуваного «хвильового» підвищення вартості тарифу на передачу електроенергії непобутові споживачі позбавлені можливостей далекоглядного планування, складення поточних та річних планів, бюджетів; а в цілому ж, вони не впевнені у дні, який настане завтра.

… і тихі заводі для вибраних

Однак не всі непобутові споживачі живуть із невпевненістю у світлому і спокійному майбутньому. Як вбачається із останніх змін законодавства, для кількох підприємств виробників сталі у 2021 році держава встановлює преференції, щодо сплати тарифу на передачу електричної енергії. Під ці підприємства, в інтересах певних бізнес-груп, законотворці упровадили в законодавство «ноу-хау». Виявляється, окрім підприємств альтернативної «зеленої» енергетики в Україні є підприємства «зеленої» електрометалургії.

Читаємо ст. 9 Закону України «Про альтернативні джерела енергії»: «Підприємство "зеленої" електрометалургії – це юридична особа, що здійснює господарську діяльність із виробництва сталі, із дотриманням норм щодо прямих викидів діоксиду вуглецю в результаті виробництва сталі на рівні не більше 250 кілограмів на тону сталевої продукції та виключно електродуговим методом виробництва». Для цих підприємств «встановлюється тариф на послуги з передачі електричної енергії, купівля якої здійснюється для цілей виробництва сталі, що не враховує витрати оператора системи передачі на виконання спеціальних обов’язків із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії».

Згідно вищевикладеного та логіки законодавців, дим сталеплавильного виробництва є корисним, а можливо навіть цілющим. Це особливо стосується власників підприємств, які зекономлять значні грошові кошти за рахунок інших непобутових споживачів, у яких взагалі немає викидів, або тих промислових підприємств, які систематично вкладають власні кошти в модернізацію виробництва, щоб знизити викиди в навколишнє середовище, але не мають від держави ані підтримки, ані виразної справедливої політики щодо встановлення цін на послуги державного природного монополіста.

З наведених «маневрів» стає зрозуміло, що оскільки, згідно розрахунку НЕК «Укренерго», тариф на передачу електроенергії для підприємств «зеленої» електрометалургії буде становити 91,73 грн./МВт-год, даний розмір і є ціною послуги з передачі електроенергії. Відповідно, різниця між цією ставкою та тарифом, встановленим для інших непобутових споживачів, і буде тією надмірною переплатою з боку інших підприємств за послугу з передачі електричної енергії. На грудень 2019 року переплата непобутових споживачів становить 221,03 грн./МВт-год. (312,76 грн./МВТ-год. – 91,73 грн./МВт-год.). В масштабах ТОВ «Побужський феронікелевий комбінат», лише у грудні, – при обсязі споживання електроенергії у розмірі 60 000 000 КВт-год. – ця переплата становитиме більше 13 млн грн.

Таким чином, загравання високопосадовців з різними олігархічними групами містить ризики не тільки для розбалансування законодавчої системи, де закладаються суб’єктивні чинники, які відміняють поняття рівноправності, об’єктивності і справедливості, але і становлять ризики для держави. Зокрема, ці ризики стосуються повернення непобутовим споживачам зайве сплачених коштів у частині, що не пов’язана із послугою з передачі електроенергії та відшкодуванням збитків потерпілим особам.

Яскравим прикладом залежності високопосадовців від інтересів бізнес-груп є бездіяльність держави щодо використання атомної енергетики та повноцінного допуск ДП НАЕК «Енергоатом» на ринок прямих контрактів із більш дешевою електричною енергією. По суті, створено умови розподілення дешевої атомної електроенергії серед обмеженого кола учасників аукціонів та її перепродаж на РДН на аналогічному ціновому рівні з електроенергією ТЕЦ. Замість створення штучної ситуації, де різниця між ціною атомної електроенергії на аукціоні та РДН йде в карман до посередників, держава могла б самостійно продавати дешеву атомну електроенергію за прямими контрактами зі споживачами, за рахунок прибутку самостійно виконувати свої зобов’язання перед «зеленою» енергетикою, а також зняти із непобутових споживачів тягар витрат, що не пов’язані із послугою на передачу електроенергії. Але як вбачається із змін до порядку проведення аукціонів, готується взагалі виключення можливості придбання кінцевими непобутовими споживачами атомної електроенергії на аукціонах. Таким чином, держава добровільно відмовляється від очевидних можливостей отримання прибутку від продажу електроенергії по більш високій ціні та втрачає шалені кошти, які осідають у кишенях приватних трейдерів, які купують атомну електроенергію по низькій ціні та продають її по ціні РДН. 

Загалом, запуск атомної енергетики на повну потужність, продаж державою атомної електроенергії на РДН за прямими контрактами кінцевим непобутовим споживачам, виключення із тарифу на передачу електроенергії складової, що не пов’язана із послугою, могли б знизити вартість електроенергії на РДН, а, відповідно, і вартість товарів, робіт, послуг в країні. Це підвищило б конкурентоздатність українських товаровиробників на міжнародних ринках. Дані заходи також є ключем до вирішення проблеми запровадження норм ЄС із нової кліматичної програми «The European Green Deal», яка різко підвищує законодавчі вимоги для виробників щодо екології та містить ризики встановлення відповідного мита, щоб захистити виробників із ЄС від більш дешевої продукції з країн, які не виконують кліматичні умови. Саме грошові кошти, заощаджені в результаті звільнення непобутових споживачів від сплати тарифу на передачу електроенергії у частині, що пов’язана з виконанням оператором з передачі та Гарантованим покупцем спеціальних зобов’язань перед підприємствами альтернативної енергетики, можуть стати фінансовим джерелом модернізації та зменшення викидів у навколишнє середовище.

Але це все можливо за наявності політичної волі застосування до проблем державницького підходу, а не за умови продовження тактики створення штучних штормів на ринку електроенергії та утворення під замовлення тихих законодавчих заводей для обраних осіб, що не тільки суперечить інтересам суспільства, а й у цілому порушує права та інтереси громадян та юридичних осіб.