Перший крок до рівності: суд визнав одностатеве партнерство як фактичну сім’ю

Вперше в Україні суд визнав одностатеву пару сім’єю. Чи стане це початком змін у правовому полі?

Вступ: на шляху до європейських стандартів

Україна, обравши євроінтеграційний курс, стикається з необхідністю приведення національного законодавства у відповідність до стандартів Європейської конвенції з прав людини. Одним з найбільш контроверсійних та водночас актуальних питань є правове регулювання одностатевих партнерств. Дискримінація осіб ЛГБТ+ залишається поширеною проблемою: згідно з дослідженнями, близько 70% представників спільноти зазнають дискримінації в різних сферах життя. Водночас Україна має міжнародні зобов'язання перед Європейським судом з прав людини, які довгий час залишалися невиконаними.

Проблема полягає не лише в суспільних упередженнях, але й у системному розриві між міжнародними зобов'язаннями України та внутрішнім законодавством. Ця невідповідність створює правовий вакуум, що унеможливлює захист прав одностатевих пар, які перебувають у стабільних відносинах. Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 10 червня 2025 року стало першою спробою подолати цей розрив на рівні судової практики.

Революційне рішення: перший крок до визнання

Десятого червня 2025 року Деснянський районний суд міста Києва виніс рішення у справі №754/12856/24, яке стало безпрецедентним для української правової системи. Суд задовольнив заяву про встановлення факту спільного проживання однією сім'єю між двома чоловіками, які проживають разом з 2013 року.

Справа виникла через практичну необхідність. Один із заявників, працюючи на дипломатичній службі, намагався добитися дозволу на возз'єднання зі своїм партнером за кордоном. Однак Міністерство закордонних справ України відмовилося визнати його цивільного партнера членом сім'ї, посилаючись на чинне законодавство, яке визнає шлюб лише як союз жінки та чоловіка. Заявники надали суду переконливі докази спільного побуту: вони провели цивільну церемонію одруження в Україні у 2017 році, офіційно зареєстрували шлюб у США у 2021 році, мають спільні договори оренди житла, спільний бюджет та взаємну турботу один про одного.

Революційність рішення полягає в декількох аспектах. По-перше, суд вперше в українській судовій практиці застосував принцип недискримінації до одностатевих пар, здійснивши розширювальне тлумачення поняття "сім'я" у контексті Сімейного кодексу України. По-друге, рішення продемонструвало пряме застосування практики Європейського суду з прав людини, зокрема рішення у справі Маймулахін і Марків проти України, як джерела права. По-третє, суд фактично визнав, що конституційні засади рівності та гідності поширюються на осіб незалежно від їх сексуальної орієнтації.

Проте доля цього рішення наразі знаходиться під загрозою. 8 липня 2025 року представник Громадської організації "Громадський рух "Всі разом!" подав апеляційну скаргу на рішення Деснянського районного суду. Це означає, що рішення не набуло чинності та його прецедентне значення може бути поставлене під сумнів апеляційною інстанцією. Київський апеляційний суд матиме можливість скасувати це рішення або підтвердити його, що визначить подальший розвиток судової практики в цій сфері.

Еволюція практики ЄСПЛ: від визнання до зобов'язань

Для розуміння правового контексту рішення Деснянського суду необхідно проаналізувати еволюцію практики Європейського суду з прав людини щодо одностатевих партнерств. Ця еволюція відображає поступове розширення тлумачення Конвенції відповідно до сучасних соціальних реалій.

Schalk and Kopf v. Austria (2010): фундаментальне визнання

Справа Schalk and Kopf v. Austria стала поворотним моментом у практиці ЄСПЛ. Двоє австрійських чоловіків, які перебували у стабільних відносинах, намагалися зареєструвати шлюб, але отримали відмову відповідно до національного законодавства. Звернувшись до ЄСПЛ, вони стверджували про порушення їхніх прав за статтями 8, 12 та 14 Конвенції.

Суд зробив революційний висновок у параграфі 94, зазначивши, що "враховуючи швидкий розвиток суспільного ставлення в Європі до одностатевих пар за останнє десятиліття, позиція Суду про те, що такі пари не могли користуватися правом на "сімейне життя", була б штучною". Відтак, у параграфі 99 Суд встановив, що "одностатеві пари так само, як і різностатеві пари, можуть вступати в стабільні відносини; отже, вони перебувають у відносно однаковій ситуації, яка стосується необхідності юридичного визнання їх відносин". Суд дійшов висновку, що "відносини заявників, одностатевої пари, яка спільно проживала і мала стабільне партнерство, охоплювалися поняттям "сімейне життя" так само, як відносини різностатевої пари в такій ситуації".

Водночас Суд не знайшов порушення конвенційних прав. Щодо статті 12, у параграфі 101 Суд зазначив, що "стаття 12 не накладала обов'язок на державу-відповідача дозволити одностатевим парам укладати шлюб", оскільки "національні органи влади знаходилися в кращому положенні для здійснення оцінки і встановлення відповідності потребам суспільства у цій сфері". Щодо статті 14 у поєднанні зі статтею 8, у параграфі 105 Суд визнав, що "ця сфера, як і раніше, залишалася сферою прав, які розвивалися без встановленого консенсусу, в якій держави користувалися свободою розсуду щодо часу введення законодавчих змін".

Значення цього рішення полягало не в конкретному результаті, а в принциповому визнанні того, що одностатеві пари можуть користуватися захистом за статтею 8 Конвенції. Це створило основу для подальшого розвитку практики.

Oliari v. Italy (2015): від визнання до позитивних зобов'язань

П'ять років потому у справі Oliari v. Italy ЄСПЛ зробив наступний крок. Троє італійських одностатевих пар скаржилися на неможливість отримати будь-яку форму правового визнання їхніх відносин. Італійське законодавство не дозволяло одностатевим парам укладати шлюб і не передбачало альтернативних форм правового визнання.

Суд встановив порушення статті 8 Конвенції, сформулювавши доктрину "істотних потреб" одностатевих пар. У параграфі 165 рішення Суд зазначив, що "одностатеві пари мають такі ж потреби у взаємній підтримці та допомозі, як і різностатеві пари", і що "відсутність будь-якої форми правового визнання для одностатевих пар у стабільних відносинах не відповідає їхнім істотним потребам". У параграфі 167 Суд підкреслив, що "хоча стаття 12 не зобов'язує держави дозволяти одностатевим парам укладати шлюб, стаття 8 вимагає від держав забезпечити деяку форму правового визнання та захисту для одностатевих пар у стабільних відносинах".

Найважливішим аспектом рішення стало встановлення позитивного зобов'язання держав забезпечити альтернативну форму правового визнання одностатевих пар. Це рішення стало критично важливим, оскільки воно перемістило акцент з простого визнання прав на конкретні зобов'язання держав щодо їх забезпечення.

Fedotova and Others v. Russia (2021): консолідація доктрини

Справа Fedotova and Others v. Russia стала кульмінацією розвитку практики ЄСПЛ. Троє російських одностатевих пар скаржилися на неможливість зареєструвати шлюб або отримати будь-яку форму правового визнання. Російська влада виправдовувала заборону посиланням на "традиційні цінності" та необхідність захисту традиційної сім'ї.

Велика палата ЄСПЛ одноголосно встановила порушення статті 8 Конвенції. У параграфі 178 рішення Суд розвинув доктрину недискримінації, зазначивши, що "дозвіл одностатевим парам отримати правове визнання та захист безсумнівно слугує ідеалам і цінностям демократичного суспільства, оскільки таке визнання та захист надає легітимності таким парам й сприяє їхній інтеграції у суспільство, незалежно від сексуальної орієнтації". У параграфі 179 Суд підкреслив, що "демократичне суспільство у розумінні Конвенції забороняє будь-яку стигматизацію за ознакою сексуальної орієнтації, ґрунтується на рівній гідності осіб і підтримує різноманітність".

Суд категорично відкинув аргументи про "традиційні цінності", вказавши у параграфі 207, що "захист сім'ї в традиційному розумінні є, у принципі, вагомою та законною підставою, яка може виправдати різне ставлення за ознакою сексуальної орієнтації. Однак ця мета досить абстрактна", і що "концепція сім'ї неминуче розвивається". У параграфі 212 Суд підкреслив, що "визнання одностатевих пар жодним чином не перешкоджає різностатевим парам одружуватися або створювати сім'ю відповідно до їхнього уявлення про це поняття".

Maymulakhin аnd Markiv V. Ukraine (2023): конкретизація для України

Справа Маймулахін і Марків проти України стала логічним продовженням цієї еволюції. Андрій Маймулахін та Андрій Марків, які проживали разом з 2010 року, намагалися зареєструвати шлюб в Україні, але отримали відмову. Звернувшись до ЄСПЛ, вони стверджували про дискримінацію за ознакою сексуальної орієнтації.

У параграфі 63 рішення Суд зауважив, що "одностатеві пари так само можуть, як і різностатеві, вступати у стабільні і віддані стосунки, і мають однакові потреби у взаємній підтримці та допомозі". У параграфі 64 Суд підкреслив, що "усталеним принципом практики Суду є те, що одностатеві пари перебувають у відносно подібній ситуації з різностатевою парою щодо потреби в правовому визнанні та захисті своїх стосунків".

Критично важливим стало формулювання у параграфі 68, де Суд зазначив: "Заявникам не було надано такого вибору. На відміну від різностатевих пар, які вважають за краще не одружуватися з особистих причин, але усе одно мають право на принаймні певне правове визнання та захист, оскільки вони de facto проживають однією сім'єю, заявники не мають доступу до шлюбу в Україні та їм недоступна будь-яка альтернативна форма правового визнання".

У параграфі 80 Суд дійшов висновку, що "різниця у ставленні в цій справі, яка полягала в необґрунтованій відмові заявникам як одностатевій парі в будь-якій формі правового визнання та захисту у порівнянні з різностатевими парами, становить дискримінацію щодо заявників за ознакою їхньої сексуальної орієнтації". Відтак, у параграфі 81 було встановлено порушення статті 14 Конвенції у поєднанні зі статтею 8.

Невідповідність національного законодавства: проблема, що затягнулася

Аналіз українського законодавства демонструє парадоксальну ситуацію: формально існує достатнє правове підґрунтя для визнання одностатевих партнерств, проте відсутня політична воля для його реалізації.

Конституційна основа

Конституція України містить принципові положення, які могли б слугувати основою для визнання одностатевих партнерств. Стаття 21 проголошує, що "усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними". Стаття 24 забороняє дискримінацію за різними ознаками, включаючи "інші ознаки", що теоретично могло б охоплювати сексуальну орієнтацію. Стаття 8 закріплює принцип верховенства права, який вимагає від держави забезпечення прав людини відповідно до міжнародних стандартів.

Водночас стаття 51 Конституції встановлює, що "шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка", що створює формальну перешкоду для визнання одностатевих шлюбів. Однак це не виключає можливості запровадження альтернативних форм правового визнання.

Рішення Конституційного Суду України

Особливе значення має рішення Конституційного Суду України від 3 червня 1999 року №5-рп/99, яке встановило розширювальне тлумачення поняття "члени сім'ї". Суд зазначив, що "до членів сім'ї належать особи, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, але й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв'язках".

Це рішення створило правове підґрунтя для визнання різних форм сімейних відносин поза традиційним шлюбом. Саме на це рішення посилався Деснянський районний суд у своєму рішенні від 10 червня 2025 року.

Прогалини в національному законодавстві

Сімейний кодекс України містить неоднозначні положення. Стаття 3 визначає сім'ю як "первинний та основний осередок суспільства", що "складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки". Важливо, що сім'я може створюватися не лише на підставі шлюбу, але й "на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства".

Водночас стаття 21 СК України обмежує шлюб лише різностатевими парами: "Шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану". Частина друга цієї статті встановлює, що "проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя".

Ключовою проблемою є відсутність альтернативних форм правового визнання для одностатевих пар. Українське законодавство не передбачає інституту цивільних партнерств, зареєстрованих партнерств чи інших механізмів, які б могли забезпечити правовий захист таких відносин.

Триваюче порушення міжнародних зобов'язань

Ситуація з одностатевими партнерствами в Україні демонструє системне та триваюче порушення Європейської конвенції з прав людини. Дванадцять років після рішення у справі Schalk and Kopf v. Austria, чотири роки після рішення у справі Fedotova and Others v. Russia та два роки після рішення у справі Маймулахін і Марків проти України Україна досі не вжила жодних заходів для усунення дискримінації одностатевих пар.

Це порушення має подвійний характер. З одного боку, це негативне порушення - утримання від дискримінаційних дій. Україна продовжує відмовляти одностатевим парам у будь-яких формах правового визнання, що становить пряму дискримінацію за ознакою сексуальної орієнтації. З іншого боку, це позитивне порушення - невжиття необхідних заходів для забезпечення прав. Згідно з практикою ЄСПЛ, держави мають позитивне зобов'язання забезпечити альтернативну форму правового визнання одностатевих пар.

Особливо проблематичним є те, що рішення у справі Маймулахін і Марків проти України було винесено конкретно щодо України та встановлювало чіткі строки для виконання. Україна мала сплатити компенсацію заявникам та усунути системні порушення, які призвели до такої ситуації. Однак жодних системних заходів вжито не було.

Перспективи та виклики

Рішення Деснянського районного суду, незважаючи на свої обмеження, може стати каталізатором для більш широких змін. Воно демонструє, що українська судова система здатна адаптуватися до європейських стандартів, навіть за відсутності відповідного законодавства.

Практичні наслідки цього рішення залежатимуть від результатів апеляційного розгляду. Якщо Київський апеляційний суд збереже в силі рішення першої інстанції, це створить важливий прецедент для подібних справ у майбутньому. Інші одностатеві пари зможуть посилатися на це рішення при зверненні до судів. Крім того, це може стимулювати законодавчі ініціативи щодо запровадження цивільних партнерств та матиме важливе символічне значення для всієї ЛГБТ+ спільноти України.

Однак, якщо апеляційна скарга, подана Громадською організацією "Громадський рух "Всі разом!", буде задоволена, це може повернути ситуацію до попереднього стану та відкласти подальший розвиток судової практики в цій сфері.

Водночас існують серйозні проблеми. Зокрема, консервативні сили в суспільстві та політиці можуть активізуватися для протидії таким рішенням. Відсутність політичної підтримки на вищому рівні ускладнює системні зміни. Крім того, навіть якщо рішення буде підтверджено, воно стосується лише встановлення факту спільного проживання, а не повноцінного правового визнання одностатевих партнерств з усіма відповідними правами та обов'язками.

Для повноцінного вирішення проблеми необхідна комплексна законодавча реформа, яка б запровадила інститут цивільних партнерств або іншу форму правового визнання одностатевих пар. Це потребує не лише політичної волі, але й широкого суспільного діалогу та поступової зміни ставлення до ЛГБТ+ спільноти.

Рішення Деснянського районного суду стало важливим першим кроком на цьому шляху. Воно показало, що зміни можливі, і що українська правова система здатна розвиватися у напрямку більшої справедливості та рівності. Однак справжня перевірка його прецедентного значення відбудеться на рівні апеляційного розгляду, результати якого визначать подальший розвиток правового регулювання одностатевих партнерств в Україні.