Пандемія COVID-19 призвела до переосмислення необхідності отримання щеплень.
Після появи різних вакцин на медичному ринку та неоднозначних заяв щодо їх ефективності, ймовірно, кожен запитує себе: чи потрібно робити щеплення проти COVID-19? Право це чи обов’язок?
Особливо актуальним постає це питання після того, як Україна отримала партію вакцини AstraZeneca і почала поетапну вакцинацію. Так, розпочалася вакцинація медиків, далі – військовослужбовців,працівників соціальної сфери, літніх людей із супутніми захворюваннями, правоохоронців, освітян. Пересічні громадяни зможуть отримати вакцину приблизно восени 2021 року.
Чимало представників органів влади заявляють, що щеплення не є обов’язковим в Україні. При цьому, відбуваються публічні обговорення для спонукання населення до вакцинування від COVID-19 (введення паспорту вакцинації чи заборони виїзду за кордон тощо).
Чинне законодавство передбачає обов’язок громадян проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення (стаття 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» від 19.11.1992 року № 2801-XII зі змінами та доповненнями). При цьому законодавець розділяє осіб, яким надається медична допомога (у тому числі у вигляді щеплення) за віком та встановлює різні механізми її надання. Так, надання медичної допомоги фізичній особі, яка досягла чотирнадцяти років, відбувається за її згодою. Повнолітня дієздатна фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій і може керувати ними, має право відмовитися від лікування (частини 3 та 4 статті 284 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 року № 435-IV зі змінами та доповненнями).
Однак, право відмовитися від лікування нівелюється у випадку загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об'єктах. За таких умов можуть проводитися обов'язкові профілактичні щеплення проти цієї хвороби за епідемічними показаннями (частина 3 статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 06.04.2000 року № 1645-III зі змінами та доповненнями).
Фактично COVID-19 є особливо небезпечною інфекційною хворобою, має масове поширення, а тому, враховуючи положення Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», профілактичне щеплення від коронавірусу може носити обов’язковий характер. Крім того, проведення такого профілактичного щеплення пов’язане з інтересами суспільства, а отже, не виключено введення певного державного примусу.
Законодавством не передбачено конкретну відповідальність громадян за відмову від вакцинації, утім, вона може виражатися в обмеженні їхніх прав (у випадку, наприклад, заборони відвідувати певні заклади чи виконувати окремий вид діяльності). Так, дітям, котрі не отримали профілактичних щеплень заборонено відвідувати дитячі садки та школи (Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 06.04.2000 року № 1645-III зі змінами та доповненнями).
У свою чергу, медики, військовослужбовці, працівники соціальної сфери, правоохоронці, освітяни зобов’язані вакцинуватися (частина 2 статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 06.04.2000 року № 1645-III зі змінами та доповненнями). У разі відмови законодавством встановлена відповідальність у вигляді відсторонення їх від виконання службових обов’язків.
Очевидно, процес вакцинування також залежатиме від рішень уряду для заохочення громадян чи примусу, а також від судової практики: чи нестимуть відповідальність ті, хто відмовиться від щеплення.
