Етика Вовка та подвійні стандарти ВРП

8 лютого голова ОАСК опублікував образливий пост на адресу ВАКС та НАБУ. Деякі висловлювання сприймаються як погрози слідчому судді. Чи побачить ВРП у діях П.Вовка порушення правил суддівської етики?

18 березня 2019 року на своїй сторінці у Facebook я розмістила пост. Про відкрите стосовно мене 12-те кримінальне провадження.

З початку 2015-го про мої «злодіяння» невтомно повідомляли різним правоохоронним органам мер Полтави Мамай, його юрист Ковжога, а також Струков, тодішній голова суду, в якому я працюю, та його адвокат Гончаренко.

Безпідставні заяви про злочини стали реакцією на те, що я не захотіла прийняти «правильне» рішення в інтересах мера, справу за корупційним обвинуваченням якого розглядала, а коли мені запропонували неправомірну вигоду, виступила викривачем і допомогла слідству задокументувати злочин.

У 2017 році до моїх переслідувачів долучився такий собі громадянин Сікалов.

На шпальтах порталу ЛІГА.net мені доводилося розповідати про беззмістовні «викривальні» публікації належного йому сайту «Останній Бастіон». Як і про влаштування самопроголошеним «головним редактором» привселюдних провокацій та написання скарг і заяв про «вчинені» мною злочини.

У моєму блозі йшлося також про кримінальні «звитяги» фейкового журналіста, мотиви зміни прізвища (Сікало+в), «липові» дипломи про вищу освіту, причини відмови від раніше декларованих ідеалів – унаслідок потрапляння в залежність від решти моїх супротивників (якраз тоді Сікалову було оголошено підозру у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 190, ч. 4 ст. 358 КК України у кримінальному провадженні № 12014170010000449).

Атаки Бастіону / Сікалова на суддю Гольник супроводжувалися дивною поведінкою деяких суддів Октябрського райсуду, котрі фактично заблокували слідчі дії у вказаному кримінальному провадженні (зрештою, ці факти змушена була визнати Вища рада правосуддя).

У ФБ-пості я схарактеризувала ситуацію так:

«…масштаб заявників здрібнішав. Далі – нікуди.

Тепер свої 30 срібняків відпрацьовує «журналіст» Г.Сікало(в)».

У відповідь же на твердження чергової замітки про моє перебування в незареєстрованому шлюбі стурбовану особу я поінформувала:

«Ні, Г.Сікало(в), шлюб у нас цілком офіційний.

На відміну від подібних до вас низьких істот, мені не доводиться змінювати прізвище, записувати майно на родичів, ховатися від правоохоронців, метушитись у пошуках нових покровителів і навіть у ФБ використовувати чуже ім’я і фото».

Іще раніше, 24 квітня 2018 року, я звернулася до ВРП, в обов’язки якої входить і захист суддівської незалежності, з повідомленням щодо порушення Сікаловим Г.А. недоторканості мого приватного життя та бездіяльності правоохоронців при розслідуванні вчинених проти мене злочинів.

Зухвало, не криючись, «журналіст» зафільмував заходи безпеки, які застосовувалися стосовно мене поліцією після нападу, який я зазнала.

Відео, повна домашня адреса, фото входу до моєї квартири, номер мобільного телефону були опубліковані сайтом «Останній Бастіон». «Журналіст» не став навіть затирати мої персональні дані на копіях документів, що перебували у розпорядженні очолюваної Мамаєм Полтавської міської ради.

У такі спосіб громаді демонструвалося: на підконтрольній мерові території ненависну йому суддю Гольник не захистить ніхто.

Полтавська поліція на «витівки» громадянина Сікалова не реагувала. Вища рада правосуддя на моє звернення теж. Від слова «взагалі».

Тим часом потік дисциплінарних скарг за підписом Сікалова ринув до ВРП. Зв’язок із замовниками теж був цілком очевидним – в одній із жалоб використовувалася службова інформація Октябрського райсуду, котра раніше ніде не оприлюднювалася.

Скарга Сікалова на мій пост була подана 25 березня 2019 року.

У поясненнях члену ВРП Миколі Худику, визначеному доповідачем, я розкрила всю історію своїх «взаємовідносин» зі скаржником. Згадала й про своє звернення від 24 квітня 2018-го, проігнороване ВРП. Адже саме відчуття безкарності спонукало «журналіста» до нових провокацій та інсинуацій.

Майже 2 роки скарга Сікалова пролежала без руху. А 25 січня 2021 року зі здивуванням я дізналася, що Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя ухвалою № 101/2дп/15-21 відкрила дисциплінарну справу стосовно мене.

За цікавим збігом сталося це через 2 дні після появи блогу, в якому я піддала критиці ВРП за поблажливе ставлення до суддів недоброчесних – того ж таки Струкова.

У провину мені Дисциплінарна палата поставила, дослівно:

«суддею Гольник Л.В. неправильно зазначено прізвище скаржника, а саме замість «Сікалов» вказала «Сікало(в)», також вказану особу суддя назвала «низькою істотою». Крім того, у вказаній публікації суддя використала вираз «Тепер свої 30 срібняків відпрацьовує «журналіст» Г.Сікало(в)».

Наскільки маніпулятивно препаровані фрази з мого посту, може встановити кожен бажаючий (посилання у першому реченні цього блогу).

8 лютого зранку у Фейсбуці з’явився пост голови ОАСК Павла Вовка.

Написаний текст «аби уникнути маніпуляцій та фейків, якими вас намагаються нагодувати ГО посіпаки корупціонера з НАБУ».

Рішення Вищого антикорупційного суду, яким постановлено доставити фігуранта кримінального провадження до суду примусово, у пості названо «дивним» та «абсолютно незаконним».

Ба більше, суддя Вовк погрожує слідчому судді ВАКС: «доведеться давати відповідь».

І привселюдно заявляє, що не збирається виконувати «незаконні, злочинні рішення».

Голова ОАСК відкрито ображає один із ключових правоохоронних органів країни – НАБУ, як і вищий спеціалізований суд – ВАКС:

«Вони перетворили боротьбу з корупцією на цирк».

Як і в моєму випадку, «зазначена публікація була предметом обговорення у соціальній мережі та була розповсюджена іншими користувачами».

Мій пост члени ВРП попередньо розцінили як порушення пункту 3 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Звучить він так:

«допущення суддею поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, зокрема в питаннях моралі, чесності, непідкупності, відповідності способу життя судді його статусу, дотримання інших норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду, прояв неповаги до інших суддів, адвокатів, експертів, свідків чи інших учасників судового процесу».

Тож у мене закономірно виникає запитання: чи побачить ВРП порушення суддівської етики (хоча б це) у діях судді Вовка?

Далі наводиться аргументація відкриття «дисциплінарки» проти мене. Там багато правильних слів сказано.

На жаль, у діях ВРП практика з теорією нерідко розходиться.

* * *

З ухвали Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя № 101/2дп/15-21:

«Відповідно до пункту 2 частини сьомої статті 56 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддя зобов’язаний дотримуватися правил суддівської етики, у тому числі виявляти та підтримувати високі стандарти поведінки у будь-якій діяльності з метою укріплення суспільної довіри до суду, забезпечення впевненості суспільства в чесності та непідкупності суддів.

Статтями 1, 3 Кодексу суддівської етики (далі – Кодекс) передбачено, що суддя повинен бути прикладом неухильного додержання вимог закону і принципу верховенства права, присяги судді, а також дотримання високих стандартів поведінки з метою зміцнення довіри громадян у чесність, незалежність, неупередженість та справедливість суду; суддя має докладати всіх зусиль до того, щоб, на думку розсудливої, законослухняної та поінформованої людини, його поведінка була бездоганною. У преамбулі цього Кодексу наголошено, що судді добровільно беруть на себе більш істотні обмеження, пов’язані з дотриманням етичних норм як у поведінці під час здійснення правосуддя, так і в позасудовій поведінці.

У Висновку № 3 КРЄС до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо принципів та правил, які регулюють професійну поведінку суддів, зокрема питання етики, несумісної поведінки та безсторонності, звертається увага на те, що судді повинні не тільки професійно виконувати покладені на них обов’язки, а й гідно поводити себе у приватному житті. Саме поведінка судді є передумовою довіри до правосуддя.

Відповідно до частини першої статті 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Право на свободу думки і слова може реалізовуватися разом із правом на звернення, у тому числі з дисциплінарною скаргою стосовно дій судді.

Водночас здійснення прав на свободу думки і слова може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя (частина третя статті 34 Основного Закону).

Відповідно до статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов’язане з обов’язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві, зокрема, для захисту репутації чи прав інших осіб та для підтримання авторитету і безсторонності суду.

У пункті 86 рішення у справі «Kudeshkina v. Russian Federation» Європейський суд з прав людини (далі – ЄСПЛ) зазначив, що державні службовці, які працюють у судовій сфері, зобов’язані демонструвати стриманість під час реалізації ними свободи вираження думки в усіх справах, у яких авторитет і неупередженість правосуддя можуть бути піддані сумніву.

Такі службовці зобов’язані бути лояльними, стриманими та обачними (пункт 85 рішення у справі «Kudeshkina v. Russian Federation»). Обов’язок державних службовців та особливо працівників суду бути лояльними та обачними вимагає, щоб розповсюдження навіть достовірної інформації здійснювалось помірно та було доречним (пункт 93 рішення у справі «Kudeshkina v. Russian Federation»).

Також межі свободи слова повинні бути істотно вужчими у випадках, коли вираження думки спрямоване не на донесення своєї позиції у дискусії, а виключно на образу чи приниження опонента (рішення ЄСПЛ у справах «Rujak vs Croatia», «Krutil vs Germany»).

Статтею 20 Кодексу суддівської етики встановлено, що участь судді у соціальних мережах, інтернет-форумах та застосування ним інших форм спілкування в мережі Інтернет є допустимими, проте суддя може розміщувати, коментувати лише ту інформацію, використання якої не завдає шкоди авторитету судді та судової влади.

У Бангалорських принципах поведінки суддів від 19 травня 2006 року, схвалених Резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН від 27 липня 2006 року № 2006/23, зазначено, що довіра суспільства до судової системи, а також до авторитету судової системи в питаннях моралі, чесності та непідкупності судових органів посідає першочергове місце в сучасному демократичному суспільстві. Дотримання етичних норм, демонстрація дотримання етичних норм є невід’ємною частиною діяльності суддів. Суддя дотримується етичних норм, не допускаючи прояву некоректної поведінки при здійсненні будь-якої діяльності, що пов’язана з його посадою.

Постійна увага з боку суспільства покладає на суддю обов’язок прийняти окремі обмеження і, незважаючи на те, що пересічному громадянину ці обов’язки могли б здатися обтяжливими, суддя приймає їх добровільно та охоче. Поведінка судді має відповідати високому статусу його посади.

Наведені норми суддівської етики вимагають від суддів, щоб будь-які конфліктні ситуації вирішувалися ними в межах чинного законодавства та без заподіяння невиправданої шкоди авторитету правосуддя. У будь-якому разі при здійсненні своїх прав, зокрема права на звернення, свободи слова тощо, суддя не може діяти виключно з метою завдання шкоди іншій особі шляхом її образи чи приниження, зловживати правом на звернення та правом на свободу слова. Суддя повинен усвідомлювати, що дії, спрямовані виключно на приниження іншої особи, не можуть вважатися бездоганними на думку розсудливої, законослухняної та поінформованої людини.

ЄСПЛ вважає обов’язковим для службовців, які працюють в судовій сфері, щоб вони демонстрували стриманість при здійсненні своєї свободи вираження думки в усіх випадках, де авторитет і неупередженість правосуддя можуть бути поставлені під сумнів (рішення у справі «Вілле проти Ліхтенштейну» від 28 жовтня 1999 року, заява № 28396/95, пункт 64).

Судді, як і будь-якому громадянину, гарантується право вільного вираження думок, однак у процесі реалізації цього права суддя завжди турбується про підтримку високого статусу посади судді і не допускає дій, що не сумісні з неупередженістю і незалежністю судових органів (пункт 4.6 Бангалорських принципів поведінки суддів від 19 травня 2006 року, схвалених Резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН від 27 липня 2006 року № 2006/23).

Питання функціонування системи правосуддя є питаннями, які викликають інтерес громадськості. Тому особи, які працюють в судовій сфері, передусім судді, з належною обачністю та стриманістю повинні реалізовувати їхнє право на свободу вираження поглядів у всіх випадках, в яких авторитет і неупередженість правосуддя можуть бути поставлені під сумнів. Неприйнятними та такими, що підривають авторитет правосуддя, є лайливі або образливі висловлювання суддів у соціальних мережах або на офіційних заходах (конференціях, круглих столах, заходах для преси тощо).

При цьому під авторитетом судової влади потрібно розуміти як визнання за судовою владою видатних досягнень, здібностей, особливого становища та статусу в державі, так і значення її впливу на довіру осіб до неї. Схожою термінологією наділено і поняття «авторитет судді», який виступає як представник судової влади та є зовнішнім втіленням і подальшою демонстрацією її авторитету (Коментар до Кодексу суддівської етики, затверджений рішенням Ради суддів України від 4 лютого 2016 року № 1).

Дисциплінарна справа щодо судді може бути відкрита тільки у випадках, коли мала місце не гідна звання судді поведінка і її наслідки є такими серйозними і жахливими, що потребують накладання дисциплінарних стягнень (пункт 5 Резолюції Європейської асоціації суддів стосовно ситуації в Україні у сфері дисциплінарної відповідальності суддів (Тронхейм, 27 вересня 2007 року)).

У пункті 39 Висновку КРЄС № 17 (2014) про оцінювання роботи суддів, якості правосуддя та повагу до незалежності судової влади зазначено, що джерела інформації, які використовуються в процесі оцінювання, мають бути надійними.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 8 липня 2020 року у справі № 9901/251/19 (П/9901/251/19) звертає увагу на те, що участь судді в соціальних мережах, інтернет-форумах, застосування суддею інших форм спілкування в мережі інтернет є допустимими, проте суддя може розміщувати, коментувати лише ту інформацію, використання якої не завдає шкоди авторитету судді та судової влади (стаття 20 Кодексу суддівської етики).

Встановлення, чи мало місце порушення суддею етичних правил та чи завдало воно шкоди авторитету судді або авторитету правосуддя через публікації в соціальних мережах або з використанням інших засобів спілкування в мережі інтернет, є оціночним і має враховувати конкретні обставини ситуації та суспільний контекст.

Чинне законодавство не містить визначення понять гідності, честі чи ділової репутації, оскільки вони є морально-етичними категоріями, а також одночасно особистими немайновими правами, яким закон надає значення самостійних об’єктів судового захисту.

При цьому у постанові Верховного Суду від 18 червня 2020 року у справі № 522/18103/14-ц визначено, що, зокрема, під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної цінності, із честю пов’язується позитивна соціальна оцінка особи в очах оточуючих, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло, а під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов’язків.

Крім того, під діловою репутацією особи розуміється оцінка її підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин (постанова Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 539/3299/15-ц)».