Чому українським ГО доведеться будувати стійкі моделі та посилювати інституційну спроможність
2026 рік стане для українського сектору громадських організацій переломним. Перші три роки повномасштабної війни принесли безпрецедентний обсяг гуманітарної допомоги та грантів, які часто надавалися за спрощеними процедурами. Проте етап швидких рішень минає. Донорські інституції переглядають підходи, повертаються до стратегічного фінансування й підвищують вимоги до українських виконавців.
Якщо коротко – конкуренція лише зростатиме. А щоб утриматися у грі, ГО доведеться переходити від реактивного до проактивного розвитку.
Донори переходять від “швидкої допомоги” до стратегічних інвестицій
Гранти 2022–2024 років мали здебільшого гуманітарний характер: оперативні закупівлі, забезпечення базових потреб, підтримка переміщених осіб. Це була допомога першої черги, і вона не передбачала високого рівня бюрократії.
У 2025–2026 роках акценти змінюються:
фінансуватимуться професійні, інституційно сталі організації;
зростатимуть вимоги до проєктного менеджменту, прозорості, звітності;
пріоритет надаватиметься тим, хто вміє не просто виконувати проєкти, а будувати системні зміни.
По суті, донори переходять у режим “інвестицій”, а не “порятунку”. Це означає, що гранти отримуватимуть ті організації, які мають чіткі стратегії, сильні команди, сталі партнерства та демонструють результат не лише у цифрах, а й у змінах, які вони створюють.
Українським ГО час переходити від виживання до розвитку
Багато організацій досі працюють у режимі постійного реагування на кризи. Але нові виклики вимагають нової логіки.
У 2026 році ключовими стануть такі компетентності:
Побудова сталих бізнес-моделей: комбінування грантів, власних послуг, краудфандингу, партнерських програм.
Аналітика та дані: донори хочуть розуміти вплив, ефективність, масштабованість.
Професійні команди: перехід від волонтерської моделі до сталого кадрового ядра.
Міжсекторальні партнерства: співпраця з бізнесом, державою, університетами, технологічними компаніями.
Ті, хто зможе трансформуватися – отримають довгострокову підтримку. Ті, хто ні – ризикують випасти з ринку грантів.
Нові донори: можливості поза ЄС та США є, але прориву не буде
Європейські та американські фонди й надалі залишатимуться основними джерелами підтримки для України. Щонайменше у найближчі 10 років вони забезпечуватимуть левову частку грантового фінансування.
Що ж із новими регіональними гравцями?
Корея та Японія – найбільш перспективні партнери системні, технологічні, орієнтовані на інновації та розвиткові проєкти. Це країни, які готові вкладатися в цифровізацію, модернізацію громадських сервісів, освітні та технологічні ініціативи. Але їхні програми часто менш відомі та вимагають глибшого розуміння культурної та бюрократичної специфіки.
Арабські донори – радше меценатство, ніж стратегія. Арабські фонди поступово з’являються на українському ринку, але їхня допомога поки що має характер благодійності, а не розбудови системних змін. Це може бути точкова підтримка, але не масштабний новий напрям.
Яким буде ринок грантів у 2026? П’ять ключових трендів
Зростання конкуренції – гранти отримуватимуть найпрофесіональніші та найсталіші організації.
Більше інституційної підтримки – донори вкладатимуться в розвиток спроможності ГО.
Пріоритет на інновації та технології – особливо з боку азійських партнерів.
Жорсткіші вимоги до прозорості та аналітики.
Диверсифікація джерел фінансування – виживатимуть ті, хто не залежить від одного-двох донорів.
Підсумок
2026 рік стане роком, коли український громадський сектор має остаточно перейти від моделі «виживаємо завдяки грантам» до моделі “розвиваємося завдяки стратегії”.
Донори все менше будуть підтримувати тих, хто гасить пожежі, і все більше – тих, хто вміє будувати системи. Українські організації, які зможуть поєднати стійкість, професійність і стратегічність, матимуть надзвичайно сильні позиції у новому грантовому ландшафті.
