Авторські блоги та коментарі до них відображають виключно точку зору їхніх авторів. Редакція ЛІГА.net може не поділяти думку авторів блогів.
10.11.2015 10:07
І вічний Хотлубей, а спокій тільки сниться…
Михайло ПоживановГолова фонду муніципальних реформ "Магдебурзьке право", народний депутат України 4-х скликань, професор, доктор технічних наук
Що стоїть за зривом виборів у Маріуполі.
Верховна Рада України так і не призначила минулого тижня вибори у Маріуполі. Між тим дедлайн, за словами голови ЦВК Михайла Охендовського, припадає на 10 листопада. Якщо проголосувати за вибори 10-го – вони можуть відбутися 15-го, якщо ні – волевиявлення буде відтерміноване на невизначений строк.
Тож якщо у стінах парламенту не станеться форс-мажору на кшталт інциденту між Кужель та Тетеруком, якщо жодна фракція не оголосить бойкот роботі, якщо у порядку денному не з’явиться раптом інше невідкладне питання, словом, якщо зійдуться всі пазли, то у вівторок Рада, можливо, й призначить вибори у Маріуполі. А, можливо, й ні.
Цього разу, обіцяє Охендовський, все пройде чітко та організовано. У вівторок – голосування, у середу – опублікування закону і набуття ним чинності, в четвер – друк бюлетенів на поліграфкомбінаті «Україна», відтак – доставляння їх у Маріуполь, і нарешті у неділю – вибори.
Дещо з цього переліку добрих справ можна було б виконати й раніше. Зокрема, забезпечити друк бюлетенів на держпідприємстві хоча б для «проблемних» регіонів. Аби згодом не затівати дискусію з приводу місця їх виготовлення і не звертатися із замовленням до друкарні Ахметова, якщо остання від самого початку викликала певні сумніви.
Повторюся: все це можна було зробити від самого початку, але легкий шлях – не наш шлях. Нам потрібні складнощі, скандали та конспірологія.
Здавалося б, найприродніше пояснення того, чому не відбулися вибори у Маріуполі, полягає у звинуваченнях на адресу Ріната Ахметова – мовляв, це він зі своєю друкарнею мутив воду і заздалегідь підготував другий комплект бюлетенів – з «правильними» позначками.
Звісно, що Ахметов – це злий геній української політики, але роль ЦВК у маріупольській історії така цікава, що, вочевидь, не варто все списувати лише на донецького олігарха. Про те, що стоїть за зривом виборів у прифронтовому місті, варто спитати і голову Центрвиборчкому Михайла Охендовського, і президента Петра Порошенка, який влітку цього року нагородив Охендовського орденом.
Те, що Ахметов зацікавлений у перемозі «свого» кандидата Вадима Бойченка, є фактом. Те, що звертатися до друкарні, чий власник заангажований у виборчий процес і підтримує одного з претендентів на мерське крісло, було категорично не варто, є також фактом. Але звернення мало місце, і друкарня ахметівської газети «Приазовский рабочий» виготовила замовлені бюлетені, які згодом відмовилася приймати ТВК.
Таким був перебіг подій, подальший розвиток яких породив чимало запитань.
У день виборів голова ЦВК Михайло Охендовський заявив, що дії членів ТВК, які не прийняли бюлетені, можуть підпадати під санкції статті Кримінального кодексу про перешкоджання реалізації виборчих прав громадян, і натякнув на те, що винні можуть сісти у в'язницю на строк до семи років.
Згодом стало відомо, що він звернувся до правоохоронних органів з проханням перевірити законність дій маріупольської територіальної виборчої комісії. Зараз у ЦВК кажуть, що рішення про те, як діяти в цій ситуації далі, повинен ухвалити парламент, адже закон не передбачає, що вибори можуть зірватися через відмову ТВК приймати бюлетені.
Відтак питання перше: чому ЦВК в особі Охендовського так розлютилася через дії своїх підлеглих? Вочевидь, підозри територіальної комісії щодо махлювання з бюлетенями видалися Охендовському недостатньо вмотивованими. Але, може, у Києві були зацікавлені в тому, щоб малювання відбулося? Або є інші, досі не озвучені, підстави загрожувати членам ТВК тюрмою?
Йдемо далі. Слід зазначити, що голова Донецької обласної військово-цивільної адміністрації Павло Жебрівський від самого початку виступав проти проведення виборів у зоні військової операції. Вибори на Донеччині і конкретно в Маріуполі він називає «політичним рішенням керівництва держави».
Після того, як стало зрозуміло, що голосування в Маріуполі не відбудеться, Жебрівський заявив, що жителі міста «продемонстрували свою демократичну зрілість». Натомість ЦВК «проявила ангажованість, підігравши в цій ситуації однієї зі сторін, а саме дозволивши друк виборчих бюлетенів у приватній друкарні, що належить олігархові. Зате силу волі продемонструвала ТВК міста Маріуполь», – написав він у 25 жовтня на своїй сторінці у Фейсбуці.
Тим часом Президент Порошенко назвав події в Маріуполі «категорично неприйнятними». Голова держави нікого конкретно не звинуватив – за нього це зробив лідер президентської парламентської фракції Юрій Луценко. Він підкреслив, що вибори в Маріуполі не відбулися з вини територіальної виборчої комісії.
«Це питання виключно до ТВК, яка не прийняла рішення скласти протокол про ситуацію в друкарні. Передрук бюлетенів відбувався і в Закарпатті, і в Запоріжжі, і в Тернополі. І для ЦВК це не було ні технічною, ні юридичною проблемою. Але Маріупольська ТВК не знайшла в собі сил звернутися в ЦВК для вирішення питання, як це зробили інші області», – сказав Луценко.
Отож, запам’ятаємо: Луценко як одна з наближених до президента персон звинувачує у зриві виборів ТВК, натомість Жебрівський – ЦВК. Нагороджений Порошенком Охендовський також винуватить ТВК. «Не будучи правоохоронним органом, ЦВК, на жаль, не має інструментів реагування на злочинну бездіяльність окремих членів ТВК», – гнівно заявляє він.
Тепер питання номер два. Який сенс маріупольській територіальній комісії зривати вибори та підставляти себе під удар, включно із загрозою тюремного ув’язнення? В детективних романах зазвичай радять шукати того, кому вигідний скоєний злочин. ТВК він навряд чи вигідний – комісія вже призначена на роль цапа-війбувайла, тож малоймовірно, аби її члени перебували у захваті від того, що зараз з ними відбувається.
Поки вибори відтерміновано, закладається певна часова лакуна. Протягом «паузи» очолювати Маріуполь буде, як і раніше, чинний мер Юрій Хотлубей – фігура нейтральна для нинішньої влади. Але не для мешканців міста, які накопичили чимало претензій до незмінного з 1998 року градоначальника і мріють про його відхід з посади.
Можна припустити, що ігри довкола виборів на Сході країни пов’язані із підкилимними політичними домовленостями, заручником яких став півмільйонний Маріуполь. І що наразі йде торг з командою Ахметова, яка контролює місто.
Результатом таких торгів може стати досягнення компромісу: Ахметов, який зі своєю гуманітарною допомогою Донбасу дедалі більше вживається у роль благодійника всього регіону, трохи притримує амбіції Вадима Бойченка і милостиво дозволяє перемогти Хотлубею.
Але цим, як кажуть поінформовані джерела, поступки Ахметова обмежуватися не повинні: він мусить ще й «погодитися» на проходження до міськради представників Блоку Порошенка, які наразі, згідно з соцопитуваннями, великих шансів не мають і програють вибори висуванцям Опоблоку.
Якщо таємні перемовини з Ахметовим і опозицією дійсно мають місце, стає зрозумілим те, чому тягне з ухваленням рішення парламент. Тим часом про необхідність якомога швидше розв’язати проблему виборів заявляють на Заході.
У дипломатичній службі ЄС Україну закликали провести вибори в Маріуполі, Красноармійську та Сватове «в пріоритетному порядку». Під пріоритетним порядком мається на увазі 15 листопада – саме стільки часу відводить Україні Захід на те, щоб узгодити дане питання.
Якщо вибори не будуть проведені, твердження про те, що Україна (в рамках мінських угод) повністю контролює ситуацію на своїй стороні лінії розмежування, буде поставлене під сумнів. Наші західні партнери хочуть переконатися, що із контролем Україною над своїми територіями все гаразд. Проте вибори слід провести не лише для того, щоб заспокоїти учасників мінського процесу.
Влада мусить очиститися від підозр у тому, що вона грає в нечистоплотні ігри, які, до того ж, переносить й на поле парламенту. В неї є обмаль часу, щоб швидко та якісно навести порядок там, де він конче необхідний.
ЦВК має отримати нового голову, дільниці Маріуполя – захищені бюлетені, а саме місто – адекватну перспективу. Це як мінімум. А як максимум слід притягти до відповідальності усіх, хто причетний і до цієї ситуації, і до війні в країні зокрема. Але про нездійсненне я поки що не мрію.
