Додати вартості. Три кроки до якісного українського експорту

Усі роки незалежності економіка України залишається сировинною. Втім у країни є шанс пропонувати для експорту товари з високою доданою вартістю.

Напочатку двохтисячних мешканці невеличкого селища Вілково, «української Венеції» в Одеській області, налагодили чудовий, за їхніми словами, бізнес. Вони заготовляли очерет та продавали його до ЕС за ціною приблизно 1 євро за сніп.

Водночас європейські компанії обробляли цей очерет протипожежною сумішшю, доводили то торгової «кондиції» та продавали той же сніп вже за 20 євро. На питання, чому б вілковчанам не робити те ж саме та продавати вже зі своєю націнкою, вони незмінно відповідали: «Та це ж треба купляти реагенти, обробляти. А так зібрав та отримав гроші».

На той час на найнижчому рівні це був найяскравіший приклад всієї сутності сировинної спрямованості української економіки. Її потенційних, але втрачених можливостей.

На жаль, цей принцип діє й сьогодні. Експортувати свіжі ягоди замість того, щоб продавати джеми. Пропонувати свіжу курятину, а не готові напівфабрикати. Продавати зерно, а не борошно чи макарони.

Знаєте, скільки зерна в Україні переробляється на борошно? Трохи більше ніж 6% від усього обсягу, це підрахували експерти з Інституту регіональних досліджень НАН України. За їхніми спостереженнями, український бізнес дуже мало інвестує у переробку, схиляючись до експорту сировини.

Що ми через це втрачаємо демонструє лише один приклад: додана вартість 1 тони зерна близько 50 доларів. Переробка цієї ж кількості зерна забезпечує 300 доларів доданої вартості. Втім і надалі переважна більшість українського експорту – це те, що викопали з землі або ж зібрали на полях.

Станом на вересень обсяг аграрної сировини з низькою доданою вартістю у структурі експорту складає понад 20%. Водночас ми експортуємо мінімальну кількість товарів з високою доданою вартістю. Наприклад, машини та обладнання – 7,9%, готові харчові продукти – 5,5%.

І ця тенденція майже незмінна протягом останніх 10 років. За даними Держстату, у 2010 році готові харчові продукти у структурі українського експорту займали 5%, машини та обладнання – 11%.

Кардинально протилежна ситуація в європейських країнах. Аналітичні дані Євростату свідчать, що 78% експорту ЄС до України складають промислові товари з високою доданою вартістю. Перша п’ятірка – це автомобілі, хімічна продукція, обладнання, електроніка, продукти харчування.

А от у структурі імпорту з України до Європи 52% складають сировинні товари. У підсумку маємо негативний торговий баланс з ЄС – за даними Євростату, у 2020 році він склав 6,6 млрд євро.

Втім цілком реально змінити ситуацію і певні напрацювання, як це зробити, вже є. Але треба негайно та послідовно зробити хоча б перші три важливі кроки.

1. Сформувати чітке бачення. Чого хочемо досягти, у який термін та як ми це будемо робити. Частково цей план вже є у затвердженій урядом Стратегії розвитку експорту до 2026 року.

Вона передбачає трансформацію структури експорту – збільшення у ньому частки продукції переробки з високою доданою вартістю. Зокрема у планах зменшити продаж сировини за кордон з 55% до 39%, а експорт готової продукції збільшити з 11% до 21%.

Втім для цього треба ще деталізувати шлях до поліпшення умов доступу українських виробників до зовнішніх ринків. Це потребує активізації роботи торговельних місій, а також стимулювання орієнтованого на експорт виробництва в Україні. Власне, це і є наступний крок.

2. Стимулювати переробку. У нас вже є оновлений закон про індустріальні парки, який парламент ухвалив у вересні. Він передбачає державні інвестиції у такі виробничі майданчики – 2 млрд грн щорічно протягом 4 років.

В індустріальних парках з повністю облаштованою для виробництва інфраструктурою розміщатимуться підприємства переробної промисловості, а також компанії, які займаються науково-технічною діяльністю та працюють у сфері IT-технологій.

Але парламент має ухвалити ще два законопроєкти з цього пакету – про суттєві митні та податкові пільги орієнтованим на експорт виробникам, які працюють на території індустріальних парків. Є шанс розглянути ці проєкти законів до кінця грудня.

До речі, під час нещодавнього Дніпровського економічного форуму міжнародні експерти підтвердили, що саме створення індустріальних парків та податкові пільги значною мірою стимулювали економіку Словаччини, Польщі та Туреччини.

3. Сприяти інвестиціям у виробництво. Законодавче підґрунтя для цього є – це Закон «Про державну підтримку інвестиційних проєктів зі значними інвестиціями», який набрав чинності у лютому цього року. Інвестори, які вкладають від 20 млн євро у переробну промисловість або ж видобування з подальшою переробкою сировини на території України, отримали право на 30% компенсації від обсягу інвестиції, звільнення від податку на прибуток на 5 років, від сплати ПДВ та мита при ввезенні нового обладнання й ще низку преференцій.

Втім інвесторів цікавлять не лише економічні стимули. За даними опитування Європейської бізнес асоціації, їх стримує недовіра до судової влади, корупція, монополізація ринків та нестабільне законодавство.

Тож як би це дивно не звучало, але щоб почати відходити від сировинної економіки маємо якомога швидше завершити судову реформу, налагодити ефективну роботу антикорупційних органів й Антимонопольного комітету та забезпечити незмінність економічного курсу незалежно від зміни урядів чи кадрових перестановок у міністерствах.

Звісно ці три кроки не розв’яжуть усіх проблем, але вони можуть стати початком якісного переходу – від сировинної імпортозалежної моделі економіки до високотехнологічної експортоорієнтованої.