Як працюватиме система відкритих виборчих списків.
Вчора сталася без перебільшення історична подія – Верховна Рада ухвалила довгоочікуваний і багатостраждальний Виборчий кодекс, який почне діяти з 1 грудня 2023 року, тобто вже фактично напередодні наступних чергових парламентських виборів. Злегка затьмарило цю новину хіба те, що рішення прийняли лише з 17(!) спроби. Але тим цінніший результат, якого, судячи із «завзяття» депутатів, могло не бути взагалі.
Головна новація ухваленого документу, покликана змінити якість законодавчого органу, - впровадження повністю пропорційної виборчої системи з відкритими регіональними списками.
Які нововведення ми отримаємо у порівнянні з нинішніми правилами?
По-перше, буде трансформовано територіальну організацію виборів, зокрема передбачено утворення 27 виборчих регіонів, які переважно співпадають з межами областей (крім Києва та Дніпропетровської області, поділених на два регіони).
Відповідно політичні партії, за якими Кодекс закріплює виключне право на висування кандидатів у народні депутати, формуватимуть два списки – загальнодержавний та регіональний. При цьому до регіонального списку зможуть потрапити лише кандидати із загальнодержавного.
Укладаючи кожен із 27 регіональних списків, партії зобов’язані включити до нього щонайменше 5 кандидатів, а в кожній п’ятірці (з першого по п’яте, з шостого по десяте місце і т.д.) має бути мінімум по два представники від кожної статі. Відтак, парламент 10-го скликання може стати безпрецедентно збалансованим за гендерною ознакою.
Партії самостійно визначатимуть порядок розташування кандидатів у обох списках на етапі їх формування. Звичайно, включати одного кандидата до різних регіональних списків тієї самої партії заборонено.
Як українці обиратимуть депутатів за новою системою?
У виборчому бюлетені буде всього два речення: 1) підтримую виборчий список політичної партії за №… (номер партії, визначений жеребкуванням); 2) підтримую кандидата у народні депутати від цієї партії за №… (номер кандидата у регіональному списку). Тобто виборець зможе проголосувати не лише за партію, але й за конкретного представника цієї партії у своїй області. Важливо підкреслити, що за окремого кандидата в регіональному списку виборець може і не голосувати, тоді вважатиметься, що він підтримує весь список загалом.
Якщо для виборця така система не є складною, принаймні не надто складнішою за існуючу, то в плані підрахунку голосів і встановлення результатів виборів все буде значно важче.
Спочатку ЦВК традиційно вирахує, які партії допустити до розподілу парламентських мандатів. Для отримання такого права потрібно набрати не менше 5% дійсних голосів виборців по всій країні. Потім буде визначено виборчу квоту – кількість голосів, необхідних для здобуття одного мандату. Далі набрані партійним списком в кожному регіоні голоси поділять на квоту, і отримане ціле число дорівнюватиме кількості мандатів, які партія виборола в межах області.
Своєю чергою, ці мандати розподілять між собою кандидати з регіонального списку, котрих за підсумками голосування ранжуватимуть у порядку зменшення відсотку індивідуальної підтримки. Якщо претенденти наберуть однакову кількість голосів, пріоритет надаватиметься тому, хто займатиме вище місце, яке визначить партія при формуванні списку. Якщо ж за кандидата не проголосує жоден виборець, в черзі на мандат він розташується після всіх, хто отримав голоси, згідно з визначеною партією черговістю.
Це принципова річ, адже в підсумку вирішувати, хто потрапить до парламенту від регіону, будуть жителі цього регіону, а не партійне керівництво.
Як вже зазначалося, кількість отриманих партією мандатів у регіоні визначатиметься шляхом поділу набраних голосів на виборчу квоту. При цьому залишиться певна кількість нерозподілених голосів виборців. Для того, щоб їх використати, ЦВК має підрахувати суму нерозподілених голосів за партію в межах всієї країни, тобто з 27 виборчих регіонів. Ця сума ділиться на виборчу квоту, і отримані мандати розподіляються вже між кандидатами не з регіональних списків, а із загальнодержавного. Такий алгоритм дозволить партіям завести до парламенту людей, котрі не добрали голосів у регіонах, за рахунок невикористаної підтримки в цілому по Україні.
Звісно, всі ці обчислення не стануть перепоною для сучасної техніки, але вказані правила потребують складного диференційованого підрахунку бюлетенів.
Отже, зробимо певні висновки.
Запровадження пропорційної виборчої системи з відкритими регіональними списками дає змогу втілити переваги пропорційної складової (наприклад, посилення ролі і стимулювання розвитку політичних партій, партійної конкуренції) і водночас зберегти зв’язок депутатів з конкретним регіоном та проблемами його мешканців, що є позитивним моментом мажоритарної системи.
Після імплементації Виборчого кодексу теперішнім мажоритарникам доведеться шукати підтримки серйозних партій, які, по-перше, мають прохідний загальнонаціональний рейтинг, а, по-друге, високий рівень підтримки саме в конкретному регіоні. Оскільки відверто токсичні кандидати негативно впливатимуть на авторитет партії, в одіозних політиків буде обмаль шансів потрапити до партійного списку, відтак і зайти до Верховної Ради. Крім того, банально засівати гречкою свій округ буде неефективно, оскільки голосуватиме ввесь регіон, а значить, персональна відповідальність депутата і поле його діяльності розширюються.
З іншого боку, ефективність від нових правил, з огляду на їх складність, залежатиме від якості підготовки виборчого процесу на всіх етапах – починаючи з інформування громадян, закінчуючи компетентними виборчими комісіями і технологіями захисту від можливих фальсифікацій. Виходячи з цього, починати готуватися необхідно вже зараз, а не з 1-го грудня 2023 року.
