Чи може Росія взяти Україну в "морську облогу" і як цьому слід протистояти?

Питанням перемоги Росії над Україною "без жодного пострілу" слушно задалась Elisabeth Braw у своїй статті для Foreign Policy

Питанням перемоги Росії над Україною «без жодного пострілу» задалась Elisabeth Braw у своїй статті для Foreign Policy, переклад якої щойно здійснено проєктом Нотатки Атлантиста. 

На мій погляд, автором дуже слушно розкрито глобальні наслідки для української економіки і морських перевезень від тліючої російської ескалації та можливого перетворення Чорноморського узбережжя України на театр бойових дій. 

Не стану зараз вдаватися в особливості страхування ризиків міжнародних морських перевезень, що дуже якісно зроблено автором за участі фахівців британського Об‘єднаного військового комітету (Joint War Committee), до складу якого входять ключові керівники морських страховиків та андеррайтерів. 

Російського вторгнення у анонсованих масштабах (або взагалі) може не відбутися, але сам факт його активного обговорення і очікування змушує український бізнес платити за це підвищену «премію» вже сьогодні. 

Хтось може зауважити, що обсяг морських перевезень вантажів в Україні є незначним в порівнянні з залізничним (50%), трубопровідним (25%) або автомобільним (20%). Отже, на перший погляд, і його блокування не є критичним. 

В той же час, варто розуміти що левова частина українського експорту (насамперед, це зерно і чорні метали), за рахунок податків від якого наповнюється наш бюджет, та достатньо чутлива частина імпорту (нафта, вугілля, цемент тощо) прив’язана саме до морських портів. 

Не будемо зупинятися на тому, який ефект для національної безпеки матиме збій в постачанні ключових енергоносіїв в розпал опалювального сезону і як це вплине на ціни та наявність пального в ряді регіонів. 

Очевидно, що вагома частина перевезень іншими видами транспорту (залізничний, автомобільний) в Україні залежить від доставки вантажів з/до морських портів. У випадку складнощів з відвантаженням товарів на морський транспорт такі перевезення доведеться скеровувати до портів інших держав або вони втратять економічний сенс. 

Ряд експортно-імпортних операцій будуть позбавлені зручного «логістичного плеча» і почнуть конкурувати за обмежений ресурс залізничних та автомобільних перевізників. 

В будь якому разі, такий форс-мажор та переорієнтація способу доставки мільйонів тонн вантажів призведе до колапсу системи перевезень, масового зриву контрактів, дефіциту на внутрішньому ринку на певні групи товарів, відмови від співпраці з українськими контрагентами. Адже завантаження портових потужностей територіально наближених до України держав (Болгарія, Румунія, Польща) є заздалегідь законтрактованим і вони не зможуть екстрено прийняти позапланові обсяги вантажу. 

Проблему транзиту товарів до нових портів на чорноморському або балтійському узбережжі доведеться вирішувати саме українському бізнесу за рахунок додаткових фінансових та часових втрат. 

В будь якому разі, підвищені ризики страхування вантажів, що прямують з/до українських портів, вже лягають на ціну товарів і кінцевого споживача. Це потрібно чітко усвідомлювати. Така ціна гібридної агресії Росії. 

Ця потенційна гібридна «удавка» Кремля на шиї української економіки може перетворити нашу 45-мільйонну країну в «оточений острів», що буде вимагати міжнародної підтримки подібної до повітряного мосту до Західного Берліну під час його блокади Радянським союзом.   

Сьогоднішні виклики та засоби тиску на Україну є асиметричними консервативним очікуванням та випереджають дії нашої влади. Ми здебільшого реагуємо, підлаштовуємось, очікуємо на допомогу партнерів або їх експертизу. В такі моменти важливою є робота на випередження, «підняття ціни» недружніх кроків для агресора, зменшення власної вразливості.  

Слід визнати, що ризик економічної «блокади» українського морського узбережжя є високим з огляду на російську мілітаризацію Чорного моря та Азово-Керченської акваторії після 2014 р. Зростання російського домінування в Чорному морі істотно підвищує ймовірність морської блокади, спрямованої на торговельне судноплавство. 

Для реалізації цього сценарію, Росії не обов’язково вчиняти удари по нашій транспортній інфраструктурі високоточною зброєю або проводити десантні операції, як це було візуалізовано на мапі журналістами видання Bild. 

Зовсім не складно уявити чергову провокацію на межі наших територіальних вод за прикладом інциденту з патрулюванням азовського узбережжя українським кораблем «Донбас», що мала місце в листопаді минулого року. 

Крім того, потенційною зоною небезпеки є захоплені Росією у 2014 р. нафтові платформи одеського родовища. Це родовище ближче до Одеси, ніж до Криму. Ще є Голіцинське, Архангельске та Штормове родовища, що знаходяться ближче до окупованого півострова. На кожній з платформ розташовано охоронний гарнізон російського спецназу та ведеться активне спостереження підводної, надводної й повітряної обстановки. 

Можна припустити появу інформації, що на одному із суден, що курсують з Одеси, знаходиться диверсійна група, яка хоче підірвати окуповані росіянами бурові платформи на одеському родовищі. 

Скориставшись власноруч організованим приводом, Росія може вдатися до залучення ресурсів Чорноморського та інших своїх флотів для оголошення «умовного карантину», що фактично унеможливить цивільне судноплавство і забезпечить блокування наших п’яти основних морських портів (два з яких, «Південний» та Одеський, формують більше 50% морської переробки вантажів України).  

Головні експортні шляхи України після тимчасової окупації Криму знаходяться в Чорному морі, а не Азовському, тому нам варто зосередитись на захисті саме цього шляху. 

Як убезпечити ризики блокади для України? 

Враховуючи, що стратегічне планування НАТО Балтійському морю в останні роки приділяло значну увагу, потреба у цілісній Чорноморській оборонній стратегії Альянсу зараз очевидніша, ніж будь-коли. 

На жаль, сьогоднішня стратегія НАТО щодо стримування російської агресії в Чорноморському регіоні є неадекватною ситуації. Три чорноморські країни-члени НАТО (Туреччина, Румунія та Болгарія), не спромоглися впровадити стратегію безпеки на Чорному морі разом із іншими країнами Альянсу, а також Україною та Грузією. 

Україна має активно працювати над відображенням в Стратегічній концепції НАТО-2030 опції безпеки Чорноморського регіону з акцентом на ефективне партнерство з метою забезпечення торгівельного судноплавства та захисту від агресії критичної портової інфраструктури. 

Діюча Конвенція Монтре 1936 року, яка надає Туреччині контроль над протоками Босфор і Дарданелли, наразі ускладнює підтримку постійної присутності НАТО в Чорному морі, оскільки Анкара накладає значні обмеження на кількість, час транзиту та тоннаж військово-морських суден. 

В пункті 2 статті 18 цієї міжнародної Конвенції про режим проток йдеться: «Якою б не була мета їхнього перебування у Чорному морі, військові кораблі неприбережних держав не можуть залишатися там більше двадцяти одного дня». 

З одного боку, це обмежує потенціал місій Альянсу, з іншого це посилює роль чорноморських партнерів - України та Грузії. Створюється стимул для розвитку ВМС нашої країни за допомоги співпраці з країнами Альянсу. 

Варто також нагадати, що наприкінці березня минулого року влада Туреччини затвердила план, що стосується побудови штучного морського шляху, відомого як канал «Стамбул», що стане для Туреччини альтернативою Босфорові і перебуватиме під її повним суверенітетом поза обмеженнями конвенції Монтре. Будівництво каналу «Стамбул» планується завершити за 6 років. 

Росія розглядає майбутній канал як загрозу для себе в разі, якщо до нього не будуть застосовуватися обмеження конвенції Монтре. Адже, за цією логікою, країни-члени НАТО зможуть вводити до Чорного моря необмежені кількості своїх військових кораблів, щоб таким чином протистояти експансії Росії в регіоні. 

Але це середньострокова перспектива. 

У разі ескалації з боку Росії ситуації в Чорному морі в найближчі місяці, ми маємо застосувати всі інструменти міжнародного права. 

В першу чергу, Україна в Організації Об'єднаних Націй має ініціювати розгляд питання порушенні Конвенції ООН з морського права через агресивні дії Росії в Чорному морі, які призводять, у тому числі, до блокування морських сполучень. 

В якості використання важелю впливу на агресора також варто розглянути підстави для закриття Туреччиною Чорноморських протоків для кораблів держави-агресора, викладені в статті 19 Конвенції Монтре. Ці положення стосуються порядку проходу Чорноморськими протоками військових кораблів «воюючих держав». Такі кораблі, як зазначено в Конвенції, «не мають права проходити через протоки, за винятком випадків…». 

В цій ситуації є істотні мінуси. 

По-перше, йдеться про кораблі всіх сторін можливого збройного конфлікту – без розподілу на державу-агресора й державу, що від неї потерпає. 

По-друге, згідно Конвенції Монтре, необхідним є встановлення факту «наявності збройного конфлікту та його сторін». 

При кваліфікації агресії Радою безпеки ООН, Туреччина може враховувати подібну констатацію і, відповідно, застосовувати механізми, що передбачені статтею 19 Конвенції. Однак, враховуючи перспективу застосування права вето щонайменше двох постійних членів Радбезу ООН (РФ, КНР*), розраховувати на появу подібної резолюції не варто. 

Тобто за відсутності рішень Радбезу ООН кваліфікація дій «воюючих держав» в розумінні Конвенції залишається на розсуд Туреччини як держави, що здійснює фактичний контроль над Чорноморськими протоками. Природно, що це буде політичне рішення Анкари. 

Втім, будь яке міжнародна норма або рішення нічого не варте без інструментарію його імплементації та примусу. Таким інструментом в галузі безпеки Чорноморського регіону, здатним стримувати агресію Росії, є лише НАТО. 

Метою такої багатонаціональної операції Альянсу має стати безумовне забезпечення безпеки судноплавства в Чорному морі або, принаймні, створення гуманітарного коридору для роботи портів України. 

В підготовці та плануванні подібної операції, насамперед, вже зараз варто забезпечити постійну присутність флоту чорноморських країн НАТО (з огляду на обмеження Конвенції Монтре) в територіальних водах України. Це можуть бути наперед узгоджені навчання за ініціативи нашої сторони. 

Отже, серед ефективних інструментів недопущення «морської блокади» України є застосування обмежень Конвенції Монтре щодо держави-агресора та проведення операції із закриття морського простору для будь якої мілітарної присутності за допомогою зусиль Альянсу.  

Про ці заходи варто вчасно подбати українській владі і виступити з подібною ініціативою. Наявність подібного інструменту стримування і заздалегідь оголошена програма сумісних дій України в партнерстві з НАТО збільшує шанси на недопущенні агресії Росії на нашому чорноморському узбережжі, без необхідності долати її багатомільярдні економічні та гуманітарні наслідки.

*вето КНР є під питанням з огляду на структуру взаємного товарообігу з Україною і залежності поставок від роботи наших портів.