Куди "вітер подує" — там і будуєм

Генплан міста ще не гарантія його блискучого розвитку. От, наприклад, Київ їх має два. А толку — нуль.

Наявність двох стратегічних документів призводить до ситуації, коли формальні рішення приймаються через Генплан-2020, а окремі тактичні (через ДПТ) — через Генплан-2025. Як результат ми маємо “ручне управління” містом, незаконні забудови, самобуди, надбудови і тд. Києву терміново необхідний новий та реальний Генплан. Адже ще трішки, і місто не потягне одночасну реалізацію двох концепцій, що призведе до... інфраструктурного колапсу.

Головний документ міста

Будь-яка управлінська діяльність може розділятися на дві частини — стратегію та тактику. При цьому тактичні кроки передбачають послідовність і логічність, як правило, при реалізації стратегічних планів. А головний стратегічний документ розвитку будь-якого міста — Генеральний план (одна з головних складових містобудівної документації).

Незаконні самобуди (як от “курятник” на даху будинку на Майдані Незалежності), надбудови (“будинок-монстр” на Подолі), розхристана боротьба з наслідками стихії (снігом чи дощем), ямковий ремонт перевантажених автошляхів, нескінченні та безрезультатні судові справи щодо будівель без дозвільних документів та багато іншого — наслідки відсутності чіткої стратегії розвитку столиці. Це своєрідний марафон неефективного використання наших з вами коштів місцевою владою. Справжня вічна карусель марнотратства, на якій з року в рік “каталася” місцева влада, а платили за ці “розваги” ми з вами. 

В світовій практиці, наявність актуального Генерального плану забезпечує логічну розбудову населеного пункту у середньо- та довгостроковій перспективі. Розроблений та затверджений за сучасними стандартами та нормами план є серйозним запобіжником від руйнування архітектурного ансамблю, хаотичної забудови, появи незаконних об’єктів, транспортних та комунальних колапсів. Тому й Генплан і називають головним стратегічним документом. Він не лише убезпечує місто від бездумної забудови, а й гарантує наявність достатньої кількості неприбуткових соціальних об’єктів — шкіл, дитсадків, стадіонів, лікарень. Окрім цього, він передбачає, що промислові об’єкти не повинні рости поряд із житловими масивами, а висотне будівництво в зелених та рекреаційних зонах. До прикладу, за наявності здоровомислячого Генерального плану отримання дозволу на будівництво “будинка-монстра”  Подолі було б неможливе, а забудова зелених зон на кшталт озера Качиного на Позняках — чітко ідентифікували як грубе порушення. Своєю чергою, відсутність затвердженого плану породжує безкарність і ручне управління. 

Два Генплани, два не працюють 

Як я вже згадувала, Київ має два Генеральні плани розвитку міста. Перший розроблений в 1997-му, другий — за часів Черновецького, Попова, Кличка... Один діє до 2020-го, інший — до 2025. Ці документи кардинально суперечать один одному, адже перший орієнтується на створення агломерації, а другий — на розвиток міста за рахунок власних ресурсів. Тепер детальніше.

Генплан Києва до 2020 року передбачає розвиток Києва і приміської зони за рахунок приєднання до нього 10 адміністративних районів області (це і Боярки, Вишневого, Ірпеня, Вишгорода і т.д.). Пропонувалося розширити територію власне Києва на 64 тисяч га. Але Генплан-2020 не узгодили з територіальними громадами та органами місцевого самоврядування. А новий проект Генплану-2025 (який, до речі, ще не вступивши в дію вже не збігався з реальністю, ), передбачає розвиток міста за рахунок використання власних площ (фактично, через ущільнення забудови 50-70 років минулого століття).

Одночасна наявність двох Генпланів призвела до того, що основні формальні рішення Київрада приймає з посиланням на чинний Генплан-2020, а окремі тактичні — в частині розробки детальних планів територій через проект Генплану-2025. Причин, які призвели до такого свавілля декілька. Це і традиційне для України нормотворче неузгодження, і складнощі з розробкою історико-архітектурного опорного плану, і сумбурність рішень щодо плану зонування території за призначенням та обмеженнями. Ну і без відсутності політичної волі на рівні місцевої влади, щодо прийняття єдиної стратегії і відміни “ручного управління” містом також не обійшлося.

Та як там не було, нині через детальні плани територій, забудовник погоджує з місцевою владою лише окремі території під забудову, без комплексного бачення. Через що в Києві з’являються “житлові гетто”. 

Незручність і не привабливість міста для багатьох не сильний агрумент в контексті необхідності створення адекватного і сучасного Генплану міста. Але якщо згадати за безпеку — цінність створення нового стратегічного документа високо зростає. За прогнозами ООН, у 2050 році 66% населення землі житиме у містах. На даний момент цей показник досягає 54%. Тобто, щорічно населення міст збільшується на 68 мільйонів. Київ не є винятком. За даними експертів ще в 2010 році в Києві постійно мешкали 2,7 мільйонів киян (загалом наявне населення столиці становило 3,2 мільйони громадян), нині ж загалом в нашій столиці перебувають одночасно майже  4 мільйони осіб. Все це навантаження на інфраструктуру. Вдумайтеся: тільки зареєстрована кількість транспорту у нас сягнула 1,2 мільйони транспортних засобів (дані Нацполіції), що на 60% більше від прогнозованого. Все це – затори, відсутність парковок, переповнений громадський транспорт тощо.

“Зелене світло” для місцевої влади

Тому Києву терміново необхідний новий та реальний Генплан. Адже ще трішки, і місто не потягне одночасну реалізацію двох концепцій, що призведе до. інфраструктурного колапсу.

Вже сьогодні в рамках рідного комітету (держвлади, місцсамоврядування, регрозвитку та містобудування) ми створили підкомітет, який займається питанням містобудування, а ще підготували проголосували за законопроект №1081, в якому з-поміж усього іншого йдеться про можливість залучення грантових коштів для створення кадастрів. Попереду ще багато роботи, але ми налаштовані створити максимально сприятливі умови для того, аби самоврядування столиці нарешті проявило політичну волю і визначило спектр руху Києва, затвердивши сучасний і прогресивний Генплан. Верховна Рада не вправі втручатися у життя місцевого самоврядування, але ми вже даємо для них “зелене світло” для прийняття надважливих рішень. Сподіваюся, нас почують. Сподіваюся, киян також.