Авторські блоги та коментарі до них відображають виключно точку зору їхніх авторів. Редакція ЛІГА.net може не поділяти думку авторів блогів.
21.08.2024 13:52

Бути чи не бути? Складні роздуми щодо появи нових податків у виконанні Мінфіну

Економіст, експерт Економічного дискусійного клубу

Обговорення податкових новацій уряду.

Виявляється, що питання «Бути чи не бути?» хвилювало не тільки британців часів Вільяма Шекспіра, але і пересічного українця у другій декаді двадцять першого сторіччя. Тем, до чого можна застосувати дане питання в житті українців є дуже багато. І за останній час додалася ще одна. Податкова.

І дійсно. Поданий Мінфіном законопроєкт щодо появи нових податків збільшує податкове навантаження на білий бізнес, але основний тягар податкового тиску опиняється на плечах простих громадян. Зважте. Хто є кінцевим платником всіх податкових новацій? Збільшення акцизів покриває кінцевий споживач зі своєї кишені. Податок на додану вартість сплачується кінцевим покупцем товарів і послуг. Військовий збір у 5% (чи більше) сплачує людина при отримані доходу чи здійснені операції по купівлі і продажу товарів і послуг.

Є ще одна новація у законопроєкті яка також в повному обсязі стосується кожного — поява обов’язку для громадян зі сплати податків за отримані поштові відправлення. Раніше ця норма була практично непомітною, адже діяв поріг безподаткового отримання посилок вартістю до 150 євро — податок стосувався не більше 1% з озвучених головою Мінфіну понад 50 млн посилок щорічно. Зі зниженням порогу до 45 євро вартості відправлень між приватними особами та до нуля на отримання посилок від закордонних маркет-плейсів та онлайн-магазинів мільйони українців стають платниками ПДВ. А з огляду на його складність, ці ж мільйони українців стають потенційними порушниками та ухилянтами.

Запропонований Мінфіном законопроєкт можна назвати найгіршою моделлю стягнення ПДВ, де сплата податку покладається безпосередньо на фізособу в ході розмитнення товару. Це явно суперечить інтересам простих людей та наражає їх на очевидні серйозні ризики. Основна маса українців навіть не знає, які податки вираховуються з їхніх заробітних плат, а ставка ПДВ для більшості простих людей — просто загадка. Сплата податку з використанням реквізитів фіскальної служби за IBAN — ще один непростий виклик для більшості простих людей, як і необхідність тривалого багаторічного зберігання квитанції про здійснений платіж на випадок, якщо податкова його «загубила», а людина має довести сплату. Добре, якщо справа не дійде до арешту рахунків людини за несплачений ПДВ на кількасот гривень.

Як бачимо, податкова, а часто й проста фінансова неграмотність українців зроблять їх заручниками та мішенню для державного фіскального терору за помилки через незнання податкових тонкощів. Замість детінізації великих нелегальних потоків на митниці та усунення контрабанди і сірих схем, які наносять державі збитки на сотні мільярдів, уряд пропонує контроль за десятками мільйонів легальних посилок простих українців.

Звісно, перший варіант вимагає «політичної волі» у боротьбі з топ-корупцією, тоді як другий — явно простіший, хоча його економічний ефект сумнівний. Важко навіть уявити, як митниця чи податкова перевірятимуть поштові відправлення для визначення їх вартості та розрахунку податків. Припустімо, родичі із ЄС відправляють українській родині дитячий одяг, із якого їхнє чадо вже виросло. Чи який подібний дрібний, але корисний крам. Скільки може коштувати така посилка? Та фактично нічого вона не коштує, бо цей дитячий б/в-одяг міг бути викинутий, чи безкоштовно переданий на благодійність десь у Франції, Німеччині, Італії або Польщі. Навіть важко собі уявити, як митник з фіскалом розкривають посилку з цим крамом та копирсаються в ньому для оцінки, визначення вартості та суми податку. Як вони порахують їх вартість? Це взагалі таємниця. А отримувач ще має довести митникові з фіскалом, що ці дитячі речі, які виглядають як новенькі, не призначені для продажу — бо в такому разі діятимуть зовсім інші умови оподаткування. А якщо людина не зможе довести, що вміст посилки призначений для власних потреб? Тут вже «світить» стаття про ухиляння від сплати податків та махінації з митним оформленням.

Як бачимо, відкривається широке вікно можливостей для корупційних зловживань чиновників, коли представники контролюючих структур можуть прискіпливо перевіряти одні відправлення і не звертати уваги на інші. І ось це відволікання людей на копирсання у чиємусь б/в-одязі чи іншому дрібному крамі загальмує оформлення інших більш важливих вантажів, як імпортні медикаменти, пальне, гуманітарка, продукти, товари повсякденного споживання. Простіше кажучи, митну та фіскальну систему чекає дуже складні випробування — вона не зможе впоратись з обробкою десятків мільйонів дрібних вантажів. А такої автоматизованої системи в Україні просто не існує.

Уряд обрав доволі дивний механізм з точки зору наповнення бюджету, а адміністрування цих податків межує з абсурдом і фантастикою. При цьому автори законопроєкту не порахували, скільки принесе бюджету таке вивертання десятків мільйонів поштових пакуночків. Зате абсолютно очевидно, що для контролю за їх вмістом та переміщенням через кордон знадобиться поповнення армії чиновників на митниці та в податковій.

Мабуть, саме з цієї причини жодна з розвинених країн не використовує тотальний митно-податковий контроль за поштовими відправленнями: в ЕС діє поріг від 0 євро, в США — від $ 800, у Великої Британії — 135 фунтів.

Такий дивний та незрозумілий контроль за посилками між приватними особами чи відправленнями з закордонних онлайн-магазинів вказує ще на одну помилку чи просто відверту маніпуляцію Мінфіну: його очільник заявив, що інтернет-торгівля в Україні сьогодні перебуває у тіні. Такими чином Мінфін, уряд і влада в цілому фактично визнають неспроможність держави контролювати роботу бізнес-суб’єктів для подолання «тіні». Натомість більш ефективним Мінфін вважає взагалі неможливий шлях — контролювати та оподаткувати понад 50 млн поштових відправлень. При цьому Мінфін та й уряд «забули» про інше джерело наповнення бюджету — боротьба з реальною тінню. Ще у мирні часи її масштаби оцінювались до 35%, а втрати бюджету — до 800 млрд грн щорічно, але з урахуванням тінізації бізнесу від рейдів ТЦК та фіскального тиску зараз ці масштаби можуть бути набагато більшими. І при цьому урядовці намагаються витискати останні соки з «білого сектору», до якого ще можуть легко дотягнутись, а підвищення ставок та поява нових податків з сумнівними економічними наслідками здатні принести бюджету лише близько 120 млрд грн.

Втім, за дискусією про ставки податків та джерела наповнення бюджету залишились непомітними ще деякі цікаві фіскальні новації із цього ж законопроєкту. Насамперед — посилення перевірочного контролю. Законопроєкт прямо надає перевіряльникам право застосовувати арешти, якщо під час перевірки «щось піде не так» — платник не зможе забезпечити присутність посадових осіб контролюючого органу при проведенні інвентаризації основних засобів, товарно-матеріальних цінностей, зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, готівки.

Примітно, що навіть не визначено «контролюючий орган» — майже будь-хто може зненацька з’явитись для будь-якої перевірки. У будь-який час. І якщо навіть з технічних причин (відсутність світла, зв’язку, повітряна тривога, відсутність відповідальних осіб тощо) жертва перевірки не зможе створити належних умов роботи перевіряльника — у нього з’явиться можливість накладення арештів. Просто страшно уявити простір для самодіяльності чиновників та наслідки для бізнесу. Адже арешт може бути накладений майже миттєво, тоді як його зняття може займати місяці, хоча закон декларує майже миттєвість зняття арештів. Тож у перевіряльників різних мастей з’явиться майже невинний аргумент: «Давайте якось рішать». А спокуса для бізнесу «якось рішать» замість арешту доволі очевидна — бачимо ще одну «корупційну прірву».

Ще один метод відносно елегантного «ощипування гусей», який знаходимо у законопроєкті — поява для окремих видів бізнесу зобов’язання сплачувати авансові внески за податками. Автори законопроєкту заклали хитру норму, що «перевищення суми авансового внеску над сумою нарахованого податкового зобов’язання не переноситься у зменшення податкових зобов’язань наступних періодів та не підлягає поверненню платнику податку як надміру та/або помилково сплачені податкові зобов’язання». Тобто що бюджету переплачено — те для бізнесу втрачено. А ідеться ж і про втрату обігових коштів бізнесу, і навіть про штучно, хоча і законно, вилучений прибуток. На цей явний ляп розробників законопроєкту у своїх висновках вказує Головне науково-експертне управління апарату Верховної Ради. Та пропонує авансові внески з податків розглядати як мінімальне податкове зобов’язання для їх платників.

Окрім того, Головне науково-експертне управління апарату Верховної Ради вказує, що запропонований Мінфіном «великий податковий пакет» закладає міну уповільненої дії у податковому законодавстві, адже дублює інші закони та законопроєкти, що призведе до плутанини внаслідок різного трактування одних і тих самих норм, розкиданих між різними законами.

Як бачимо, навіть побіжний аналіз ризиків «великого податкового пакета» Мінфіну свідчить про спірність його підходу до наповнення бюджету шляхом витискання соків із залишків «білого бізнесу» на фоні повного ігнорування існування величезної тіні. А Ви кажете британці. «Бути чи не бути»? Та не снилося їм таких веселощів. В цікаві часи живемо.

Відправити:
Якщо Ви помітили орфографічну помилку, виділіть її мишею і натисніть Ctrl+Enter.
Останні записи