В Україні, наразі, активно ведеться масова вакцинація населення проти COVID-19.
Однак, у процесі проведення такої вакцинації виникло чимало питань, відповіді на які, так і ніхто не може отримати. Серед таких питань: так все ж таки, отримання щеплення проти COVID-19 є примусом з боку держачи чи обов’язком кожного? І яка відповідальність настає у випадку відмови від отримання щеплення?
Загальновідомого, що під поняттям «примус» ми всі звикли розуміти «зусилля над собою» або «натиск, обумовлений законом». У юридичній науці поняття «примус», у тому числі класифікують на правомірний та неправомірний. Відповідно, правомірний примус - здійснюється у межах та випадках передбачених нормами права. Неправомірний -здійснюється неналежним суб’єктом або з порушенням умов чи порядку застосування.
4 жовтня 2021 року Міністерством охорони здоров’я України було видано наказ № 2153. Цим наказом було накладено обов’язок на працівників центральних органів виконавчої влади та місцевих державних адміністрацій (у тому числі їх територіальних та структурних підрозділів), а також на працівників закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності щодо отримання щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину.
Варто наголосити, що вказаний наказ було видано, у тому числі відповідно до статті 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» (визначає обов'язки громадян у сфері охорони здоров'я) та статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» (визначає особливості отримання профілактичних щеплень).
Цікавим є те, що положення статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» не відносить щеплення проти COVID-19 до хвороб щодо якої може бути застосоване обов’язакове профілактичне щеплення (зазначається тільки щодо отримання щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу).
Натомість положення вищезгаданої статті містить формулювання «…працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов'язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб..». Однак, виникає питання, що саме мав на увазі законодавець під формулюванням «проти інших відповідних інфекційних хвороб»?
У той же час, положення ті є ж статті містять вид відповідності, яка може бути застосована до працівників у разі відмови від отримання щеплення, а саме:відсторонення від виконання робіт.
Таким чином, на практиці маємо ситуації, коли працівників відповідних професій повідомляють про примусове відсторонення від виконання своїх службових обов’язків без збереження заробітної плати та з подальшим звільненням у разі відмови від отримання щеплення проти COVID-19.
У даному випадку слід зазначити, що у зв’язку з відсутністю чіткого законодавчого визначення «відсторонення від роботи» на практиці наявні колізії щодо застосування такого виду дисциплінарного стягнення. По факту «відсторонення від роботи» полягає у тимчасовому увільненні працівника від обов'язку виконувати роботу за укладеним трудовим договором і тимчасове увільнення роботодавця від обов'язку забезпечувати працівника роботою або створювати умови для її виконання. При цьому, призупинення трудових відносин в такому випадку не тягне за собою обов’язкове їх припинення тобто звільнення, а також на період усунення від роботи за працівником зберігається його робоче місце.
Саме відсторонення працівника здійснюється роботодавцем з підстав передбачених законодавством, яке оформляється наказом (розпорядженням) роботодавця, з викладенням підстав та строків відсторонення, з яким працівник має ознайомитись негайно під розпис, адже таке рішення має істотне значення у реалізації права працівника на працю. Якщо працівника, відстороненого від роботи, не звільнено з роботи відповідно до закону, він має право бути допущеним до роботи після усунення підстав, або закінчення визначеного строку відсторонення, з якими пов’язувалося відсторонення працівника від роботи. Якщо в наказі (розпорядженні) про відсторонення працівника від роботи не визначено строк відсторонення про допуск його до роботи видається наказ (розпорядження).
У даному випадку цікавими є положення статті 23 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», які передбачають, що у разі якщо бактеріоносіями є особи, робота яких пов'язана з обслуговуванням населення і може призвести до поширення інфекційних хвороб, такі особи за їх згодою тимчасово переводяться на роботу, не пов'язану з ризиком поширення інфекційних хвороб. Якщо зазначених осіб перевести на іншу роботу неможливо, вони відсторонюються від роботи в порядку, встановленому законом. На період відсторонення від роботи цим особам виплачується допомога у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності.
Таким чином, маємо ситуацію, що особам (бактеріоносіям) у разі їх відсторонення від роботи, на підставі відмови від отримання щеплення проти COVID-19 по-перше, необхідно проаналізувати можливість їх переведення на роботу не пов'язану з ризиком поширення інфекційних хвороб, а по-друге, повинна виплачуватися допомога у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності.
Окрім того, положення статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» у тому числі на підставі якої видався Наказ № 2153 містить положення, про те, що профілактичні щеплення проводяться після медичного огляду особи в разі відсутності у неї відповідних медичних протипоказань. Тобто, перед тим як проводити профілактичне обов’язкове щеплення проти COVID-19 особи (працівники) на яких було покладено обов’язок отримати таке щеплення, повинні пройти медичний огляд на предмет виявлення у них протипоказань.
Відтак, на підставі проаналізованих норм, приходимо до висновку, що, наразі, законодавча база містить колізії щодо визнання отримання щеплення проти COVID-19 обов’язковим. Натомість отримання такого щеплення працівниками певних сфер містить ознаки примусовості з порушенням норм, умов та порядку застосування відповідальності за відмову від отримання щеплення проти COVID-19.
