7 жовтня 2014 року Верховною Радою України було прийнято Закон “Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України щодо...
7 жовтня 2014 року Верховною Радою України було прийнято Закон “Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України щодо невідворотності покарання за окремі злочини проти основ національної безпеки, громадської безпеки та корупційні злочини» № 1689-VII, відповідно до якого було внесено ряд суттєвих змін, що творюють потенційні загрози для порушення прав людини.
Саме цим законом запроваджена процедура заочного кримінального засудження (яке до цього пропонувалась для прийняття парламентом серед “диктаторських” законів), запроваджена можливість конфіскації майна у випадку засудження за злочини проти основ національної безпеки та громадської безпеки.
Але у цій статті ми зосередимо увагу на пунктах 7 та 8 частини другої закону, який передбачив таке:
2. У Кримінальному процесуальному кодексі України (Відомості Верховної Ради України, 2013 р., NN 9 - 13, ст. 88):
...
7) статтю 176 доповнити частиною п'ятою такого змісту:
"5. Запобіжні заходи у вигляді особистого зобов'язання, особистої поруки, домашнього арешту, застави не можуть бути застосовані до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109 – 114-1, 258 – 258-5, 260, 261 Кримінального кодексу України";
8) частину першу статті 183 доповнити словами та цифрами "крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу";
Слід зауважити, що злочином проти основ національної безпеки може бути навіть репост у соціальній мережі, який відповідно до статті 12 Кримінального кодексу України може бути навіть середньої тяжкості. І буквальне тлумачення закону, за таких обставин, значно спрощує для судді задачу мотивування необхідності залишення особи у СІЗО: вже не потрібно встановлювати ні обґрунтованості підозри (хоча і в інших справах судді часто ухиляються від відповідних дій), ні наявності ризиків, ні інших обставин (стан здоров’я, міцність соціальних зв’язків, репутацію тощо).
У той же час навіть в особливо тяжких справах щодо вбивств альтернативні запобіжні заходи не виключаються.
Європейський суд з прав людини у комунакації до Уряду ще 18.02.2017 року у справі “Alla Aleksandrovna ALEKSANDROVSKAYA against Ukraine”, Application no.38718/16http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-172059 одним із питань поставив таке: 7. Has the applicant suffered discrimination in the enjoyment of her rights under Article 5 § 3, contrary to Article 14 of the Convention, having regard to her complaint that, by operation of Article 176 § 5 of the Code of Criminal Procedure, the domestic courts were prevented from examining whether non-custodial preventive measures could be applied in her case? (7. Чи піддавався Заявник дискримінації при користуванні своїми правами у відповідності до пункту 3 статті 5, всупереч статті 14 Конвенції, враховуючи скаргу про те, що у відповідності до пункту 5 статті 176 Кримінального процесуального кодексу національними судами было відмовлено у розгляді питання про те, чи можуть запобіжні заходи, не пов'язані із триманням під вартою застосовуватись у її випадку?). Оскільки вказана справа визнана пріоритетною відповідно до статті 41 Регламенту Суду, рішення з цього питання очикуємо уже найближчим часом.
У той же час, у Конституційному Суді України відкрито щонайменше два провадження за конституційними скаргами щодо конституційності частини 5 статті 176 Кримінального процесуального кодексу України. Більше того, 13 червня 2018 року розглянуто питання про відмову Першого сенату Конституційного Суду України від розгляду справи за конституційною скаргою Савченко Надії Вікторівни щодо відповідності Конституції України (конституційності) положення частини п'ятої статті 176 Кримінального процесуального кодексу України на розсуд Великої палати Конституційного Суду України https://www.facebook.com/100001180470319/posts/1740915175957815/ .
Іншою стороною медалі, є репресії проти суддів, які, звільняли обвинувачених, застосовуючи норми Конституції та Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, як пріоритетні, а потім за це натрапляють на переслідування з боку органів прокуратури, що відкривають проти таких суддів кримінальні провадження за винесення начебто завідомо неправосудних рішень. Відповідні факти неприпустимого втручання в діяльність судових органів зафіксовані у Доповіді про ситуацію з правами людини в Україні 16 лютого – 15 травня 2018 року Управління Верховного комісара Організаціх Об’єднаних Націй з прав людини
Тож чекаємо з нетерпінням на остаточну крапку у юридичному розв’язанні цього надважливого питання національними органами, перш за все Конституційним Судом України.
