ВІДКРИТИЙ ЛИСТ МІНІСТРОВІ ОСВІТИ Щиро дякую Вам, Дмитре Володимировичу, за відміну руйнівних наказів Вашого попередника з проблем вищої освіти. Але залишаються не ясними декілька питань: 1) Вашим попередником було оголошено, що держзамовлення на спеціаліста + магістра в цьому році складатиме 10% від ліцензованого обсягу. Чи так це? 2) Хотілося б почути Ваші міркування про вирішення проблеми скорочення кількості абітурієнтів у наступні два роки (у зв'язку з переходом на 12-річну середню освіту наступного року вже буде обмежений випуск у школі). Скорочення викладачів у вузах, в середньому, становитиме 20-40%! 3) Процедура акредитації (у т.ч. повторної) забирає у викладачів місяці дорогоцінного часу. Але як би ти справу не оформив - не заплативши клерку з відділу акредитації ДАК 100-200$ за кожну справу - будеш їздити туди по пів-року, виправляючи коми і крапки. А хамство й чванство т.з інспекторів і методистів з ДАК, які змушують професорів стояти перед ними навшпиньки? Мабуть це тільки в Україні й збереглося! На мою думку, повторну акредитацію слід узагалі відмінити, або видавати повторно сертифікат на 10 років. Оцінювати якість роботи зі спеціальності слід не по "нормативах", а по кінцевому продукту - якості підготовки випускників. А перевірка якості потребує вирішення ще однієї проблеми: 4) Для чого існує Інститут інноваційних технологій? За 17,5 років незалежності ця установа не змогла підготувати ні нормальні стандарти освіти, ні навчальні плани, ні навчальні програми. Через 2-3 роки доводиться їздити на поклон (і не з пустими руками) в цю контору, щоб вони поставили свою візу під самим же розробленим навчальним планом, ОПП, ОКХ, чи навчальною програмою. Хіба важко швидко упроваджувалися в навчальний процес напрацювання робочих груп? (Я сам член однієї з таких груп, але напрацювання просто не друкуються). Може слід цю контору ліквідувати, або, врешті-решт змінити перестарілих керівників департаментів, які не здатні нормально організувати діяльність вузів. 5) Як гриби після дощу в останнє десятиліття повиростали науково-дослідні інститути в галузі педагогіки, створені для працевлаштування колишніх високопосадовців. Але ефективність їх роботи - нульова. Це ж стосується і інститутів післядипломної роботи учителів. У радянські часи тут працювало 10-12 класних методистів. Зараз же облдержадміністрації "працевлаштовують" туди своїх протеже, і штат цих закладів роздутий в багато разів. Краще було б передати ці установи до педагогічних вузів (не як структурні підрозділи, а необхідно перевести методистів до профільних кафедр педвузів). Було б чудово, якби викладач методики займався не тільки студентами, але й підвищенням кваліфікації учителів. Зараз же інститути післядипломної освіти працюють на побігеньках в облдержадміністрацій, виконуючи різні доручення, часто не сумісні з основною метою своєї роботи. 6) Щоб скоротився обсяг не потрібної бюрократичної роботи, слід зменшити штат інспекторів у відділах освіти і вузах. Головна проблема сучасної освіти - тотальна недовіра до викладачів і учителів. Чомусь вважається, що люди не будуть працювати, якщо не контролювати їх кожний крок. Тому створюються по 7-10 посад проректорів і заступників деканів. Щоб виправдати необхідність своєї посади, ті складають масу інструкцій, постійно вимагають різні звіти. Складається враження, що ще трішки, і ніколи буде заходити в лекційну аудиторію: з ранку до ночі доводиться займатися складанням різних паперів. Викладачі - люди творчі, і наглядачів 90% з них не потрібно (для контролю, крім інспектора, який колись заочно закінчив цей же вуз, є професор - завідувач профільної кафедри). Можливо на наступні роки, коли зменшиться кількість студентів, слід дати змогу за рахунок тимчасового зменшення навантаження до європейських норм (200 - 250 годин на ставку, замість нинішніх 900) дати можливість викладачам державних вузів попрацювати над виданням підручників, посібників, іншого навчально-методичного забезпечення.
