Моніторинг способу життя — нова процедура для України, хоча і введена в закон ще у 2014 році. Така перевірка показує, чи відповідає рівень життя декларантів їхньому майну згідно з е-декларацією.
Моніторинг способу життя суб'єктів електронного декларування — нова процедура для України, хоча і введена в закон ще у 2014 році. Метою такого моніторингу є встановлення того, чи відповідає рівень життя декларантів наявним у них та членів їхніх сімей майну й одержаним ними доходам згідно з е-декларацією.
Реально перевіряти особливості життя посадовців Національне агентство з питань запобігання корупції розпочало лише рік тому. Та й те тривало недовго — вже у жовтні Конституційний Суд визнав такий захід фінансового контролю неконституційним, як і перевірку декларацій чиновників. Попри те, що такий моніторинг не містив жодних ознак оперативно-розшукової чи слідчої діяльності.
Фактично, торішній моніторинг був документальною “кабінетною” перевіркою активів, доходу та витрат декларанта, щоб дізнатися, чи є невідповідність його рівня життя задекларованому майну. А наслідками цього могли бути або повна перевірка декларації, або інформування про виявлені ознаки корупції, наприклад, відповідними заявами в НАБУ чи Нацполіцію.
Тож, “перезавантажене” НАЗК не встигло провести багато моніторингів. А минуле, колегіальне, взагалі не здійснило жодного. Адже у них не було основи — тоді Мін’юст відмовився реєструвати відповідний підзаконний акт. Торік цей моніторинг теж регулювався без залучення Мін'юсту. Замість зареєстрованого міністерством порядку Голова НАЗК своєю резолюцією затвердив методичні рекомендації з проведення моніторингу.
Саме через такі казуси ми в ТІ Україна й вирішили проаналізувати перші торішні спроби НАЗК застосувати механізм моніторингу способу життя на практиці. Адже тепер, після відновлення законних повноважень, НАЗК змушене застосовувати цей інструмент з нуля. І першим кроком стане затвердження нового внутрішнього документа про проведення такої процедури.
Щоб допомогти НАЗК побудувати належний фундамент моніторингу способу життя, ми вдались і до вивчення міжнародного досвіду реалізації подібних перевірок. До речі, країн, де він існує, одиниці. І саме тому немає й закріплених світових стандартів щодо проведення моніторингу способу життя публічних службовців.
Додатково ми досліджували національну судову практику, разом зі справами Європейського Суду з прав людини. Бо спосіб життя може містити елементи приватного життя, втручатись у яке варто дуже обережно і виважено, аби не порушити одне з основних прав, закріпленому у Європейській конвенції з прав людини. Погодьтеся, буде погано, якщо фігурант майбутнього неякісного моніторингу, який фінансувався коштами платників податків, зможе відсудити у нас ще грошей за порушення його права на приватність.
Держава має дотримуватись закону про захист персональних даних. В тому числі не можна дозволяти надмірне втручання у право на недоторканність особистого і сімейного життя особи. До речі, українці, які й фінансують такі процеси своїми податками, не знали, як саме здійснювався моніторинг до його скасування Конституційним Судом. Відповідний документ НАЗК просто не оприлюднило, а причини такої втаємниченості нам не відомі досі.
Результати нашого дослідження ми презентуємо вже в кінці квітня. І тут хочеться нагадати, що належне функціонування моніторингу способу життя як заходу фінансового контролю, — це справді важлива умова для досягнення високого рівня ефективності у запобіганні корупції. Як і загалом відкритість і законність роботи всього НАЗК. Бо ж хіба можна запобігати незаконній корупції незаконними засобами?
